Без перебільшення: найспортовішою державою планети цього року є Греція. На початку літа футбольна команда цієї країни стала найсильнішою в Європі, наприкінці ж літа її столиця Афіни приймає ХХVІІІ Олімпійські ігри. Найсильніші атлети світу гостюватимуть тут від 13 до 29 серпня.
242 змагуни виряджає Україна на цей найвеличніший спортивний форум. Вони покажуться у 27 видах спорту. До складу олімпійської команди ввійшли посланці з усіх українських теренів, за винятком Житомирщини. Найбільше олімпійців делегували Київ – 67, Запорізька область – 22, Дніпропетровська, Донецька, Харківська – по 19. Львівських спортовців до Афін їде семеро: Леся Леськів і Юлія Коростильова (кульова стрільба), Катерина Палеха та Дмитро Грачов (стрільба з лука), Ігор Пащук (бокс), Ірина Мерлені-Мельник (боротьба) і Ярослав Попович (велоспорт).
Наші родимці мають найбільший досвід участі в Олімпійських іграх. Свою олімпійську історію вони розпочали писати з 1912 року, коли на V Олімпіаді у шведському Стокгольмі змагався львівський легкоатлет Володислав Понурський Тоді він репрезентував барви Австро-Угорщини. Без львівських змагунів не обходилися подальші Олімпійські ігри. Вправді, здебільшого вони виступали в командах чужих держав – Польщі та СРСР. Тільки починаючи з 1996 року, львів’яни на Олімпіадах захищають честь України. Зрештою, ХХVІІІ Олімпійські ігри – треті з черги, на яких Україна виступає як самостійна, національна команда.
Наше місто виплекало чимало сильних атлетів, які віддячували йому великими і вагомими здобутками. В цій уславленій спортовій галереї – Віктор Чукарін, Георгій Прокопенко, Павло Ледньов, Валентина Ковпан, Борис Мельник, Петро Король, Богдан Макуц, Ростислав Зауличний, Андрій Котельник, інші… Сподіватимемося, що сьогоднішні змагуни-олімпійці зажиють такої ж слави.
У цій львівській сімці, котра вирушила у “греки”, є спортсменка, яка вже давніше запізналася з олімпійським духом. Для кульового стрільця Лесі Леськів це вже — третя Олімпіада.
“Заздрісників у збірній нема”
Мені якось не дуже щастить на Олімпіадах. Спершу ніби всі йде гладко, а потім все ламається, починаю відставати. Причина, здається, в психології, хоча на брак досвіду гріх скаржитися. Може, якби поруч на змаганнях був чоловік, стрілялося б упевненіше. Він вміє мене вислухати, розрадити. Знає, коли треба промовчати, коли порадити щось розумне. Він завжди переживає за мене, знає всі мої результати.
У збірній у мене теж є подруги, друзі. В нас напрочуд дружна команда. В усіх одна справа. Часто буває в інших видах спорту, що всередині команди спортсмени постійно конкурують, сперечаються. Ми ж тримаємося купи, один одного.
Залишилося ще трошки – здобути олімпійську нагороду. Інші у мене є. Так хочеться!
Напевно, найбільші шанси здобути олімпійське “золото” має борчиня Ірина Мерлені-Мельник. Для цього вона має вагомі аргументи, ачей дівчина – триразова чемпіонка світу.
“Гімн співатиму обов’язково”
Так запевняє Ірина. Це станеться у тому випадку, якщо вона стане чемпіонкою Олімпійських ігор. До цього вона дуже прагне. Мріє також про інше – бачить себе професійною співачкою. Звісно, по закінченні спортивної кар’єри.
Я навіть не гадала, що стану спортсменкою. Проте, що буду боротися на килимі – й поготів. Навчалася в музичній школі у класі фортепіано і мріяла стати співачкою. Але змалку була задерикуватою, любила полупцюватися навіть з хлопцями. Можливо, через це прислухалася до намов брата і зголосилася до секції вільної боротьби.
Спочатку було дуже важко і мало бракувало, аби я відмовилася від занять. Але батько наполіг, що все треба доводити до кінця, отож моя спортивна кар’єра не перервалася. Відтак стала чемпіонкою світу серед кадетів, потім – серед юніорок, нарешті тричі перемагала на світових першостях серед дорослих. Востаннє – торік у США.
Ця остання перемога далася мені нелегко. За 5 секунд до закінчення сутички мене поставили в “партер”. Суперниця-американка була позаду і намагалася відірвати мене від килима. Я тільки спостерігала за таблом, а тренери кричали: “Стій! Не ворушися!” Дуже довго не могла повірити, що мені вдалося стати триразовою чемпіонкою світу. А коли після закінчення чемпіонату мене оголосили кращою борчинею цих змагань, то моєму здивуванню не було меж. У США, де не надто полюбляють спортсменів із Європи, особливо з країн колишнього СРСР, це звання віддали мені.
Загалом мені в житті щастило. Хотілося б, щоб щастя не відвернулося від мене в Афінах.
Олімпійський п’єдестал, без сумніву, осиротіє, якщо на ньому не буде найсильнішої української лучниці Катерини Палехи, котра належить також до світової чолівки.
“Я стрілятиму довго…”
Як і в кожного провідного лучника, мрія одна: привезти з Олімпійських ігор медаль! Сподіваюся, для мене це буде не остання Олімпіада. В моєму віці ще можна довго стріляти, і в мене плани стріляти доти, доки даватиму добрий результат.
