Чого очікувати від Любомира Буняка під час президентських перегонів? – ЗІК, 2 серпня

|

В новітній політичній історії України зафіксовано чимало прикладів, коли результати різноманітних виборів вважалися алогічними. Алогічною видавалася у 2002 році і перемога на виборах міського голови Львова Любомира Буняка. Відома лише вузькому колу професіоналів людина, директор нафтогону з радянською назвою „Дружба” завдяки іміджу господарника-патріота та низці популістських гасел зумів залишити позаду здавалося вічного львівського мера Василя Куйбіду. Чимало лвів’ян віддали свої голоси Буняку з суто прагматичних мотивів – вперше на посаду мера кандидувала людина, програма якої складалася з переліку лише нагальних економічних та соціальних проблем міста. Місто втомилося від інтелігента Куйбіди і його численних нереалізованих проектів. Буняк (чи його команда) вирахували єдиний шанс з тисячі: виявляється, аби стати мером Львова, достатньо пообіцяти громаді вирішити проблему водопостачання.

Звичайно, така оцінка схематична і не відтворює усієї палітри мотивації виборця, який надав перевагу Буняку перед Куйбідою. Однак симптоматичним є інше: вперше львівська громада вирішила голосувати прагматично, засвідчивши свою втому від ідеології, емоцій, частково і від того, що зветься „галицьким патріотизмом”. Себто, ризикнула, аби через два роки визнати: образ мера-господарника, створений перед виборами групою кваліфікованих технологів, за два роки так і не став “своїм” для більшості львів’ян. Любомир Буняк, через своєрідну “твердолобість” та відсутність дипломатичних задатків, нездатен зрозуміло пояснити виборцеві навіть те, що реально робиться ним і його командою на користь міста. Міський голова фактично власноруч ізолював себе від громади, що дозволило багатьом його опонентам постійно торочити про абсолютну бездіяльність Буняка навіть у стратегічно важливих для нього сферах.

За два роки на адресу львівського мера пролунало достатньо звинувачень, аби поставити під сумнів не лише його кваліфікацію як міського голови, але й його адекватність як людини. Львівські ЗМІ, характеризуючи Любомира Буняка, зазвичай, апелюють до низки конфліктів, пов’язаних з мером. Проте відносини міського голови з журналістами, Скнилівська трагедія, самогубство Шендрика, протистояння з міською радою, „війна” з Я.Кендзьором та багато іншого – це лише штрихи до портрету Буняка-мера, до того ж сформовані або вороже налаштованими до нього мас-медіа, або опонентами міського голови. Реальний образ, суть цієї людини формують назагал три особливості: вміння досягати свого будь-якою ціною, патологічне несприйняття іншої, відмінної від твоєї, позиції і схильність до несподіваних кулуарних домовленостей та інтриг.

Буняк ніколи не грає у чужі ігри. Більше того, він практично не потребує партнерів. Хіба що ситуативних. Аби досягти мети.

Так було під час його передвиборчої кампанії. Команда мера зрозуміла, що противагою Куйбіді з Ющенком можуть бути лише емоційні та відверті політики. Ними стали Юлія Тимошенко та Тарас Чорновіл. Рівень довіри до леді Ю. та експресивно правдивого Чорновола традиційно високий у протестного електорату. Того, який завше йде на дільниці, незважаючи на погоду. Саме ці політики відіграли у перемозі Буняка важливу роль. Саме вони змусили виборця повірити у міф про господарника-патріота. Проте, як показали подальші події, цей союз не витримав перевірки часом. Міський голова стримано, але системно позбувався іміджу людини із середовища БЮТу, а Тарас Чорновіл згодом став одним з найзапекліших опонентів мера.

Буняк звик грати лише свою гру. Він не погребує нічим, аби домогтися свого.

