Михайло Сендак: „На посаду голови Львівської обласної ради готують Ярослава Гадзала“ - „Молода Галичина“, 10 серпня

|

Постать Михайла Сендака привертає до себе увагу з кількох причин. Він привчив журналістів, що не вміє говорити обтічно, а „рубає з плеча“. Для політика – це не найкраща риса. Правда, коли ми говоримо про українську політику, багато звичних уявлень про цивілізованість чи дипломатичність поступаються місцем банальній необхідності вижити в жорстких конкурентних умовах.

Колоритність голови обласної ради не в останню чергу пов’язана з його політичною кар’єрою. Керівник автопідприємства несподівано очолив обласний парламент. Поведінка Сендака в обласній раді чимось нагадує крилату фразу Олександра Ткаченка у 1998 році: „Я не перша людина в цій державі, але й не друга“. А це вже вплив посади та, можливо, психологічна реакція на усвідомлення власної значимості. Останні інтерв’ю голови облради свідчили про його обережність. Невідомо лише яку: власну чи „зверху“. Можливо, президентські перегони даються взнаки.

На його адресу й надалі лунає чимало звинувачень, проте Сендак не дає прямих відповідей. І в цьому інтерв’ю його відвертість мала чітко окреслені межі, хоча окремі пасажі та оцінки були „на рівні“. Виникло враження, що обережність Михайла Сендака пов’язана з новими несподіванками, які очікуватимуть нас найближчим часом.

„Я – не Павло Глоба, а голова облради“

– Пане голово, як би ви коротко охарактеризували ситуацію, що склалася у Львівській обласній раді?

– Ситуація в раді є заручницею ситуації в державі. Мені боляче критикувати колег-депутатів. Усі депутати, йдучи на вибори, доклали максимум зусиль, уміння, розуму, аби стати депутатом. Усі опиралися на свою програму, обіцяли перш за все захищати інтереси своїх виборців. Прикро, що, отримавши мандат депутата, деякі депутати забули свої обов’язки перед громадою.

Я – голова ради – насамперед є депутатом, посланцем громади. А така ситуація склалася тому, що десь „схрестилися“ я та Сергій Медведчук. Мені прикро, що Сендака звинувачують у певних порушеннях. Усі, хто був присутній на позачерговій сесії облради 6 червня 2003 року, бачили, що я – слухняний голова. Перед цим ми звітували з Мироном Янківим, й оцінки нам були дані позитивні. Питання про висловлення недовіри Сергієві Медведчуку виникло спонтанно, ніхто до нього не готувався. Я змушений був поставити це питання на голосування. І в тому, що воно „пройшло“, голова Львівської обласної ради не винен.

Ця епопея розпочалася підступно. 49 депутатів висловилися за недовіру голові ДПА у Львівській області. Що мав робити голова? Оголошувати результати голосування. Після цього я відчув негативне ставлення до мене політичної сили – СДПУ(О) та Сергія Медведчука. Якби в цей момент особисті інтереси не перевищили інтереси громади, цього конфлікту можна було б уникнути. Я б не хотів, аби звинувачували „Нашу Україну“. Певні сили використали те, аби війна Сендака-Медведчука перейшла в політичну площину.

– Ви дійсно вважаєте, що роботу обласної ради можна розблокувати до президентських виборів? За рахунок чого? Коли це може статися?

– Вірю, що роботу сесії до президентських виборів буде розблоковано. Я – не Павло Глоба, а голова облради. Прогнозів давати не можу. Але більшість депутатів, котрі опинилися заручниками ситуації, поставлені в залежність від режиму. Ці депутати мені кажуть: „Повірте, ми хотіли би прийти на сесію, але нам поставили умови: перед тим написати заяву на звільнення“. Йдеться про шістьох голів лісових господарств, начальників управлінь та відділів, головних лікарів, голів райдержадміністрацій. Є вертикаль.

