Складається враження, що фактично кожен львів’янин намагається долучитися до Помаранчевої революції. Люди, які ще не на Майдані в Києві, бо не мають змоги покинути Львів, намагаються чим можуть підтримати співвітчизників, які мерзнуть, відстоюючи правду. Мешканці наметового містечка на Хрещатику стверджують, що їм вистачає вдосталь усього, а дечого навіть забагато. Кореспондент „Ратуші“ спробував дізнатися, що львів’яни передають до Києва, а також про цікавинки, які траплялися в пунктах прийому.
З цією ціллю я попрямував до громадської приймальні Віктора Ющенка. Волонтер приймальні пані Надія розповіла про збір грошових пожертв на потреби революції. „Здебільшого, – розповідає вона, – приносять від п’ятдесяти гривень, менше не буває“. Розповіла пані Надя про ученицю 4-В класу 85-ї школи, яка назбирала 50 гривень і прийшла з мамою, щоб віддати їх на святу справу. Приходять часто пенсіонери і студенти, бізнесмени бувають рідко, адже їм зручніше перерахувати гроші на банківський рахунок, створений спеціально для підтримки учасників акції. Більше інформації в приймальні Ющенка мені дістати не вдалося. Її відмовилися надавати, посилаючись на залізну дисципліну на території і побоюючись, що я провокатор.
Натомість у громадській приймальні Юлії Тимошенко, активісти якої теж організовують відправки необхідного до Києва, до мене поставилися напрочуд доброзичливо. Мені розповіли, що люди найчастіше передають до Києва м’ясні вироби, лимони, мед, „Мівіну“, крупи, макарони, теплий одяг, калоші, валянки, шкарпетки, устілки, медикаменти, консервації та багато, багато іншого. „Фантазуйте все, що хочете. Що б ви не вигадали, люди все дають“, – говорить волонтерка приймальні Леся Захарчук. За її словами, люди часто не представляються, вважають, що зараз не час себе прославляти й пишатися добрими справами. Працівник приймальні Валодимир розповідає, що часом на Київ відправляють цілі фури, а зазвичай на день до київського Майдану прямує близько десяти завантажених “під зав’язку” бусів. Найоригінальнішими передачами дівчата, які працюють на прийомі, вважають десять краваток, які приніс якийсь пан. Справді, джентльмен завжди повинен бути готовим до всього, навіть у революційному наметі. Одна пані принесла жіночу нічну сорочку. Трапляється, що люди приносять коротенькі маєчки на бретельках. Нехай вони не зігріють людей на майдані, але зігріли душі жертводавців. Був випадок, коли старенька бабуся принесла норкову шубу, часів молодості. Ще одна бабуся зняла із себе светр, щоб хоч якось долучитися до загальної справи. „А один пан зняв із себе рукавиці, ми за ним бігли, але годі було віддати“, – розповідає Ганна Піскар. „Часто жертводавцям ми даємо помаранчеві стрічечки. Одна бабуся, не могла собі її зачепити, бо старечі руки трусилися, а на очах у неї – сльози. Вона була щаслива, що дожила до такого моменту“, – кажуть жіночки. Крім щирих людей, бували у приймальні і провокатори. Один хлопчина, який, за його словами, пробув 5 днів у Києві, сказав, що в наметах нічого не потрібно, там все є, і варто припинити передачі. Провокатор не зважив, що більша частина львівських активістів штабів та приймалень давно в Києві і постійно інформують про обстановку.
Кожен намагається допомогти захисникам правди. Речі приносять студенти і пенсіонери, бізнесмени і власники великих підприємств. Один такий підприємець щодня привозить у приймальню 120 кілограмів свіжої м’ясної продукції. Долучаються до справи хлібзаводи, підприємства легкої промисловості, ринки, супермаркети та багато інших. Безпосередньо на посту збору працюють волонтери, різні за віком, статтю і соціальним станом, але віддані одній меті. Двоє дівчат — Адріана Вінерчук та Тетяна Ваклинець — попрохали мене написати про вклад у Помаранчеву революцію студентів Львівського інституту менеджменту та ЛНУ ім. І. Франка. Як і обіцяв, пишу: студенти ЛІМу та Франкового університету залюбки активно долучаються до боротьби за наше безхмарне майбутнє.
Ще один добрий чоловік, заступник голови Шевченківської райадміністрації Микола Гембар, який пожертвував свій кабінет на створення ще одного штабу коаліції „Сила Народу“ і який допоміг добратися до Києва чи не найбільшій кількості львів’ян, також активно долучився до відправок. Він перерахував ті ж речі, що й у приймальні Тимошенко, коли я запитав його, що найчастіше передають. Проте, за його словами, було й таке, що в наметове містечко передали самовар. На перший погляд, непотрібна річ, дуже згодилася наметникам. Тепер самовар постійно служить мешканцям Хрещатика. „Один чоловік приніс пару гумових чобіт, які важили по 15 кілограмів кожен і навіть не згиналися. Якщо б вони нам підійшли, то він обіцяв принести ще 30 — 40 таких пар. Але ми вирішили цього не передавати“, – каже пан Микола. За його словами, також у Київ не поспішають посилати вживані речі. Їх намагаються роздати безпосередньо перед адміністрацією. Та й нащо давати вживане, коли є альтернатива. За словами пана Гембара, багато підприємств і окремих підприємців дають великі партії нового одягу та теплих речей. „Нещодавно до нас прийшов чоловік, який приніс 16 кубометрів новеньких матрасів, теплих ковдр та спальних мішків. Представитись не забажав. Просто назвався продавцем Богданом“, – каже Микола Гембар.
Справді, до Києва передають усе необхідне для життя. Деякі люди навіть здогадалися приносити жіночі прокладки, пальне, талони на пальне і картки поповнення до телефонів, косметику, туалетний папір і одноразовий посуд. Проте є речі, яких не вистачає у Києві. Перш за все – це демократія, але, зважаючи на настрої людей, можна сказати з упевненістю – демократія в нас буде. Їм не вистачає також і певних матеріальних благ. Тому, якщо ви хочете долучитися до Помаранчевої революції і вагаєтесь, що занести у громадську приймальню, то зупиніть свій вибір на станках та косметиці для гоління, одноразовому посуді, шкарпетках, теплих шапках, рукавицях та шаликах, носових хустинках, кип’ятильниках. Саме ці речі найнеобхідніші на даний момент у Києві, повідомили люди, які безпосередньо проводять відправки. Зробіть свою пожертву — люди на Майдані й Україна будуть вам вдячні.
Михайло ГУЗАРЕВИЧ
