Василь Куйбіда: Оцінювати роботу Буняка неетично - „Поступ“, 8 вересня

— Пане Василю, уже другий рік Ви обіймаєте одну із основних посад у НРУ. У центральному проводі партії завжди було потужне львівське лобі. Наскільки підсилився вплив львів`ян на керівництво НРУ після Вашим приходу?

— У центральний провід НРУ завжди обирали найбільш дієвих та найбільш досвідчених представників партії. На Західній Україні ідеологія Народного Руху України є найпоширенішою, тому обласні партійні організації є найчисельнішими. З цим, власне, пов`язана й значна кількість представників Західної України у центральному проводі. Але поділу на територіальні групи в ньому немає. Тут ніхто не запитує, звідки ти і яку реґіональну організацію представляєш. Тут дивляться, ким ти є, що ти робиш, і оцінюють тебе по зробленому. Тому говорити про вплив якоїсь реґіональної групи у керівництві НРУ, мабуть, не варто.

— Ще за життя В`ячеслава Чорновола відчувалося певне внутрішнє протистояння між старою рухівською номенклатурою і свіжою кров`ю. Чи на сьогоднішній день це протистояння подолане? Які у Вас зараз стосунки з головою ЛКО НРУ Ярославом Кендзьором, адже його амбіції стати заступником голови партії, а, можливо, навіть головою, так і не були реалізовані?

— У будь-якій організаційній структурі є суперечності між новим, що народжується, і усталеним. Це природно. Але цей поділ не співпадає у НРУ з поділом на лідерів і членство. Сьогодні в партії, не зачіпаючи фундаменту, проходить модернізація. Розв`язуються суперечності між усталеним, новим і новітнім. Звичайно, є люди, котрі більш консервативні як у проводі, так і серед членів партії, але сьогодні не вони визначають загальну тенденцію. А стосунки з Ярославом Кендзьором у мене добрі. Ми працюємо злагоджено як у політраді, так і на рівні обласної організації, якою він керує, і апарату центрального проводу НРУ, котрим керую я.

— Особисто Ви себе де комфортніше почуваєте: на керівній посаді у НРУ чи у кріслі мера Львова?

— Для мене завжди було важливо при виконанні будь-якої роботи досягнути мети. Пригадуєте, коли двох людей, які носили каміння, запитали: „Що ви робите?“ — один відповів: „Ношу каміння“, інший — „Будую храм“. Для мене було завше дуже важливо будувати храм, незалежно від того, яку роботу я виконував.

— Чи не шкодували Ви за тим, що, будучи однією ногою послом у Польщі, все ж зробили зворотній хід і вирішили вступити у боротьбу за посаду міського голови без належної для цього підготовки? Назвіть, будь ласка, причини своєї поразки

— Я дійсно не мав наміру втретє балотуватися на міського голову. Те, що планували, переважно зробили. Єдиною серйозною проблемою, яку ще не вирішили, залишалося водопостачання, але механізм розв`язання цієї проблеми вже був напрацьований. Я вважав, що мені потрібно шукати іншу роботу, яка б заставила мене мобілізовувати всі свої внутрішні сили, і знову щось починати спочатку, будувати нове. Щоб було цікаво. Для мене ніколи посада не була метою. Вона для мене була інструментом, засобом реалізації задумів. Отож, не маючи наміру йти на вибори, я шукав людину, яка може продовжувати те, що робилося, і пропонував, зокрема, Олександрові Сендезі балотуватися на посаду міського голови. Проте, коли до мене звернувся Віктор Ющенко, щоб я залишився у Львові, я сказав: „Гаразд, залишуся. Але не більше, ніж на два роки — до завершення президентських виборів. А потім залишу достойну людину, а сам відійду“. За зробленим не шкодую. Програвши як претендент на посаду міського голови, я виграв як Василь Куйбіда.