Коли народ України визначиться (а це буде відомо ще до 31 жовтня) – хто переможе, депутати прийдуть на сесію. Оскільки вони хочуть цього. Я розмовляю з депутатами, а у них видно сльози на очах. Вони кажуть: „Нам соромно перед виборцями, що мені забороняють іти в сесійний зал“. Вони – політичні заручники.

– Михайле Дмитровичу, ви обіцяли особисто поставити питання про висловлення вам довіри/недовіри на голосування сесії. Чому ви цього не зробили, адже, якби це питання було внесено в порядок денний, „Соціальна справедливість“ та „Ділова Львівщина“, найімовірніше, не проігнорували б засідання сесії?

– А що ж я робив? Я ж запрошував їх до сесійного залу. Хіба повинен ходити вулицями і ставити це питання? Я казав: „Приходьте на сесію, і я одразу включаю в порядок денний питання щодо висловлення мені довіри/недовіри“. Чекав цього 30 березня, 29 червня. Я постійно цього чекаю.

– Наскільки доцільною, з політичної точки зору, була агресивна позиція „Нашої України“ під час голосування за ЄЕП 25 вересня минулого року? Результатом цієї поведінки стали цілком прогнозовані кадрові зміни в області. Чи не вважаєте, що вам особисто не вистачило політичної гнучкості, якщо хочете, дипломатичного такту?

– Інформація знову викривлена. Повернімося до сесійного засідання. 25 вересня, коли пройшло обговорення питання по ЄЕП, я, як головуючий, перепитав, чи є ще у депутатів питання. Потім запропонував це питання не ставити зараз на голосування, перенести його на наступне засідання, вивчити в комісіях, ще раз обговорити на наступному засіданні і лише потім приймати якесь рішення. Але це моє рішення ніхто не підтримав, визначили голосувати сьогодні. Я, як голова відчував, щось може статися. Тому якраз мені вистачає політичної гнучкості, на відміну від інших, котрі називають себе великими політиками.

Коли зрозумів, що „зняти“ голосування мені уже не вдасться, я запропонував провести голосування в таємному режимі, адже прекрасно розумів, які оргвисновки після цього будуть зроблені. Депутати не підтримали таємне голосування і вирішили голосувати поіменно. Де ж тут моя вина, хіба мені бракувало гнучкості?

– Пане голово, наскільки принциповим для вас є розподіл субвенцій із держбюджету саме обласною радою? Ваші коментарі з цього питання свідчать, що на жодні компроміси ви не підете? Чому?

– Невже хтось думає, що я – ворог Сендеги. Я завше підтримую Сендегу, бачу в ньому господарника, нормальну людину. Але є закон. Обласна рада повинна долучитися до розподілу коштів. Інакше це – корупція, використання влади. Я не маю права такого допустити. Якщо б закон мені дозволяв, я б був тільки „за“, щоб ці гроші йшли на школи та інші об’єкти. А це знову переводять у політичну площину. Так, я сказав, що не відступлюся, але лише тому, що не хочу сидіти у в’язниці.

– Чому все-таки Львівська облдержадміністрація останнім часом стає об’єктом жорсткої критики з вашого боку? Ви справді вважаєте, що Олександр Сендега не є самостійним політичним гравцем?

– Не хочу давати оцінки своєму колезі, оскільки це неетично. Згідно із законом, голова ЛОДА дійсно не має права скликати сесію, але він може ініціювати це. Він повинен звернутися до мене з листом, а вже потім я підписую розпорядження про скликання сесії. Тому я просив його, аби він ініціював скликання сесії й усі 18 депутатів, котрі працюють у його вертикалі, прийшли б на сесію. Я не критикував його, а просив. І ми б розподілили ці кошти. Адже я винесу на сесію лише це одне питання. А також донесу до депутатів рішення апеляційного суду, аби у нас були нормальні голови комісій.

– Чи не погоджуєтеся ви з думкою, що націонал-патріотичні сили (на прикладі обласної ради) втратили контроль над ситуацією у владному середовищі області?

