– Мені здається, ми вже знайомі, – запитально подивилася на мене поет і композитор Анна Кривута, як щойно ми зустрілися. У відповідь я згадала святкування одного дня народження семирічної давності у студентському гуртожитку Львівської музичної академії ім. М. Лисенка. Тоді Аня, сівши за фортепіано, виконала свою пісню.
„У Москві поправляють фінансове становище“
– Чому, будучи відомою в українському шоу-бізнесі, ти вирішила спробувати свої сили в Росії?
– Мене завжди мучило і досі мучить це питання. Мушу зізнатися, що винні в цьому, на превеликий жаль, гроші. Оті зелені папірці вирішують свою справу. На жаль, у Москві я займаюся не зовсім тим, чим би мені хотілось.
– Але кого не запитаєш зі співаків, хто для них пише пісні, то через одного називають твоє ім’я і прізвище?
– Так, я знаю. Мені приємно, коли приходжу у Москві на студії звукозапису і розмовляю з відомими продюсерами, які мені кажуть: „Приходь, принось свої пісні, ми тебе чекаємо“. Мені потрібно було поправити своє фінансове становище. Я знаю, написавши сценарій однієї корпоративної вечірки, там я за вечір можу заробити стільки, скільки в Україні ще чотири роки тому не заробляла навіть за три місяці.
Проте в Москві все дуже дорого: житло, проїзд, продукти. Тож починаєш розуміти, що гроші, які тут отримуєш, є не настільки великими, аби жити в цьому мегаполісі. Тому ще більше затягують фінансові питання. Я знаю дуже багато музикантів, які приїхали працювати до Москви і полишили музику заради бізнесу. Думаю, я такого ніколи не зроблю, бо займаюся ще й педагогічною роботою, даю приватні уроки з естрадного вокалу. І ось вже рік виступаю перед московською публікою – вихідцями з України з власними гумористичними номерами „Купіть шматочок сала“ і „У яку ціну ваша самогонка?“ та українськими піснями „Несе Галя воду“ і „Червона рута“.
– Ти знову співаєш?
– Почалося усе з того, що треба було заробляти гроші для своїх учнів. І для того, щоб робити якісь невеликі концерти, я власним коштом купила апаратуру для їх озвучування. Оскільки під час шкільних канікул апаратура простоювала, вирішила сама поспівати. Коли ти по сім годин у день співаєш, то зранку встаєш і, замість голосу, у тебе – шарудіння паперу. З людьми спілкуєшся тільки мімікою і жестами, аби до наступного робочого дня голос відновився. Живеш на антиангіні й, крім теплого молока та картопляного пюре, нічого собі дозволити не можеш. Бо голос просто не витримує такого величезного перевантаження…
Зараз я пишу пісні для російської співачки Жасмін. З її піснею „Лестница в небо“, щоправда, склалася незрозуміла для мене історія: заплатили немалі гроші за слова цієї пісні, причому ідея синглу належала її продюсерові Валерію Дем’янову, і потім, з невідомих причин, ця пісня ніде не звучала. Але за останній час я для неї написала у парі з композитором Валерієм Орловим пісню „Два окошка“, за яку отримала в кілька разів більше грошей, аніж за „Лестницу в небо“, і дуже розраховую на те, що вона обов’язково буде в її репертуарі. Просто в людей, які мають великий репертуар, існує така тенденція відбору пісень: пісні для концертів, які можуть бути не гірші за ті, на які відзнято відеокліпи, друга категорія – це пісні, які входять у новий альбом, що вважається дуже добре. Валерій Дем’янов обіцяє мені, що пісня „Два окошка“ ввійде в другий альбом Жасмін, який вийде цьогорічного жовтня. Третя категорія, і мені б дуже хотілося, щоб цей момент у Москві в мене відбувся, – це коли на твою пісню знімають відеокліп, у титрах вказані її автори і вона потрапляє в усі хіт-паради та на „Пісню року“. Це – найвищий пілотаж.
„Мрію створити школу зірок“
– Аня, а як ти заповнюєш у Москві вакуум духовного спілкування?
– Контактую зі співачкою Оксаною Мочерад, яка також мешкає у Москві. Там вона стала мені духовною сестрою. Коли не знаєш, куди подітися від важких проблем, які навалюються на тебе в цьому жорстокому російському капіталістичному світі, вона завжди поруч. Оксана Мочерад не один раз приймала мене в себе, і ми з нею залюбки годинами гортали альбом Василя Пилип’юка „Львів. Усі пори року“, разом згадували знайомі з дитинства вулиці. До речі, завдяки альбомові Пилип’юка тепер уся Москва знає, що Львів – найкраще місто у світі. А для мене Львів – найсвятіше місце і найшляхетніше місто на Землі.
– Ти знаєш, як важко заробляються гроші. На що б ти їх нізащо не витратила?
– Я можу сказати, на що б їх витратила. Коли б у мене були гроші, я б створила у Львові школу для музично обдарованих дітей. Так звану школу зірок. Бо є дуже багато дітей і підлітків із прекрасними здібностями, але не мають фінансової підтримки.
– Чим би вона мала різнитися від вокальних шкіл пані Олесі Салістри, майстерні пісні „Передвістя“ Ірини Долі?
