Полька з ґудзом для Коельо - „За вільну Україну“, 21 вересня

|

„Ідеєю фікс“ для багатьох було інтерв’ю з творцем найпопулярнішої книжки минулого століття. Проте організатори приїзду Пауло Коельо в Україну погодилися лише на прес-конференцію. Але журналістці „ЗВУ“ невимовно пощастило…

У ресторані готелю „Дністер“ за одним столом вона спілкувалася з директором видавництва „Софія“ (видавець Коельо в Україні) Юрієм Смирновим, його дружиною Оленою, президентом Форуму видавців Олександрою Коваль, перекладачем та музикантом Віктором Морозовим і (кусайте лікті від заздрості!) Пауло Коельо.

Якщо на прес-конференції, яка зібрала море журналістів з цілої України, пан Коельо говорив виважено і висловленими глибокими думками був схожий на автора світових бестселерів, то в побуті справляв враження дядечка „простого, як двері“. „Якщо завтра Ви зайдете в якусь найбруднішу львівську забігайлівку і побачите когось, схожого на мене, – не дивуйтеся, це справді можу бути я“, – сказав письменник авторці цих рядків.

Тому говорили ми не про „високі матерії“. Зокрема, пан Коельо розповів, що був двічі шокований у Львові. Дивний трафунок стався з письменником в одній з кав’ярень. Коли він захотів відвідати вбиральню, дорогу йому перегородила жінка. Вона явно щось від нього хотіла й почала на „мигах“ показувати „п’ятдесят“. Коельо пояснював їй англійською, що нічого не розуміє, а в сусідньому залі сидить його менеджер та охорона, то нехай пані звернеться до них. Жінка, здається, не зрозуміла, але до заповітної кімнати іноземця пропустила. Коли ж ми пояснили панові Коельо, що жінка хотіла від нього всього 50 копійок за відвідини туалету, бразилець почав голосно сміятися зі словами „гарний жарт“. Він довго не міг повірити, що заклад, якому ти платиш гроші за замовлену їжу, може вимагати додаткову плату за туалет.

Друге його відкриття було для нас, українців, значно приємніше. Як уже показали та розказали всі українські ЗМІ, на львівську прес-конференцію Пауло Коельо одягнув вишиту сорочку, подаровану Оленою Смирновою. „У цій сорочці я відчуваю, що Україна навколо мене, бо вона на мені“, – сказав він журналістам. У ресторані вишиванка теж була на ньому. За ті дві години, протягом яких ми спілкувалися з Коельо, приблизно раз на десять хвилин він запитував про те, чи справді й наскільки пасує йому українська сорочка. Ми хором стверджували, що він справжній красень і вона йому дуже до лиця. Коельо, вдивляючись у вишивку, висловив переконання, що „таке“, очевидно, витворити тяжче, ніж написати книжку. Коли ж пані Олена, горда за державу, розповіла, що в Україні вишивати вміє кожна друга жінка, Коельо сказав, що ми унікальна нація. До речі, ейфорію від власного суперового зовнішнього вигляду ненароком підпсула я (на свою голову). Коли звернула увагу письменника на те, що кутасики на сорочці повинні бути зав’язані, побачила справжній розпач літературної „мегазірки“. Бідолашний чоловік почав ахати і охати через те, що в „розхристаному вигляді“ постав перед українськими журналістами й десятками камер та фотоапаратів.

Він безперестанку жартував (інколи навіть „сально“), проте не претендував на загальну увагу. Як і досі не претендує на звання геніального письменника. Пан Коельо сказав, що досі ніяковіє, коли його так називають, адже він лише пише простими реченнями про речі, які абсолютно всім зрозумілі. З одною лише відмінністю: він пише без формули, а в кожній книжці відкриває власну душу. Він називає свої творіння „роботою одинака“, а свій шалений успіх пояснює тим, що він ґрунтується на людських думках, які передавалися із уст в уста.

А ще за обіднім столом активно обговорювалася історія з „Колибою“. Річ у тім, що у день приїзду Коельо до Львова пан Смирнов запросив письменника на вечерю у „Віденську каву“. Проте нічого нового для себе бразилець там не побачив і попросив завезти його кудись, де видно традиції нації.

Коельо був у захваті від „польок з ґудзом“ і нашого танцю з хустинкою. Він ніяк не міг зрозуміти, чому жінки дозволяють цілувати своїм чоловікам чужих дружин і навпаки. „Я вважаю, що цей танець необхідно експортувати по цілому світі“, – сказав письменник. Крім того, Пауло Коельо в „Колибі“ співав дуетом з Віктором Морозовим. Співак стверджує, що в письменника приємний м’який баритон. „Якщо Вам не піде з літературою, ми можемо разом створити групу“, – запропонував він гостеві. А Пауло Коельо додав, що там, в українському ресторані, з українськими людьми був абсолютно щасливий.

Україна для Коельо справді особлива. Адже саме українське ілюстративне оформлення до своїх книжок видавництва „Софія“, виконане Владиславом Єрком, він вважає найкращим у світі. „Мене видають у 156 країнах. На превеликий жаль, у кожного видавця є свій погляд на ілюстрації до моїх книжок, тому не можу наполягати на тому, щоб ілюстрації Єрка поширювалися по цілому світі“. До речі, дотепер видавництво „Софія“ видавало книжки Коельо лише в російському перекладі. „Першою ластівкою“ українського перекладу (Віктора Шовкуна) в тиражі цього видавництва стала книжка „Одинадцять хвилин“, репрезентована Коельо на цьогорічному Форумі видавців. Але пан Морозов розповів, що видавництво „Софія“ веде з ним переговори про співпрацю. „Софія“ хоче видати три твори Коельо, уже перекладені Віктором Морозовим, і замовити в нього переклад наступних.

Оскільки наш обід відбувався саме перед тим, як Пауло Коельо за розкладом мав підписувати книжки переможцям лотереї „Я люблю Коельо“, перед походом на Форум видавців письменник поставив своїм українським опікунам одну єдину вимогу: дати йому можливість поспілкуватися зі звичайними читачами, а не виставляти для привітань-потискань рук якихось можновладців. „Я це ненавиджу. Я хочу знати простих людей, бо вони – душі своєї країни“, – безапеляційно сказав Коельо.

Дві години за столом із живою легендою минули дуже скоро. А розпрощалися ми великими друзями, навіть поцілувалися. Пауло Коельо обіцяв два тижні не вмиватися.

Дана Копанська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...