У Шклі будинки тріскають, мов скло - „Молода Галичина“, 19 серпня

|

…Якщо вдень ще якось не відчувається тієї напруги (адже всі домочадці розходяться на роботу, город тощо), то ніч у хаті пана Михайла Пеленя перетворюється на справжні жахи. У північній тиші чітко чути, як тріщать і з важким зойком розходяться стіни світлиці, осипається на голову вапно та штукатурка. Так само гуркотить і в коридорі, який добряче „відійшов“ од хати. А щоб не впала стеля, Василь Михайлович щоразу дає надійні підпори, а також укріплює перемички над вікнами і дверима, які теж посходили із своїх „гнізд“.

Однак новий будинок (зведений 20 років тому) і далі вперто хилиться та розсипається на шматки. Тож до Пеленів уже навіть приходили газовики з наміром від’єднати трубу (бо, пояснювали, може статися аварія). І заледве вдалося вмовити їх не робити цього, адже у хаті шестеро осіб (зокрема, троє дітей та паралізована теща). І як їм виживати без опалювання у приміщенні, де тріщини такі, що через них не лише вільно розгулює вітер, але й без проблем проходить рука?

Уся ця напасть спіткала сім’ю ще десь зо шість років тому. Саме тоді нова світлиця почала осідати і давати в усі боки тріщини. Василь Михайлович (із чого б це?!) взявся гарячково укріплювати фундамент, кількома рядами арматури „обперезав“ стіни. Однак хата, важко поскрипуючи, і далі вгрузала в землю. Спеціалісти-будівельники, що приїхали вивчати ситуацію, винесли жахливий вирок: карсти. Ті, проти яких, відомо, немає ради.

Схожа ситуація і в сусідів пана Пеленя – Михайла та Єви Тараньків, котрі також проживають на тій же шклівській вулиці Дорошенка. І їхня хата наскрізь „світить“ потрісканими та перекособоченими стінами. Що не робили господарі – також усе намарно. Названа оселя теж вперто сповзає у небуття.

Утім і ці господарі не єдині у своєму горі. Як мовить голова селищної ради Любов Кіт, наразі у Шклі аварійними визнано 37 будинків. Із більшості з них треба виселяти, і то уже тепер. Інакше може статися лихо. Однак поки що людям нічого запропонувати. Тому чекають вони своєї черги навіть десяток-півтора літ, мешкаючи тим часом у небезпечній хаті.

Така проблема у цих краях „вигулькнула“ ще зо 25 років тому. На околицях сірчаного кар’єру, який тоді експлуатували з подвійною енергією, почали утворюватися провали. Зокрема, один із них, пригадує заступник міського голови міста Новояворівська Василь Козак, котрий тоді працював у відділі капітального будівництва ДГХП „Сірка“, стався у селі Старичі. Тоді посеред обійстя утворилася величезна 30-метрова западина, на засипання якої пішли десятки багатотонних „БелАЗів“ землі.

Невдовзі це лихо прийшло і в інші населені пункти. Тому ще наприкінці 80-х, окрім мешканців із вигнаних кар’єром сіл, квартири почали надавати і тим, хто потерпів від карсту. Добре, що тоді „Сірка“ зводила житло. Щороку підприємство здавало в експлуатацію одну багатоповерхівку.

Однак на початку 90-х у гірничохімічного гіганта почалися великі проблеми. Останніми роками він є потенційним банкрутом, у якого катма коштів на зарплату, а не те що будівництво. Тож людей залишили віч-на-віч із бідою.

Тим часом карст не дрімав. Радіус депресивної ділянки, де утворювалися западини, сягнув 25 кілометрів. У цю зону потрапило багато населених пунктів. На середину 90-х років минулого тисячоліття людей, житло котрих стало аварійним, назбиралося стільки, що це могло призвести до соціального вибуху. Тож 1995 року владі якось вдалося видерти з державного бюджету гроші, на які й заклали фундаменти під два будинки для відселенців. Спорудження тривало мляво й розтягнулося на кілька літ. Та 1998-го одну з тих багатоповерхівок таки вдалося довести до „квітки“. А через два роки здали в експлуатацію й інший будинок, у якому теж знайшли пристанище 35 сімей, що також десятиліття чекали на відселення.

Проте лише цим не вирішили проблему. Бо понівечених споруд значно більше, аніж „свіжозведеного“ житла. Тому кілька літ тому у Новояворівську розпочали будівництво ще однієї кам’яниці для жертв карсту. У цю будову вже вкладено 1 млн. 700 тис. грн. За словами заступника генерального директора з капітального будівництва Яворівського ДГХП „Сірка“ Василя Стадника, наразі готовність споруди становить 67 відсотків. Однак для її завершення ще треба два мільйони гривень (адже будматеріали дорожчають чи не щомісяця). Тим часом на потреби будівництва уже два роки не виділялося ні копійчини.

Зрештою, говорить Василь Володимирович, навіть якби і вдалося закінчити цей об’єкт, то все одно повністю не вирішили б проблем переселенців. Адже будинок розраховано на 35 квартир. Тим часом у зоні яворівського кар’єру вже тепер є 42 сім’ї, які терміново треба відселяти. Окрім мешканців Шкла (тут найбільше постраждали споруди на вулицях Лесі Українки, Боженка, Сагайдачного, Дорошенка), це і жителі села Старичі, Волі Старицької. Є аварійні хати і в Підлубах, багатьох інших тутешніх населених пунктах.

Варто зазначити і те, що дошкуляють не лише будинки, котрі вже розкришуються на шматки. Вселяють тривогу і ті, котрі лише починають руйнуватися. Їх у зоні кар’єру аж 88. За цими спорудами наразі ведуть спостереження. Спеціалісти прикріплюють на стіни гіпсові „маячки“, за якими, власне, і визначається динаміка руйнівних процесів. На жаль, у більшості випадків доводиться констатувати, що будинок таки розвалюється. Отож і з нього невдовзі також доведеться відселяти.

Але і на цьому проблеми не вичерпуються. Як зазначає виконавчий директор відділення гірничохімічної сировини Академії гірничих наук України Анатолій Гайдин, у грунті Яворівщини переважають легкорозмивні гіпсові породи. А глибочезна 70-метрова кар’єрна яма, площа якої тисячу гектарів, роками „стягувала“ до себе навколишні підземні води. Ці підземні потоки й спричиняли руйнування м’яких порід. У гіпсі вимито величезні карсти-порожнини (деякі сягають десятків метрів). І цей процес, на жаль, триває й досі.

Утім останнім часом на Яворівщині розпочалася ліквідація сірчаного кар’єру. У нього скеровано русла річечок Шкло та Гноянець. Цю величезну рукотворну яму вже частково затоплено. Через кілька літ тут має постати озеро. Одночасно тоді у грунті, твердять фахівці, повинен відновитися колишній водний баланс, що пригальмує карстоутворення. Однак існуючі порожнини, яких надзвичайно багато, залишаться і надалі (на їх закладення потрібно чимало грошей). Тож це руйнівне явище, спровоковане кілька десятиліть тому варварською діяльністю, ще довго даватиме про себе знати…

Роман ГОЛИНСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...