– Я думаю, вони були б зі мною абсолютно згодні і, за можливості, повністю підтримали б. У своїй школі зробила б кілька класів, у яких маленька людина розвивалася б і естетично, і як артист, і як звукорежисер, і щоб обов’язково вчилася собі акомпанувати. Бо що це за співак, який не може сам собі заакомпанувати на двох-трьох музичних інструментах. У цій школі викладали б аранжування, вивчали б музичну літературу всього світу, естрадний вокал. До речі, львівський, київський і московський естрадний вокал суттєво різняться. Я спілкувалася в Москві з багатьма викладачами естрадного вокалу і схиляюся до думки, що їхні школи естрадного вокалу є кращими за наші. Нікого не хочу образити, бо кожен викладач має слушність по-своєму, а мені здається, що кожна людина повинна сама себе знайти, як би їй десять викладачів не показували, як треба губи складати і куди дихання посилати. Співак повинен сам це відчути.
Крім того, спів – це розвиток душі. Якщо в тебе немає естетичного розвитку, навіть за великого бажання і великих вокальних даних ти ніколи не заспіваєш пісні добре. От що керує Ані Лорак? Іноді вона співає тихесенько-тихесенько, але так, що сльози на очі навертаються, бо з нею співає душа.
„Наталку Карпу бачу в двох іміджах“
– Давай-но, поговоримо про твою співпрацю із зірками українського шоу-бізнесу, зокрема – з Русланою. Як тобі з нею працювалося?
– Із Русланою працювала над проектом „Дзвінкий вітер“, більшість пісень якого було написано на мої вірші. Я б і зараз із Русланою залюбки попрацювала, але не з репертуаром англомовним, бо пишу тільки українською та російською.
Я маю чуття на людей, відчуваю, на що здатна людина, з якою співпрацюю. Коли бачила Руслану у віці 18-19 років, навіть не сумнівалася в тому, що ця людина досягне свого, бо вона була надзвичайно впертою дівчиною, працювала до виснаження, іноді з нею було навіть досить важко спілкуватись. Якось, дивлячись на запал у її очах, мені спало на думку познайомити Руслану із Сашком Ксенофонтовим, який у цьому був схожим на неї. І я сказала Руслані: „Хочу тебе познайомити з людиною, яка, напевно, дуже б тобі підійшла по творчому запалу“. Сашко, як і я, також працював тоді артистом хору в Оперному театрі, ми з ним товаришували. Мені дуже шкода, що нині з ними майже не спілкуюся. Але в Руслани буде ще багато проектів, ми ще співпрацюватимемо.
– Для яких молодих українських співаків сьогодні пишеш пісні?
– Співпрацюю з молодою львівською співачкою Наталею Яцків, з якою була знайома ще до мого від’їзду в Москву. У неї дуже потужна в творчому плані родина, яка Наталку підтримує. Я вдячна їй за те, що вона співає багато моїх пісень. Наталя вивела їх на сцени фестивалів, конкурсів, здобувала з ними перші місця. Гадаю, їй варто продовжувати шукати себе. Багато пісень написала і продовжую писати для Наталки Карпи, яка є вихованкою Олесі Іллівни Салістри. Її пам’ятаю ще зовсім юною, коли вона вийшла на одному з моїх творчих вечорів, який відбувався в будинку офіцерів, і заспівала пісню „Любов врятує світ“. Згодом так називався і її альбом, у якому більшість пісень були моїми. Наталку Карпу завжди бачу в двох іміджах, з якими вона чудово впоралася б: як рок-співачку і співачку в латиноамериканському стилі. Щодо останнього, то цьому відповідає навіть її зовнішність, яка виказує в ній гарячу кров…
– Аню, чи вже вийшов якийсь альбом із твоїми піснями чи бодай книжка?
– На жаль, ні. Хоча мені дуже хочеться цього. Я мрію видати альбом Різдвяних пісень…
Довідка „МГ“
Анна Кривута – поет і композитор. Каже, що музику почала писати ще з дитячого садка, а згодом, коли захотіла створити пісню, узялася ще й за вірші. 1993 року як співачка з піснею „Марево“ взяла учась у фестивалі „Червона рута“. Згодом ця пісня потрапила до репертуару Карини Плай, а Аня зайнялася творчою роботою. Співпрацювала з Інесою Братущик та Орестом Хомою, з Олею Юнаковою, Наталкою Пилип’юк, яка згодом працювала під псевдонімом Нікіта, Аллою Поповою, з Ірчиком зі Львова (і нині продовжує співпрацю, попри те, що Ірчик мешкає зараз у Нью-Йорку в США). Вісім років Анна Кривута працювала артисткою хору у Театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Недавно її пісня „Очі волошкові“, написана для народної артистки України Оксани Білозір, стала хітом року на „Шлягері-2004“. Пісні на вірші Анни Кривути співав і заслужений артист України (нині – мешканець США) Остап Стахів. Ось уже п’ять років Аня живе і працює в Москві. Фрази, з яких народжуються її майбутні пісні, записує на різних талончиках, квитках, чеках, у мобільному телефоні. На початку цього року від перевиснаження вона захворіла на міокардит, а „витягнули“ її з цієї хвороби львівські кардіологи.
Розмову вела Леся ОЛЕНДІЙ
![У Львові прочитають лекцію про Павла Тичину від творців Ти [Романтика]](http://portal.lviv.ua/wp-content/uploads/2024/03/429889301_786347609646332_4874305252106789731_n-228x150.jpg)