– Я не хотів би говорити про контроль. Ми повинні пам’ятати одне золоте правило: які б технологи на Львівщині не працювали, результати цьогорічних виборів президента будуть ідентичними минулим парламентським виборам у нашому регіоні. Будь-хто, окрім нашого Ющенка, набере 2-2,5%. Не більше. Буде так. Тому казати, що „Наша Україна“ щось втратила… Просто інші партії виросли, стали багатші, більше виступають у засобах масової інформації, які „прихватизовані“, які їм підпорядковані. Результат побачимо тоді, коли всі підемо до виборчих урн.

– Пане голово, від вас не раз лунали натяки на адресу окремих політиків із середовища „Нашої України“ в обласній раді, що вони грають у подвійні ігри. Зокрема, це стосується Ігоря Держка? Прокоментуйте, будь ласка.

– Не хочу критикувати свого заступника. Ми повинні бути соратниками. Я за своє життя завше був командним гравцем і хочу, щоб це також було в обласній раді. Але це не моя особиста думка, мовляв, Держко почав загравати з іншими силами. На проводі НРУ у Львові розглядали цю поведінку Держка. Це – „розбірки“ в партії НРУ. Якщо його однопартійці кажуть, що він – зрадник, то цього не роблю я. Оцінку йому дають однопартійці.

„Довірених осіб Віктора Ющенка не погодили зі мною. Це – дико“

– Михайле Дмитровичу, чи можете ви спрогнозувати, як проходитимуть президентські перегони, зокрема – на Львівщині та в Україні в цілому? Які сценарії є найімовірнішими?

– Україна повинна бути єдиною, неподільною. Це – найкраще, що можна зробити. ЗУНР і так далі – історія, яка себе не виправдала. Я не вірю, що, поділивши Україну, український народ буде жити краще. Я в це не вірю. На Львівщині, зрозуміло, в одні ворота виграє представник демократичних сил – Віктор Ющенко. В Україні Ющенко також має найбільший рейтинг, у багатьох областях України теж його підтримують – як майбутнього демократичного президента. Не хочу принижувати гідність Януковича, Мороза, Кінаха, Симоненка, Чорновола Андрія. Але боротьба розгорнеться насамперед між Ющенком та Януковичем. Виграє той, кого підтримає народ, хто хоче жити по-демократичному чесно.

– Чи вважаєте ви можливою ситуацію, коли результати виборів будуть визнані недійсними?

– Я припускаю, але не вважаю, що так станеться. Розробляється дуже багато варіантів: скажімо, визнати вибори недійсними, ввести військовий стан і призначити нові вибори. А на цих виборах може кандидувати лише той, хто не брав участі у перших виборах. Так „спалюється“ Ющенко. А потім висувають того, кого всі знають.

– Що станеться, якщо у вересні парламент затвердить політичну реформу?

– Я у це не вірю. Політична реформа є вкрай необхідною, але за нового президента та наступного парламенту.

…Повинна відбутися зміна влади. Не можна, щоб було так, як зараз. Губернатора міняють щороку. Це – катастрофа. Зрозумійте, аби керувати тримільйонним населенням Львівщини, року (який би ти розумний не був) – замало. Потрібно мінімум три-чотири роки. Те ж і з начальниками УМВСУ у Львівській області.

– Наскільки, на ваш погляд, адекватно поводиться виборчий штаб Віктора Ющенка на Львівщині, зважаючи на низку скандалів, які відбулися останнім часом у середовищі „Нашої України“: виключення Олега Тягнибока з фракції „НУ“, ситуація з перейменуванням ПРП, самбірські події?

– Хочу виокремити те, що мене найбільше вразило: призначили довірених осіб Віктора Ющенка, не погодивши зі мною, членом політради блоку, головою обласної ради. Це – дико. Я б ніколи не погодився, аби кілька довірених осіб Ющенка ними стали. Я ще порушуватиму цю тему. Ющенко про це не знає. Ці люди не заслуговують тієї довіри.