Наша жіноча збірна постійно перебуває в світовій еліті. Єдина команда, яка нам завжди дуже важко давалася – це Корея. Тепер уже і Китай підтискає. Однак корейці для нас – це такий гамулець, який ми ніяк не можемо подолати ні на світових першостях, ні на Олімпіаді. Одного разу, коли нам врешті-решт це вдалося, ми “обпеклися” на іншій дружині. Чи нам просто не щастить, чи ми ще не готові у них вигравати. Здавалось би, всі можливості у нас є, але все ж таки чогось бракує.
Не один раз зазнавав смаку перемоги наколесник Ярослав Попович. В Афінах він педалюватиме в групових перегонах.
“Він – боєць, і цим усе сказано!”
Так каже про Ярослава його тренер Ігор Романишин.
Він почав займатися велоспортом доволі пізно – у 12 років. Прийшов маленький такий, непримітний, з першого погляду ніхто й не сказав би, що з нього вийде професійний гонщик. До того ж, велосипед у нього був поганенький. Пам’ятаю, якось наказав йому раніше за інших завершити тренування і заїхати на базу для того, щоб замінити деталі. Минуло трохи часу, дивлюся – а він все ще їде, і навіть на своєму поламаному велосипеді робить це не гірше за інших, старається. Мене тоді дуже вразила ота його наполегливість, і я почав приділяти йому більше уваги. А наприкінці 1994 року з’явилися й перші результати спільної праці. Ярослав став перемагати на молодіжних чемпіонатах України. А 1998 року став призером світових перегонів серед юніорів. Потім були нагороди ще вищого ґатунку.
За натурою – він максималіст, не обіцяє, а просто робить. Скромний і цілеспрямований.
Минулі Олімпійські ігри в Сіднеї були успішними для боксера Андрія Котельника, котрий здобув срібну медаль. Трохи раніше, в 1992 році, такою ж нагородою було відзначено іншого боксера – Ростислава Зауличного. Ігор Пащук може продовжити цю олімпійську традицію.
„Страху не відчуваю“
— Я свідомо не хотів вступати до Інституту фізичної культури, бо розумів: щоби стати гарним тренером, треба бути фанатом своєї справи. Бокс боксом, але треба мати і якусь іншу професію. Тому я вступив до „Львівської політехніки“, на економічний факультет. Тепер — уже третьокурсник.
Мені б хотілося, аби бокс був для мене лише хобі. На щастя, у „Львівській політехніці“ мене розуміють і допомагають. Кажуть, тут десь років із тридцять не було свого олімпійця. Тому ти, мовляв, готуйся, а ми тобі допоможемо надолужити у навчанні.
В Афінах на нагороди претендуватимуть француз Віллі Блейн, чемпіон світу, якого я здолав у півфіналі Чемпіонату Європи, росіянин Олександр Малетін, призер Олімпіади-2000, дворазовий чемпіон континенту. Є ще досить хороший боєць зі США – високий, довгорукий, котрий, до слова, має перемогу над тим самим Блейном.
Мабуть, сильні боксери приїдуть з Латинської Америки та Куби.
Наразі почуваюся незле, як буде далі – побачимо. Нині тренуємося на базі в Кончі-Заспі. Звідти – відразу до Греції Якогось страху не відчуваю. Навпаки – налаштований виступити якнайліпше.
У тому, що в складі олімпійської збірної з кульової стрільби будуть львів’яни, сумнівів не було. Звичайно ж, Леся Леськів – поза конкуренцією. Але в Афінах вона не буде самотньою. Їй товаришуватиме 20-річна Юлія Коростильова.
Батькова доня
— Колись моя мама намагалася мене залучити до бальних танців. Але я сказала, що хочу бути схожою на батька, тобто – стріляти. Мені подобалося, що він їздить на різні змагання, у різні країни, завжди повертається з новими враженнями від побаченого. Він був переможцем і призером Чемпіонату Європи, першостей України та СРСР, авторитетних міжнародних турнірів.
Існує думка, що тренуватися під керівництвом батьків важко. Для мене – ні. Навпаки – легше. Я їм повністю довіряю, а вони, зі свого боку, мене знають досконало. Під час міжнародних змагань мені їх бракує. Шкода, не вистачає коштів на поїздку тренерів.
Я свідома того, що кожна людина розкривається в різний час. Хтось – швидше, хтось – пізніше. Мабуть, зараз у мене час підйому. Скільки він триватиме – не знає ніхто. Хотілося б, щоби я якнайдовше влучно стріляла.
Вірю у Бога. Вважаю, що небесні сили нами керують. Інші прикмети вигадали люди.
Незважаючи на те, що динамівський лучник Дмитро Грачов показує доволі стабільне стріляння, він не мав певного місця в олімпійській збірній. Одначе до Афін він усе-таки їде.
“У корейців ми вже виграємо”
Усе робиться для того, щоб до Олімпіади підійти в найліпшій формі. Сподіваюся, сил не забракне. Для цього ми й працюємо. Звичайно, втомлююся. Але ті, що планують увесь процес підготовки, знають, що роблять. Легкої перемоги не буває. Щоби стати першим, треба змагатись, як мовиться, на всі сто.
Втома є завжди. Та навіть післязмагань намагаюся нікому цього не показувати. Навіть коли дуже важко, тримаю все в собі. Якщо не терпіти – гріш тобі ціна…
Олімпійський п’єдестал не буде повністю корейським. Їх уже навчилися перемагати.
Богдан МИХАЛЮНЬО
![У Львові прочитають лекцію про Павла Тичину від творців Ти [Романтика]](http://portal.lviv.ua/wp-content/uploads/2024/03/429889301_786347609646332_4874305252106789731_n-228x150.jpg)
