Аліна Шатернікова: “Я – звичайна дівчина без “зіркової” хвороби” - „Львівська газета“, 10 серпня

|

Жіночий бокс в Україні робить лише перші кроки. Незважаючи на це, наша держава вже має в цьому виді спорту свою чемпіонку світу та Європи – Аліну Шатернікову. Серед чоловіків такими успіхами може похвалитися лише Віталій Кличко. Аліна стала першопроходцем у жіночому боксі й доволі швидко досягнула неабияких успіхів.

У поєдинку з німкенею Сабіною Ріхтер 1998 року вона завоювала титул чемпіонки Європи. Після чого тричі успішно його відстоювала. Влітку 2002 року наша землячка ризикнула – і здобула титул чемпіонки світу. Ризик полягав у тому, що її суперниця англійка Кеті Браун була в більшій ваговій категорії. Англійка була важчою та значно більшою. Проте Аліна Шатернікова в напруженому двобої за одноголосним рішенням суддів здобула перемогу і вперше в історії України привезла на Батьківщину пояс чемпіона світу з професійного боксу.

– Аліно, як ви потрапили в бокс?

– У бокс я перейшла з кікбоксингу, куди, у свою чергу, перейшла з дзюдо. Взагалі, моя спортивна кар’єра починалась у фігурному катанні. Цей вид спорту я дуже люблю й до сьогодні. На жаль, так склалося, що у фігурне катання я прийшла у 12-річному віці, й для цього виду спорту була вже, так би мовити, пенсіонеркою. Довелося багато працювати, “викладатися” на всіх тренуваннях. Але одного разу я почула, що в мене немає перспективи у фігурному катанні через те, що не вистачає жіночності, пластики рухів. Це мене дуже образило, і я вирішила більше не приходити на тренування. Близько року взагалі не займалася спортом. Прогулюючись містом, випадково побачила оголошення про набір у секцію дзюдо. Вирішила спробувати власні сили в цьому виді спорту і присвятила дзюдо близько трьох років. Потім в Україні з’явився кікбоксинг. Тоді він був доволі привабливим, і в нашій державі регулярно проводили турніри з цього виду спорту, а про спортсменів багато писала преса. Мене познайомили з тренером із кікбоксингу, і я вирішила перейти в цей вид спорту.

– Батьки не заперечували проти вашого захоплення силовими видами спорту?

– Звісно, батьки не вітали мого вибору. Але в дитинстві я була дуже самостійною дівчинкою. І вони знали, що більшість рішень приймаю самостійно. Мама й тато думали, що захоплення силовими видами спорту швидко мине. “Нехай походить у цю секцію, її декілька разів кинуть на підлогу, поболить голова – і наша донька охолоне до силового спорту”, – вважали батьки.

– Насправді, сталося зовсім не так. Не можу сказати, що вони “за” те, щоб я виступала в боксі. Їм це не надто подобається. Але вони розуміють, що це – стиль мого життя, а не просто хобі. Принаймні, батьки не перешкоджають мені й не ставлять якихось категоричних умов. Аналогічно ставиться до цього мій чоловік. Він не в захваті від того, що я виступаю в боксі, але поважає мою думку та мої захоплення. Тому ніколи я не чула від нього жодних нарікань стосовно цього.

– Як ви познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком?

– Познайомилися ще в школі – ми навчалися в одному класі, проте школярами ми один одного не цікавили. А ось за 2 роки після закінчення навчання ми почали зустрічатися.

– Чи має ваш чоловік якесь відношення до спорту?

– Ні, він бізнесмен і до спорту не має жодного стосунку. Хоча бізнес – це також своєрідний спорт.

– Як ви ставитеся до думки, що професійні види єдиноборств – суто чоловіча справа?

– Як на мене, то цього стереотипу нині вже не існує. Оскільки багато жінок у єдиноборствах довели, що вони нічим не гірші за чоловіків. Звісно, жінкам не до снаги демонструвати такі ж результати, як і чоловіки. Але жіночі єдиноборства, зокрема бокс, у світі на такому рівні, що часто буває так, що жіночі бої набагато цікавіші за чоловічі. Крім того, якщо жінці подобається займатися єдиноборствами, то чому вона має собі в цьому відмовляти? Якщо вона відчуває потяг до екстремальних видів спорту й відчуває, що зможе там реалізуватися та досягнути неабияких результатів для себе (як спортсменки) та для України, то чому має відмовлятися від тренувань і виступів?

– Наскільки популярний жіночий бокс в Україні та чи не виникає проблем із пошуком спаринг-партнерок?

