Політичний „бранець”. Чи здатен Михайло Сендак впливати на президентські перегони на Львівщині? - ЗІК, 16 серпня

|

Персона Михайла Сендака посеред політичної еліти регіону різко контрастує зі звичними уявленнями галичан про голову Львівської обласної ради. Тієї самої ради, яку напочатку 90-х очолював В’ячеслав Чорновіл, знакова персона у таборі націонал-демократів.

Контроверсійність Михайла Сендака пов’язана не лише з епатажністю його публічних висловлювань чи манерою поведінки як у сесійному залі, так і поза ним. Для багатьох голова обласної ради залишається людиною чужою та незрозумілою. Депутатів-чиновників дратує його несподівана політична кар’єра: водій, а потім керівник збанкрутілого автопідприємства, несподівано перетворився на одну з ключових постатей Львівщини політичної. У середовищі „Нашої України” і досі чимало ображених, для яких обрання Сендака головою ради стало своєрідним політичним ляпасом. Опоненти ж не можуть збагнути, чим є безкомпромісність Сендака: впертістю та гонором, тобто рисами характеру, вказівкою „зверху” – стояти до останнього, чи спробою провадити власну політичну гру.

Попри те, що практично усі політичні середовища Львівщини поки що змушені зважати на „чинник Сендака”, політичні перспективи самого Михайла Дмитровича виглядають неоднозначно: тривале протистояння в обласній раді не принесло йому вагомих політичних дивідендів і значною мірою дистанціювало Сендака від політичних процесів на Львівщині під час президентської кампанії.

Попри усі намагання, Михайло Сендак так і не позбувся іміджу „людини Димінського”. Його політична кар’єра значною мірою залежить від цієї людини. Якщо бути точнішим, від інтересів цієї людини.

Весною 2002 року Михайло Сендак став компромісною фігурою при обранні його головою обласної ради. Масована підтримка вулиці та пафосні виступи у залі народних депутатів від „Нашої України” Я.Кендзьора, О.Тягнибока, В.Яворівського не повинні нікого вводити в оману. Петро Димінський уже тоді реально впливав на середовище НРУ, ВО „Свобода” (тоді СНПУ) та частину депутатів-мажоритарників від Львівщини. В рядах „Соціальної справедливості” не було постаті, яку б підтримала більшість депутатів. Адміністративний ресурс „есдеків” на той час був незначним. Сендак не був знаною особою і в разі провалу його кандидатури раду міг очолити представник „Нашої України”. Димінський зіграв на політичних протиріччях „нашоукраїнців” та СДПУ (О), зумівши провести свою людину на другу посаду в області.

Практично увесь час перебування Димінського у фракції Ющенка супроводжувався нарощуванням його політичного впливу на Львівщині. Петро Петрович прагнув усунути ДПА від впливу на економічні процеси в регіоні. Фактично, він прагнув стати одноосібним господарем Львівщини. Саме задля цього і розпочалося протистояння Михайла Сендака із „Соціальною справедливістю” та частиною „Ділової Львівщини”, що на мові політики означало війну із Сергієм Медведчуком.

Від цього моменту політична історія Михайла Сендака набирає зовсім інших обертів та рис. Невідомо чого більше – здобутків чи втрат – винесе після її завершення голова облради. Проте вже сьогодні очевидним є один момент: затяжне протистояння в обласній раді дозволило Михайлові Сендаку сформувати публічний імідж такого собі борця за демократію, водночас політична вага голови ради в середовищі обласного штабу „Нашої України” зведена до символічної. І такий розвиток подій слід вважати закономірним.

Перший тривожний дзвінок прозвучав для Михайла Сендака, коли головою представництва „Нашої України” на Львівщині було призначено не Олега Тягнибока, а Петра Олійника. Стійкий імідж радикала та близькість до Димінського застановили Київ у виборі на користь голови ВО „Свобода”. Фраза Сендака, що „Львівська обласна рада просто не бачить на цій посаді іншого кандидата, крім Олега Тягнибока”, швидше за все, не додала голові ради симпатій в очах новопризначеного керівника представництва. Зрештою, Петро Олійник як досвідчений „апаратник” розумів, що Михайло Сендак для блоку Ющенка є набагато зручнішим в якості такого собі „місцевопарламентського” бійця, аніж в ролі реального гравця під час президентської кампанії, до того ж здатного впливати на штабні рішення. Скоріш за все, і голова ради розуміє роль, яку йому відвели місцеві „нашоукраїнці”. Його роздратована реакція на призначення представництвом довірених осіб Ющенка на Львівщині багато про що говорить: „…Призначили довірених осіб Віктора Ющенка, не погодивши зі мною, членом політради блоку, головою обласної ради. Це – дико. Я б ніколи не погодився, аби кілька довірених осіб Ющенка ними стали. Я ще підніматиму цю тему. Ющенко про це не знає. Ці люди не заслуговують тієї довіри…”.