На початку мерства, коли не заладилися відносини з „Нашою Україною”, міський голова тяжів до „Нашого Львова”. Групу вважали єдиною, яка підтримує мера. Праві одразу ж заговорили про „есдепізацію” мерії. Проте, 25 вересня Буняк несподівано виносить на сесію у присутності Віктора Ющенка питання про недовіру Мирославові Хом’яку, неформальному лідеру „НЛ”, тоді голові міської ДПІ. В обмін міський голова отримав голосування „Нашої України” за відхилення протесту прокурора Львова щодо земельних аукціонів. Буняк довів, що принципи для нього річ відносна. „Наша Україна” цим голосуванням практично запустила відлік часу до трагедії Шендрика.

Буняк не звик, коли йому диктують умови.

Першим це відчув Ярослав Кендзьор. Злі язики твердять, що конфлікт нардепа з мером розпочався з простого: після виборів Любомир Буняк відмовився призначати чи залишати на посадах „рухівських” чиновників. Одразу ж після виборів своїх посад позбулися члени НРУ Богдан Бедрило (звільнений з посади директора ЛМКП “Львівелектротранс”) та Зіновій Гузар (позбувся посади начальника управління охорони здоров’я Львівської міськради). Перманентний конфлікт ще з одним “рухівцем”, депутатом міськради, головою Сихівської райдержадміністрації Іваном Рудницьким, котрий категорично не погоджувався з новою системою розрахунків за оплату комунальних послуг, яку запровадила мерія, призвів до того, що Іван Іванович сам залишив посаду керівника району. Рудницького вважали “батьком” Сихівського району, який лише нещодавно виокремили з Галицького району Львова.

Голова ЛКО НРУ не звик до такого поводження з собою у мерії. Фактично Ярослав Кендзьор став ініціатором кампанії з відставки мера. За певних обставин він міг домогтися свого. Чимало депутатів міськради були готові ініціювати недовіру Буняку. Однак націонал-патріотів знову підвела сумнозвісна політична доцільність. Київ визнав недоцільною війну з львівським мером напередодні президентських перегонів. Депутатам-„нашоукраїнцям” фактично заборонили критику міського голови. Скажімо, останні коментарі голови ЛМО УНП Юрія Кужелюка на адресу мерії є прикладом виваженості та толерантності. Ще півроку тому тональність цих висловлювань була діаметрально протилежною. “Заспокоївся” і Зіновій Гузар, котрого призначили головним лікарем 8-ї лікарні. Іван Рудницький став заступником директора ринку “Шувар”. Дошкульною критикою мера досі займається лише Богдан Бедрило, який після звільнення з посади директора “Львівелектротрансу” очолив ЛМО НРУ. Але це більше схоже на “корпоративне однодумство”, притаманне середовищу НРУ, аніж на принципову позицію.

Однак це зовсім не означає, що Буняк повністю „ліг” під „НУ”. Людей з його характером напевне нудить він таких думок. Він просто вчергове використав ситуацію з вигодою для себе. Дарма, що багато „нашоукраїнців”, зціпивши зуби, чекає листопада. Буняк це розуміє. Він тричі, поки не прокукурікав півень 1 листопада, встиг просигналити про це владі. Вперше, коли в ефірі „5 каналу” ухилився від відповіді, чи підтримуватиме він Віктора Ющенка на виборах. Вдруге, коли на цьому ж телеканалі не сформулював свого ставлення до реверсного використання нафтогону „Одеса-Броди” (от вам і патріот-господарник!). Втретє, коли на початку липня настійливо прагнув потрапити до кабінету голови Адміністрації Президента Віктора Медведчука.

Історія Любомира Буняка – це історія типового „червоного” директора, якому посміхнулася доля, хоча, швидше, зіронізувала. Політична кар’єра мера Львова чимось схожа з політичним сходженням на вершину українського владного олімпу Леоніда Кучми. Те ж несподіване обрання, завищена самооцінка, недовіра до партнерів, лавірування поміж різними політичними центрами, принципова безпринципність і т.д. Якщо, за висловом Володимира Литвина, „епоха Кучми звершується”, то політична кар’єра львівського мера також прямує на „захід”. Йому не пробачать після президентських виборів багатьох принижень політики з протилежних таборів. А, власне, сам Буняк ніколи не стане на чиюсь сторону „обома ногами”. Бо вважає себе самодостатнім, а, отже, просити повинні його, а не він проситися.