І, погоджуся з вашою думкою, на вибори пішов, не будучи до них готовим. Було й певне самозаспокоєння, оскільки всі соціологічні опитування у листопаді – грудні 2001 року показували рейтинг чинного міського голови — 55-60%. Тому не вважав, що потрібно докладати значних зусиль, аби перемогти. Окрім того, мав обов`язок — забезпечити проходження у Верховну Раду кандидатів від блоку „Наша Україна“. Тому всю свою увагу я зосереджував на цьому питанні і на проведенні реформ у житлово-комунальному господарстві міста, що були конче необхідні для покращення послуг, які надають львів`янам. Фактично, своєю виборчою кампанією не займався. Це була основна причина поразки. Усе інше — похідне.

— Проведені під час ініціації референдуму за дострокове відкликання з посади мера Любомира Буняка соціологічні опитування у Львові показали, що, в разі відставки Буняка, у Вас найбільші шанси стати першою людиною у Львові…

– Я кілька разів у публічних своїх виступах говорив, що у мене немає намірів повертатися на посаду міського голови Львова. Я людина, яка дивиться у майбутнє, а це для мене повернення у минуле. Що ж до референдуму, то й досі для мене залишається відкритим питання, чому його проводили люди, котрі на виборах активно підтримували пана Буняка? І чи не намагання це певних кіл таким чином надати легітимності його перебуванню на посаді міського голови до 2006 року та зняти питання про відставку?

— Однак, у 2006 році Ви знову можете постати перед проблемою вибору — стати народним депутатом або позмагатися за головну посаду у Львові. Як Ви відреагуєте на вірогідний варіант, коли партія поставить перед Вами завдання стати міським головою?

— Думаю, що це навіть нетеоретичний варіант. Свого часу — це було на початку 2004 року — багато людей вважало, що міський голова Львова дотримає слова і піде у відставку в квітні, бо обіцянку „дати воду за два роки“ не виконає. Тоді ж проводили консультації у середовищі львівської обласної організації НРУ і поза нею, називали різні кандидатури. Пропонували і мою кандидатуру, але я її зняв з розгляду, оскільки моє повернення до Львова на цю посаду вважаю неправильним. Назвали чимало кандидатур достойних людей, членів НРУ, відомих у Львові. Сьогодні можна казати, що список претендентів сформували. Я не бачу своєї прямої участі у виборах, але можу допомагати комусь порадами.

— Олександр Сендега був Вашим першим заступником, і свого часу Ви високо цінували його професійні якості. Чи на посаді голови ОДА він уповні виявляє ці якості?

— Я вважав і вважаю Олександра Сендегу серйозним професійним управлінцем, і задоволений його роботою на посадах голови районної адміністрації та заступника міського голови. Звичайно, посада голови обласної адміністрації передбачає інші якості, ніж ті, які потрібні були для того, щоб бути добрим заступником міського голови. Навіть інші якості, ніж ті, якими має володіти чоловік, що обіймає посаду першого заступника голови ОДА. Пан Сендега є людиною багатогранною, і на кожній посаді він виявляв ті якості, котрі від нього очікували. Його професіоналізму віддавали належне.

— Пана Сендегу називають добрим господарем, проте зазначають, що він не самостійна фігура, а є абсолютно керованим посадовцем. Ви, як його колишній керівник, можете сказати, наскільки пан Сендега піддається зовнішнім впливам і є людиною керованою та несамостійною?

— Упродовж деякого часу своєї діяльності він обіймав другорядні посади, і, без сумніву, це передбачало, що він мусить враховувати й керуватися рішеннями керівника. Але він умів, залишаючись собою, виконати те, чого хоче від нього міський голова чи міська рада. Посада голови обласної адміністрації дає йому з одного боку більше свободи, а з іншого боку накладає і додаткові обмеження. Він не може бути абсолютно незалежним. Навіть не може визначити сам собі міру цієї залежності. Бо, по-перше, вона (залежність) уже закладена у чинне законодавство, а по-друге, сформована існуючими стереотипами стосунків між президентом України і головою ОДА чи прем`єр-міністром України та головою ОДА.

— Сьогодні вже пригасли емоції після поразки на виборах мера. Тож після двох з половиною років скажіть, за які свої здобутки у Львові Ви відчуваєте гордість, а за що, на Вашу думку, львів`яни мали б бути Вам вдячні?