– Багато цих людей?

– Кілька. Вони принижують роль Ющенка. Тому в політику штабу я не втручаюся, але є ряд пунктів, з якими не погоджуюся.

– Як би ви прокоментували зміну керівника виборчого штабу Віктора Януковича на Львівщині? Як охарактеризували б початок роботи штабу Януковича на Львівщині?

– Я читав інтерв’ю Володимира Снітинського, де він сказав, що президентом України не може стати той, хто не набере голосів на Львівщині. Цим самим він підписав собі вирок. А Радзієвський чекав цього вироку. Коли я прочитав це інтерв’ю, то одразу сказав Парубієві: „Андрію, Снітинського там не буде“. Тоді Янукович ще не прийняв це рішення.

– Підтримка вас, як голови обласної ради, з боку „Нашої України“ є свідченням довіри до вас, як до політика, чи радше корпоративної етики напередодні виборів: мовляв, своїх не здаємо?

– Просто Віктор Ющенко та політрада блоку у Києві визнали мене людиною послідовною та порядною. Я не кидаюся, не шукаю кар’єри, а просто маю свої погляди і їх відстоюю.

„Я – законослухняний!“

– Пане голово, політичним опонентам „Нашої України“ вперше за часи незалежності країни вдалося „розкрутити“ тему цілої низки закидів, у яких націонал-патріоти переважно звинувачували їх. Хочете ви цього чи ні, але це стало можливим „завдяки“ вам. Чи можете відповісти, чому до цього часу не здали у міськвиконком ордер на сумнозвісну квартиру. Адже, наскільки відомо, станом на червень цього року ви лише написали заяву про відмову від помешкання, та міська влада офіційно стверджує, що ордера ви не здали. І ще один момент: чим ви керувались, коли в ордер вписували своїх родичів: сина й онука?

– Мене знову хочуть звинуватити у тому, де моєї вини ніколи не було і не буде… Коли затверджувався бюджет 2003 року, були виділені кошти на придбання квартир для обласної ради та обласної адміністрації на суму більш як мільйон гривень. Ці кошти між радою та адміністрацією поділили порівну. І тоді головою облдержадміністрації Мироном Янківим було поставлено завдання управлінню капітального будівництва вишукати мені квартиру. І квартиру купили. І ордер виписали на мене.

Коли почався скандал, я ордер повернув у міську раду. Я не був у цій квартирі, нікого не прописував, це – брехня. І я не буду там прописуватися. Геричу, Матоличу, Мельнику, Леськіву помешкання купили. Більш того, вони їх уже приватизували. Чому ж про це не пишуть? Вони вже приватизували, а я ще навіть не прописався.

– Вас, Михайле Дмитровичу, ніхто не тягнув за язик говорити, що ви продасте „Мерседес“, який купив ще Степан Сенчук, і купите на виручені кошти кілька карет „швидкої допомоги“. Цього досі не зроблено. Чому?

– Я – законослухняний. Є процедура. Перед тим, як виставити машину на аукціон, її потрібно оцінити. Я доручив Тарасові Федаку, він уклав договір із фірмами, які мають ліцензію на надання оцінки авто. „Мерседес“ оцінили у 83,7 тисячі доларів (а купили його за 155 тисяч доларів). Після цього я дав вказівку зробити оголошення в ЗМІ про те, що продається „Мерседес“. На нині покупця немає. Ніхто не зголосився купити авто.

Тому я дам вказівку поставити „Мерседес“ на облік і ввести в експлуатацію. Буду їздити я, Держко чи Федак. Машина не має стояти. Якщо немає покупця, я зобов’язаний ввести її в експлуатацію. Що я й зроблю.

– Як би прокоментували закиди на вашу адресу в непрофесійній підготовці порядку денного сесій обласної ради, порушенні регламенту, тиску на депутатів?

