Маловідомі факти про окупацію Львова військами царської Росії - „Високий замок“, 2 серпня

28 червня 1914 року у Сараєво, столиці Боснії, окупованої Австрією, сербський терорист Гаврила Принцип убив наступника престолу принца Фердинанда і його дружину Софію. Ніхто тоді не міг передбачити, що від цих пострілів невдовзі спалахне полум’я Світової війни. Вона охопила 48 країн. 1-го серпня Німеччина, а через декілька днів її союзники Австрія і Туреччина, оголосили війну Росії. Нагадаємо, Галичина була тоді у складі Австро-Угорської імперії. Уже 2-го серпня українські політичні партії об’єдналися у Головну Українську Раду. Вона звернулася до галичан з відозвою. Були у ній такі рядки: „Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце великої України“. 2-3 серпня Рада ухвалила рішення про формування у складі австрійської армії Українського легіону січових стрільців. В обороні Львова січові стрільці не брали участі. 3-го вересня у Стрию українське військо прийняло присягу і було відправлено до Мукачевого. Тему участі січовиків у битвах з військами царської Росії і окупації Львова досліджували львівські історики Орест Мазур, Іван Патер, Микола Литвин і Кім Науменко. Наведемо деякі фрагменти з їхніх історичних розвідок.

u За три тижні серпня до легіону зголосилися 28 тисяч добровольців. Їх вистачило б для формування двох повнокровних дивізій. Це злякало австрійські власті, і вони обмежили кількість легіону до двох тисяч. „Всі або ніхто!“ -висунули вимогу обурені січовики. Але квоту збільшили лише на 500 стрільців…

u Зі вступом царського війська до Львова 3 вересня 1914 року верховний головнокомандувач Микола II видав маніфест, у якому висловлював радість, що нарешті „російський народ об’єднався“. До речі, у квітні 1915 року російський цар відвідав Львів. З нагоди його приїзду поліція провела масові арешти неблагонадійних українців. Їх звільнили лише після від’їзду царя з Галичини.

u Призначений генерал-губернатором Галичини граф

О. Бобринський передовсім заповнив свою адміністрацію галицькими москвофілами (москвофільство – політична течія, орієнтація на царську Росію.- Ред.) і „великополяками“, які отримали директиви нищити „мазепинців“, тобто українців. О. Бобринський у перші дні перебування у Львові заявив: „На цих землях місцеве населення завжди було руське. Я буду тут заводити російську мову, закон і порядки…“

u 18 вересня російська влада запровадила у Львові комендантську годину – з 10-ї вечора до 4-ї ранку. Заборонялося продавати спиртні напої, карали усіх, хто відмовлявся брати російські гроші. Запроваджено жорстку цензуру. Театральні постановки дозволялися тільки з санкції адміністрації, а демонстрування кінофільмів – лише після попереднього перегляду. Почали відкриватися курси російської мови для вчителів, друкуватися підручники російською мовою, бо усі українські школи мали бути замінені на російські.

u У зв’язку з тим, що українські вояки російської армії відвідували українські книгарні і переважно купували „Кобзар“, 19 вересня російська адміністрація видала розпорядження про заборону продажу і позичання з бібліотек книг російською та українською мовою, виданих поза межами Російської імперії. Кара – три місяці тюрми або штраф – 3000 рублів.

u 6 вересня глава УГКЦ, митрополит Андрей Шептицький виголосив в Успенській церкві проповідь, в якій засудив насильницьке запровадження православ’я у Галичині. За цю проповідь митрополита посадили під домашній арешт, а 19 вересня вивезли у глиб Росії. Ставши царським в’язнем, митрополит просидів у монастирях-тюрмах аж до вибуху революції 1917 року.

u Окупаційна влада здійснила справжній грабіж львівських банків, музеїв, книгарень. Демонтовано обладнання ряду друкарень. З гуцульської колекції забрано найкращі перстені, топірці, старі рушниці. З Національного музею вивезли архів Андрея Шептицького, пропали рукописи видатних українських письменників. При відступі зі Львова російські війська спалили головний залізничний вокзал.

u 22 червня 1915 року австрійські війська, до складу яких входили сотні українських січових стрільців, звільнили Львів від окупантів. 23 червня „Комітет українців міста Львова“ ухвалив відозву, в якій, зокрема, говорилося: „Засяяло знову сонце свободи… Україна не вмре, не загине!“

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