– Якщо не розмежовувати аматорського та професійного жіночого боксу, тепер цей вид спорту в Україні доволі розвинутий. Скажімо, в аматорському жіночому боксі неодноразово проводили чемпіонати Європи та світу. На цих представницьких змаганнях українська команда продемонструвала доволі непоганий результат – і в скарбничці наших землячок є нагороди найвищої проби. Це свідчить про те, що талант українських дівчат розкривається не лише в художній гімнастиці, а й у боксі зокрема. Професійний жіночий бокс України також потроху розвивається. Проте, в розвитку цього виду спорту важливе місце посідають фінансові інвестиції. Нині доволі тяжко шукати кошти для проведення чоловічих турнірів в Україні, не кажучи вже про жіночі змагання. Тобто, професійний бокс розвивається. Але якби вдалося залучити відомі торгівельні марки чи телебачення – цей процес би значно пришвидшився. Це станеться з часом. Думаю, що бокс стане дуже популярним і ми доможемося того, щоб інфраструктура спорту та бізнесу була сжожею до тієї, що є за кордоном.

Зі спаринг-партнерками в мене, на щастя, не виникає проблем. Перед відповідальними поєдинками тренуюся з 2-ма або 3-ма дівчатками, на допомогу яких можу завжди розраховувати.

– Заняття силовими видами спорту якось позначилося на вашому характері?

– Вважаю, що будь-який вид спорту, незалежно від того, чи це силовий, чи ігровий, формує в людини певні риси характеру, завдяки яким багато життєвих проблем можна розв’язати значно спокійніше та простіше. Спорт – це самодисципліна, вміння досягати поставленої мети, врівноваженість у будь-яких ситуаціях і висока працездатність. Людям, які пройшли спортивну кар’єру, в житті значно простіше й вони спокійніше сприймають життєві невдачі чи неприємності.

Заняття силовими видами спорту не позначилися на моїй зовнішності, і я досі залюбки переглядаю всі змагання з фігурного катання та художньої гімнастики. Тобто не можу сказати, що стала схожою на щось таке “чоловікоподібне” й цікавлюся винятково чоловічими видами спорту.

– У вас агресивний тип характеру?

– Зовсім ні. Я надзвичайно дипломатична людина, тому в різних ситуаціях волію розв’язувати проблеми шляхом переконання. За жодних обставин не застосовуватиму своїх боксерських навичок. Агресія, що накопичується у всіх нас, вивільняється на тренуваннях і турнірах. Тому мені здається, що я спокійніша за багатьох жінок.

– У вашому житті не виникало ситуацій, коли поза рингом вам доводилося застосовувати свої навички для того, щоб захистити себе?

– Ні, на щастя, таких ситуацій не виникало. Мені вдавалося цього уникати і я не застосовувала свого вміння, так би мовити, на ділі.

– Який бій у вашій кар’єрі був найважчим?

– Бій за звання чемпіонки світу. Тоді моєю суперницею була важча за мене англійка Кеті Браун. Поєдинок проходив у неї на батьківщині, що давало їй додаткові козирі. Кеті вважали фавориткою. Не скажу, що мені було важко психологічно. Вона сповідує силовий стиль у боксі. Я ж – прихильниця високої технічної вправності та швидкості. Тому цей бій для мене був доволі виснажливим фізично. Незважаючи на всі “розклади” на користь суперниці, мені вдалося стати чемпіонкою. Це було дуже приємно.

– Після цієї перемоги ви відчули себе популярною?

– Увага журналістів стала вже звичною для мене. Проте не можу сказати, що я – “зірка”. Я спортсменка, яка досягла того, про що мріяла. Іноді впізнають у метро. Нещодавно, коли їхала відпочивати, в аеропорту мене впізнали хлопці з митної служби. Вони ще розпитували, куди я їду, чи не на змагання. Під час відпочинку за кордоном до мене часто підходили українці й запитували, чи справді я – Аліна Шатернікова. Вони сказали, що пишаються мною і бажали успіху. Звісно, це мене тішить. Але я – звичайна дівчина без “зіркової” хвороби.

– Ви вже багато досягли в професійному боксі. Яку мету ви маєте нині?

– Я хочу докласти всіх зусиль та досвіду для того, щоб професійний бокс розвивався в Україні. У нас дуже багато талановитих боксерів, яким не вистачає поєдинків і за кордоном, і в Україні. Моя мета – переконати всіх у тому, що професійний бокс – це цікавий вид спорту, а українська земля дуже багата на таланти, і тому потрібно докласти зусиль для розвитку цього спорту. Треба зробити все для того, аби чемпіонами світу ставали не десь в Англії, як я, а в себе на Батьківщині.

– Коли ви проведете черговий бій?

– На жовтень-листопад у Києві запланували провести турнір із професійного боксу. В рамках цих представницьких змагань виступатиму і я. Можливо, це буде титульний бій. Не можу сказати вам достеменно, оскільки зараз ведуть переговори з різними іноземними менеджерами та агентами.

Розмовляв Гліб Ваколюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...