– Про це говорять непрофесійні, малограмотні депутати… Тому я б не хотів, щоб мені давали оцінку непрофесійні люди. Дума і Брегін кажуть, що сесії не готові. Кожне питання ми обговорюємо на президії і за кожне питання ми голосуємо, аби включити в порядок денний. Але для цього й є сесія: коли б ми все вирішили на президії, тоді навіщо збирати сесію? Логіка проста.

– Ви готові визнати, що рішення про перерозподіл голів постійних комісій облради було реакцією на звільнення Леонідом Кучмою чотирьох голів РДА, а не результатом їх, скажімо, неякісної роботи?

– Попрацювавши півроку, я зрозумів, що нам потрібен голова бюджетної комісії на постійній основі. Якщо ми цього не зробимо, то залишимося придатком… А комісії взагалі потрібно об’єднувати. Всі зрозуміли після року роботи, що 18 комісій у раді – забагато.

– Я не хочу ще раз повертатися до теми Дрогобицького АТП, але є кілька моментів, які варто уточнити. Ваші відповіді щодо проблем невідшкодування коштів за пільговий проїзд виглядають непереконливо. Претензії, які висловлюють водії АТП, є вагомими. Дайте чітку відповідь: ви свої акції продали чи просто передали право голосу іншій людині?

– Це було одне з кращих АТП в Україні до 1990 року. Коли ми зрозуміли, що входимо в ринкову економіку, приватник почав „влазити“ в маршрутну сітку. Керівники, котрі були при владі, відчули смак. У тому числі й син Радзієвського, утворивши фірму „Сігма“. Тоді мені запропонували віддати 50% території і маршрутів добровільно. Я відмовився. Тоді міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський під час затвердження бюджету Дрогобича у 2000 році анулював статтю фінансування перевезення пільговиків, аби не давати мені дотацій. Усі інші АТП в області щороку отримували від 350 до 700 тисяч гривень, я за чотири роки не отримав жодної копійки. Вони поставили собі завдання довести Дрогобицьке АТП до банкрутства, а потім за копійки купити.

Кажуть, я не виплачував зарплату. При мені заборгованість із зарплати була лише 440-460 тисяч гривень. Це – копійки. Адже бюджет мені заборгував понад 2 мільйони гривень.

Директор 31-го парку Ігор Дума має 100% акцій підприємства. І ніхто нічого не пише. Я мав 54% акцій. Якщо відкривати кримінальну справу, то потрібно її відкривати проти фірм, які займались реєстрацією, проти реєстраторів. Я не маю до цього жодного стосунку… Я хотів подарувати ці акції підприємству. Але такої можливості немає! Я порадився з юристами і вирішив віддати ці акції голові профкому Василеві Лучку, котрий пропрацював на підприємстві більш як 20 років. Я йому сказав: „Василю, зроби так, аби це підприємство не розвалилося“. І зараз колектив обрав його головою правління ВАТ „Дрогобицьке АТП-14630“.

– Чи можете підтвердити факт, що в обласній раді у фракції „Наша Україна“ почала формуватися група депутатів, невдоволених конфліктною ситуацією? Ваші опоненти не раз наголошували, що їх самоціллю є відставка саме Сендака, а не представника „Нашої України“.

– Депутати з „Нашої України“, „Ділової Львівщини“ та „Соціальної справедливості“ є надзвичайно досвідчені. Вони прекрасно розуміють, що ніколи Сендака не поміняють на представника „Нашої України“. Розробляються сценарії усунення Сендака, залучивши когось із „нашоукраїнців“, хто, можливо, не зовсім симпатизує Сендаку. Так хочуть використати Ігоря Держка. Вони кажуть, що потім посаду посяде хтось із „Нашої України“. Це – брехня! На голову Львівської обласної ради готують Ярослава Гадзала. Працювали спочатку над кандидатурою Думи, але щось не склалося. „Есдеки“ та „діловики“ разом із Гладієм шукають компромісну фігуру. Кандидатура Гадзала вже погоджена.