Михайла Сендака ніхто не заганяв у ту політичну нішу, в якій він зараз опинився. З одного боку, зменшення його політичної ваги пов’язане з уже згаданою грою Димінського. З іншого, Михайло Дмитрович особисто наробив достатньо помилок, аби чимало політиків ставилися до нього прохолодно.

Передусім, голова ради не зміг (або не захотів) спрогнозувати, до чого призведуть „радикальні” рішення депутатів на сесіях 6 червня та 25 вересня минулого року. Складалося враження, що конфлікт був запланований, але ніхто не передбачав, до якого колапсу у роботі ради це призведе. Сендак особисто відкинув можливість компромісу, не врахувавши, що українська політика не є одностороннім рухом.

Незрозумілою багатьом була поведінка голови ради і під час збору підписів за його відставку, започаткованого представниками „Соціальної справедливості”. Невідомо, чи ці підписи існували, але оточення Сендака, реагуючи на ситуацію, допустилося серйозної технологічної помилки. Було прийнято рішення заручитися підтримкою депутатського корпусу у районних та міських радах Львівщини. Проте практично кожна поїздка (Городок, Миколаїв, Жовква, Борислав, Жидачів, Червоноград) провокувала скандал. Від висловлювань Михайла Дмитровича на адресу опонентів інколи ніяковіли навіть люди з близького оточення. Це не додавало Сендаку політичної ваги і подекуди ставало схожим на страх перед втратою посади.

Дражливий момент – звинувачення на адресу голови ради у численних зловживаннях. Якщо відкинути політичні спекуляції у цій справі, то симптоматичним є наступне: Михайло Сендак не здатен і не прагне аргументовано опонувати, здебільшого його відповіді зводяться до двох типів: це або переведення „стрілок” („…Геричу, Матоличу, Мельнику, Леськіву квартири купили. Більш того, вони вже їх приватизували. Чому ж про це не пишуть? Вони вже приватизували, а я ще навіть не приписався.”), або пошук іншого винного („…Коли ми зрозуміли, що входимо в ринкову економіку, приватник почав “влазити” в маршрутну сітку. Керівники, котрі були при владі, відчули смак. В тому числі й син Радзієвського, утворивши фірму “Сігма”. Тоді мені запропонували віддати 50% території і маршрутів добровільно. Я відмовився. Тоді міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський під час затвердження бюджету Дрогобича у 2000 році анулював статтю фінансування перевезення пільговиків, аби не давати мені дотацій”, „…Директор 31 парку Ігор Дума має 100% акцій підприємства. І ніхто нічого не пише. Я мав 54% акцій”).

Звідси складне для багатьох запитання: чому „Наша Україна” горою стоїть за людину, котра не здатна або не прагне дати чіткі відповіді на звинувачення, які кидають тінь на ціле представництво блоку Віктора Ющенка?

Поведінка Михайла Сендака за останній рік виразно свідчить, швидше, невміння, аніж небажання щось змінювати. Сендак навчився часткової дипломатичності у висловлюваннях, але там, де зачіпає за живе, толерантності чекати годі.

Йому не вдалося довести своєї політичної незалежності від Димінського, про що промовисто говорить перелік найближчого оточення (Ваврин, Байса, Парубій, Радомський, Тягнибок, Кендзьор).

Михайло Сендак не зумів переламати ситуацію в раді на свою користь, а це вже повинно насторожувати. Якщо ще можна частково погодитись з думкою, що конфлікт в облраді під час кампанії до певної міри є зручним для усіх сторін протистояння, бо змушує їх бути мобільними, створює інформприводи і т.і., то очевидних мотивів підтримувати нинішній status qvo для голови ради не існує. Чимало депутатів, втомлених перманентним протистоянням, очікують від нього рішучих і, головне, ефективних дій. Інакше боєздатність втрачається і приходить розчарування.

Нинішню політичну ситуацію Михайла Сендака можна охарактеризувати фразою одного з персонажів „Кавказької полонянки”: з існуючої ситуації є два виходи – або таки дотиснути ситуацію і провести сесію, або імітувати активність, очікуючи результатів президентських виборів. Що обере Сендак – достеменно незрозуміло. Однак другий варіант несе в собі очевидні ризики. Надто багато охочих посісти крісло голови ради перебувають сьогодні як в оточенні Віктора Януковича, так і в середовищі Віктора Ющенка.