— Можу сказати, що найбільшим здобутком, якому радів, вважаю не внесення Львова до списку світової спадщини, не організацію приїзду до міста леді Клінтон чи Його Святості Папи Римського, не проведення саміту глав держав Центральної і Східної Європи чи економічного форуму, а те, що вдалося знизити рівень конфліктності у місті, подолати протистояння різних груп, створити атмосферу співпраці. Усе інше було вислідом співпраці людей, які люблять Львів, і котрі хотіли зробити щось для нього. Здобутком було і певне порозуміння з Києвом, оскільки при централізованому на той час управлінні і куцому міському бюджеті потрібно було знаходити варіанти розв`язання міських проблем, будувати механізми розвитку міста. Введення нового способу управління містом і затвердження Кабінетом Міністрів першої Програми державної підтримки комплексного розвитку міста дало додаткові можливості будувати цілісний господарський комплекс, робити Львів більш незалежним, зокрема і енергетично. Ми перші в Україні проклали безшумну трамвайну колію, вуличні ремонтні роботи значно зросли, якщо порівняти з попередніми роками, і проводили їх уже за новими технологіями. Ми почали модернізацію в освіті. Нам вдалося домогтися окремої стрічки у Державному бюджеті на відновлення центральної частини міста…

Я задоволений рівнем співпраці і довірою, яка тоді була. Я вдячний людям, котрі зі мною співпрацювали, — і управлінцям, і директорам підприємств, і активним львів`янам. Управлінець вартує стільки, скільки він може реалізувати. А я приходив, щоб реалізувати.

— Пане Василю, як Ви оцінюєте сьогоднішнє господарювання Вашого наступника Любомира Буняка?

— Ми різні люди і сповідуємо різні підходи в управлінні. Мабуть, те, що я робив, не сприймає теперішній міський голова, як і я не сприймаю ті підходи, які він використовує. Я вважаю, що з мого боку було б неетично давати оцінку його господарюванню містом.

— Нещодавно інтерв`ю „Поступу“ погодився дати Ваш попередник на посаді міського голови Львова Василь Шпіцер. Окрім усього іншого, він дещо ображено зазначив, що Василь Куйбіда не лише жодного разу не спитав поради, але й не запрошував на жодну урочистість у мерії. З чим було пов`язане таке ставлення до екс-мера? І наскільки Вам було комфортно відчути на собі „шкуру колишнього“?

— Нещодавно до мене зателефонував один із членів колишнього виконкому, який, вочевидь, також читав це інтерв`ю і запитав те саме. Він сказав: „Я ж пам`ятаю, що ми складали списки, зокрема на урочистості до десятиріччя незалежності, і там називалося ім`я Василя Шпіцера. Як може бути, що його не запрошували?“. Я відповів, що особисто телефонував пану Шпіцеру і запрошував. Після цієї розмови я передзвонив до Василя Білоуса та Олександра Терпиляка, в обов`язки котрих входило у різний час забезпечення розсилання запрошень на урочистості. На моє запитання і пан Білоус, і пан Терпиляк підтвердили, що завжди запрошували Василя Івановича. Я вважав і вважаю, що усіх, хто брав участь у міському житті і доклався до того, щоб у місті відбулося щось добре, потрібно запрошувати на урочистості і бути їм вдячним за те, що вони зробили. Прикро, коли достойний чоловік робить недостойні речі.

А щодо того, наскільки комфортно мені було стати колишнім, то я не вважаю, що якась професія є більш чи менш достойною. Питання тут не у професії, а в людині. Наскільки професійно вона виконує свої обов`язки. Професії ми міняємо досить часто. Я був колишнім трубоукладником, вантажником, мулярем, інженером. Ким іще буду, не знаю, та не думаю, що варто виокремлювати лише ті часи, коли був міським головою. Кожна людина в певний час щось собою значить або не значить. А колишній для мене — це той, хто відійшов у світ інший.

Розмовляла Зоряна Онишкевич, Західна інформаційна корпорація