Ярослав Кендзьор, народний депутат України, голова ЛКО НРУ:

“Позиція Любомира Буняка стосовно президентських виборів перебуватиме у гармонії з його загальною поведінкою та позицією. Міський голова Львова, громада якого на 80% одностайно підтримує Віктора Ющенка, досі не спромігся висловити вголос, публічно своєї позиції. Адже він, як обранець міської громади, уже давно мав би заявити, що він, як і громада, яка його обрала, також підтримує Віктора Ющенка і робитиме усе для того, аби Віктор Андрійович переміг на цих виборах.

Любомир Буняк – людина з подвійною мораллю. Можна навести безліч прикладів, ось, хоча б, лобіювання реверсного використання нафтопроводу “Одеса-Броди” (тобто лобіювання російських інтересів). Буняк – людина, яка “зав’язана” на “есдеках”, оскільки незаперечним фактом є його зусилля для формування “есдеківської” депутатської групи в міськраді “Наш Львів”.

Для президентських виборів постать Буняка у Львові є дуже небезпечною. Цей чоловік не буде працювати на Віктора Ющенка. Відверто проти Ющенка він працювати не буде, оскільки міська громада зітре його на порох. А з-під тишка створити якусь гидоту Любомир Буняк обов’язково наважиться”.

Андрій Стецьків, депутат Львівської міської ради, керівник групи ПРП у фракції “Наша Україна”:

“Любомир Буняк завше заявляє, що він не є політичною людиною. Але, на мою думку, він є дуже, дуже обережна політична постать. Гадаю, міський голова Львова на цих президентських виборах буде дуже обережно себе поводити. Він вимушений рахуватися з уподобаннями львів’ян, котрі більшістю голосів підтримають Віктора Ющенка. З іншого боку Любомир Буняк змушений лавірувати поміж можливими громом та блискавками, які падатимуть на нього з Києва, зокрема від Януковича. Маю на увазі бюджетні “палки в колесах”, які можуть ізолювати Львів від загальних економічних та господарських процесів.

Тому Буняк намагатиметься максимально відходити від можливої публічної підтримки того чи іншого кандидата, не ставитиме перешкод для відкритої агітації, скажімо, за Ющенка чи Януковича. Не думаю, що до жовтня Любомир Буняк висловить публічно свої уподобання. Хоча мені й здається, що міський голова більше симпатизує Ющенкові, але сумніваюся, що він стане відкритим прихильником Віктора Андрійовича”.

Кость Бондаренко, політолог:

“Було б найбільш оптимально, якби Любомир Буняк зайняв нейтральну позицію і продемонстрував: як органи державної влади, особливо місцевого самоврядування, повинні реагувати на президентські вибори. Тобто, ніяк не реагувати. Вибори є виборами, а місцеве самоврядування – місцевим самоврядуванням. Міський голова не повинен демонструвати прихильність до того чи іншого кандидата, а цілковитий нейтралітет, демонструвати зацікавленість лише у розвитку, скажімо, бізнес-проектів для Львова. Йому потрібно демонструвати, перш за все, якості господарника, а не підтримувати того чи іншого кандидата. Любомир Буняк повинен зайняти позицію нейтралітету і постійно демонструвати її для того, аби навіть поставити себе у приклад іншим представникам місцевого самоврядування.

Я думаю, що Любомир Буняк поводитиме себе саме так, оскільки він є такою людиною, котрій більше личить займатися господарськими справами. А те, що його критикують народні депутати від Львівщини за те, що Любомир Буняк не висловився на підтримку Віктора Ющенка, є результатом того, що усі ці парламентарі входять до “Нашої України”. Любомир Буняк виграв вибори міського голови Львова без підтримки “Нашої України”, тому він не має жодних моральних зобов’язань перед блоком Віктора Ющенка”.

Ігор Балинський, Тарас Кухар,

Західна інформаційна корпорація

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...