Ігор Балинський, Тарас Кухар, Західна інформаційна корпорація

Олексій Радзієвський, керівник виборчого штабу Віктора Януковича на Львівщині, голова ЛРВ “Партії Регіонів”:

“У мене складається враження, що навіть Віктор Ющенко уже зрозумів, хто такий Сендак. Віктор Андрійович зараз займає позицію, аби Сендака біля нього й близько не було. Оскільки Ющенко нарешті зрозумів, що крім компрометації його ідей, позиції, Сендак в собі нічого не несе. Отже, як такої ролі Сендак в загальному перебігу і розвитку виборчих процесів на Львівщині відігравати не зможе і не буде. Йому відведено місце спостерігача.

Що буде, якщо Димінський підтримає кандидатуру Януковича? – Будьте впевнені: ми не допустимо за жодних обставин, щоби Сендак хоча б трохи наблизився до нашої команди, а тим більше, щоб для нього були створені можливості підтримки Віктора Януковича. Наш кандидат в таких “діячах” не має жодної потреби”.

Тарас Чорновіл, народний депутат, депутатська група “Центр”:

“Я ставлюся до Михайла Сендака позитивно. Він – нормальна, порядна людина. Але якраз через це його вплив на президентську кампанію буде відсутнім. Ми побачимо принцип верховенства права. Михайло Сендак не має втручатися у політичні серйозні процеси як посадовець навіть місцевого самоврядування. Він не те, що не хоче цього, але й не зможе це зробити.

Процеси пішли за абсолютно дивними сценаріями. Зрозуміло, що Михайло Дмитрович не відстоюватиме позицію владного кандидата. Але ми бачимо, як ігнорується його думка в штабах “Нашої України”. Думаю, що Сендака заганятимуть далі у протистояння в обласній раді, і він намагатиметься його якимось чином розв’язати. Дай Боже, щоб йому це вдалося. У президентських виборах Михайла Сендака не буде задіяно у жоден спосіб. Хоча ця людина значно виросла, як політик, і міг би багато чого корисного якщо б не зробити, то принаймні порадити основним фігурантам президентської кампанії”.

Кость Бондаренко, політолог:

“Михайло Сендак є доволі цікавою фігурою. Можна поставити під сумнів питання про його повну політичну самостійність: у голови Львівської облради дуже тісні зв’язки із середовищем народного депутата Петра Димінського. Михайло Сендак постійно демонстрував командну гру. Він показував, що не приймає якихось рішень самостійно, оскільки це б порушувало принцип командності. Тому питання підтримки того чи іншого кандидата буде для Сендака питанням того, вибору, який зробить політична команда, до якої він належить.

А ситуація з Петром Димінським є такою, що він коливається між підтримкою одного чи іншого кандидата. Думаю, що визначатися і Сендак, і Димінський будуть ближче до завершення виборів. Але вже зараз вони робитимуть заяви, які, можливо, суперечитимуть одна одній, де будуть ставити свічки обом кандидатам.

У голови обласної ради дуже обмежені функції та повноваження. Тому не думаю, що Михайло Дмитрович здатен серйозно вплинути на перебіг кампанії”.

Ігор Шурма, народний депутат, фракція СДПУ(О):

„Питання стоїть в іншій площині: чи може доручити керівництво блоку „Наша Україна” якийсь об’єм роботи Михайлові Сендаку? Михайло Дмитрович протягом півроку неспроможний зібрати сесію Львівської обласної ради; через нього сталося чи не найбільше протистояння на обласному рівні за часів незалежності України, що свідчить про його організаторські здібності. Підтвердженням цього й стало не включення Сендака до переліку довірених осіб Віктора Ющенка. А він же член політради блоку і єдиний голова облради від „Нашої України”!

В середовищі „Нашої України” ставиться запитання: як використати Сендака, аби принести якнайменше шкоди Ющенкові у цій передвиборній кампанії. Адже діяльність Сендака сканується на всій території України. Його „красномовність”, „крилатість” думки і фраз викликає посміховисько.

Тому я вважаю, що Михайло Сендак – „улюбленець”, як він сам вважає, мешканців Львівщини не буде серйозним гравцем і поважно впливати на хід виборчої кампанії на Львівщині. Його дистанціюють до такої межі, аби він мав найменший вплив під час виборів”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...