– Як ви ставитесь до гіпотетичного утворення фракції аграріїв у Львівській обласній раді?

– Два місяці тому у Донецьку була нарада голів облрад. Після наради я підійшов до Володимира Литвина і попросив, аби він дав вказівку й утворив в обласній раді фракцію аграріїв. Він сказав, що дасть вказівку Гладієві, аби до парламентських канікул ця фракція була утворена. За це підписалося десять депутатів облради. Але бачимо, що донині цієї фракції немає. Не можу відповісти, чому так сталося.

– Чи готові піти зі своєї посади, якщо це розблокує роботу сесії обласної ради?

– Я піду з посади голови тоді, коли побачу, що моя відставка призведе до того, що в області краще розвиватиметься соціально-економічна, інвестиційна програми. Піти у відставку – проявити слабкість і зрадити населення нашої області. Мною керувати не можуть, мною буде керувати лише закон.

Він – великий бізнесмен, а я – простий голова

– Михайле Дмитровичу, вас вважають людиною, залежною від Петра Димінського. Спростуйте або підтвердіть ці твердження.

– Ходять різні чутки. Я не знав Петра Димінського до того часу, поки ми не почали їздити виборчими округами Дрогобиччини у 2002 році, коли я боровся за мандат депутата обласної ради, а Петро Димінський – Верховної Ради України. Ми познайомилися на сцені у селі Брониця. Тоді люди порушили питання хвостових відходів НПК „Галичина“. І коли запитали про це Димінського, я втрутився, оскільки володів ситуацією. У нас сьогодні прекрасні, нормальні відносини. Але мені не подобається, що сьогодні говорять, буцімто він мене фінансує. Це неправда.

– Через два дні після того, як Олега Тягнибока виключили з фракції „Наша Україна“, ви телефонували йому, висловлювали підтримку. Чи телефонували так само Петрові Димінському, коли його виключили з фракції „Регіони України“?

– Я Олега підтримав як людину. Те, що він сказав на Яворині, не підтримую і не буду підтримувати. Ми всі робимо помилки, але ми повинні визнати ці помилки. Я не дзвонив Димінському, адже не можу до нього рівнятися. Він – великий бізнесмен, а я – простий голова. Ми можемо, скажімо, колись випити пива, але дзвонити йому і щось пропонувати не можна. Різні рівні: бізнесмени-мільйонери – один рівень, голова обласної ради – простий народ.

– Після обрання вас головою обласної ради ви заявили в інтерв’ю газеті „Франкова криниця“, що є заможною людиною. Як директор державного автопідприємства міг домогтися таких статків?

– Я і нині вважаю себе заможною людиною. Попри ті болячки, які останнім часом мене не оминають, я вважаю себе здоровою людиною. Це – перше багатство. У мене чудові діти. Це – друге багатство. У мене дуже розумний онук. Це – третє багатство. Крім того, я маю трикімнатну квартиру, хорошого пса. Єдине горе – померла моя дружина. А так я – заможна людина.

– Михайле Дмитровичу, проясніть, будь ласка, ситуацію з вашим членством у НДП?

– Якщо ви мені доведете, що я був членом НДП, виконаю будь-яку вашу захцянку (сміється. – Авт.). Я ніколи не був в жодній партії, окрім КПРС. Коли був першим заступником директора, мені поставили умову: якщо ти не вступиш до комуністичної партії, тебе не затвердять першим заступником. Але я не маю ностальгії. У будь-яку партію я не вступав і не вступлю.

– Що, пане голово, за два роки роботи в раді ви вважаєте своїм найбільшим здобутком?

– Моїм найбільшим здобутком є те, що населення Львівщини не втратило до мене довіри і не розчарувалося в мені.

– Якою є ваша найбільша помилка за цей час?

– Я не проявив принциповості стосовно голосування за скликання позачергової сесії і під час голосування щодо комісій.

Тарас КУХАР, Західна інформаційна корпорація

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...