“Бомжі в погонах“ - „Ратуша“, 29 липня

|

Упродовж кількох років одинадцять сімей військових проживають у колишній казармі, що розташована на вулиці Княгині Ольги. Цю невисоку продовгавсту будівлю, щоправда, не можна помітити ні з вікон транспорту, який мчить довколишніми дорогами, ні навіть із тротуарів. Казарма, чи то барак, як називають це приміщення його ж мешканці, замаскована висотними будівлями, спорудженими БП „Карпатбуд“. Сім’ї військових переселились у це безадресне приміщення 2000 року, коли гуртожиток, у якому вони проживали, було передано будівельній фірмі. Попри те, четверо з тих одинадцяти сімей і нині прописані за адресою вже неіснуючого гуртожитку — вулиця Княгині Ольги, 5. Однак на цьому місці впродовж певного часу красується кількаповерховий офіс „Карпатбуду“.

На власні очі

Краще один раз побачити ті умови, в яких проживають сім’ї офіцерів та прапорщиків, аніж читати про них у скаргах та заявах, а тим паче — на шпальтах газет. Саме так вирішили минулого тижня міський голова Львова Любомир Буняк, його заступник Василь Лозинський та двоє депутатів міської ради — Віра Лясковська і Сергій Бащук. Свідком неможливих умов проживання родин представників колись престижної професії була й автор цих рядків. Варто зазначити, що вищезгаданим особам міської влади досить таки пощастило, що впродовж кількох тижнів перед днем їх прибуття до помешкань цих військових у Львові панувала спека. Бо, як запевнили мешканці бараку, за інакших погодніх умов дістатись до їхніх помешкань без калош було б неможливо. Жінки офіцерів та прапорщиків бідкались, що навіть занедужати в бараці є страшно, оскільки викликані працівники швидкої допомоги неспроможні, по-перше, відшукати їхнє помешкання, а по-друге — наблизитись автомобілем бодай на кілька метрів до будівлі. Адже на території, де розташований барак, нема жодної асфальтованої доріжки, й дощової погоди там можуть просуватись лише колеса вантажівок. А діти в цих сім’ях хворіють дуже часто, бо життя в бараці завжди супроводжується застудами. Постійне перебування в зоні будівництва та відсутність дитячих майданчиків можуть дозволити меншим дітям військових лише ігри з екстрімом, що призводить до травматизму. Неймовірно, однак у двадцять першому столітті та у мирний час сім’ї українських військовиків мешкають у страшному бараці, що розташований неподалік електропідстанції. „Коли були певні неполадки на підстанції, у нас все горіло“, — розповіла Жанна, дружина одного з офіцерів. Її чоловік, до речі, стоїть у черзі військовиків на отримання квартири вже одинадцять років, фактично, з часу їхнього одруження. Тому ця молода жінка вже не вірить у те, що її сім’я зможе колись отримати помешкання, в якому стіни будуть не з фанери, де буде не лише власна кухня, а й така, в якій не провалюватиметься підлога, не кажучи вже про ванну чи душ, в якому щодня не вмиватимуться понад 40 осіб. Жанна ще, правда, певною мірою сподівається, що керівництво Західного оперативного командування колись усе ж зверне увагу хоча б на прокурорський висновок, у якому зазначено, що санітарно-технічні умови „приміщення гуртожитку“ (де-факто — барак, оскільки в минулому — казарма) не відповідають нормам людського проживання. У військову прокуратуру Західного регіону України одна з цих офіцерських сімей зверталася ще 2002 року. Однак прокурорська відповідь не вплинула на реагування вищого керівництва ЗахОКу, яке свого часу, за словами жінок військових, примусило своїх підлеглих покинути разом зі сім’ями колишнє приміщення гуртожитку. Їм не лише не надали житло у новобудах, а навіть не посприяли у ремонті бараку. „За таких умов, у яких ми живемо, цьогорічної зими нам не перезимувати“, — скаржились під час зустрічі з міським головою Львова мешканці бараку. У своєму зверненні до міського голови Львова жителі казарми зазначають, що переселитись туди вони були змушені через „сильний тиск начальників КЕЧ та штабу Західного оперативного командування, систематичне відключення води та світла, постійні залякування“.

Нарівні з бомжами

Одна сорокарічна жінка, мати дорослого сина та дружина майора, сказала: „Ми — жінки офіцерів, а нас хочуть зрівняти з бомжами. Добре, що ми, старші, вже звикли до всього, а наші діти й далі соромляться приводити сюди своїх друзів, аби не шокувати їх невідповідністю свого статусу з умовами проживання“. І можна зрозуміти вісімнадцятирічних сина чи доньку офіцера, яким, можливо, доводиться приховувати від своїх університетських товаришів власні умови проживання, бо хоча ці юнаки та дівчата мають львівську прописку, все ж таки живуть далеко не за стандартами міського комфорту. Бо ж запросити друзів у барак, у якому між помешканнями — фанерні перегородки, тобто „стіни, які мають вуха“, навряд чи наважуються юні львів’яни. Тут доречно було б перефразувати вислів про те, що народ, який не хоче годувати свою армію, годуватиме чужу — військові чиновники, які не дбають про добробут своїх підопічних, не можуть розраховувати, що народ їх годуватиме.

Військова комерція

Це, мабуть, добре розуміє нинішній міністр оброни Євген Марчук, оскільки відреагував на запит нардепа Андрія Шкіля щодо питання організації будівництва житла для військовослужбоців. Він визнав, що Західне оперативне командування під час будівництва житла на території військового містечка, що розташоване на вулиці Княгині Ольги, порушуючи вимоги договорів, погодилось недоотримати від комерційних структур 1300 кв. м житлової площі, що були призначені для сімей військовослужбоців. Євген Марчук зазначив, що „з ініціативи Західного оперативного командування 2001 року на території військового містечка корпорацією БП „Карпатбуд“ за рахунок власних коштів побудовано адміністративну будівлю, в якій знаходиться й офіс“.

Напевно, житлова проблема вищевказаних сімей військовиків була б давним-давно вирішена, коли б ЗахОК не порушив свого часу чинного законодавства, що передбачає використання земель та будівництва житла для військовослужбовців. Адже згідно із Земельним Кодексом України, у зв’язку з реформуванням радянської, а тепер і української армії вивільнені земельні ділянки, де дислокувались військові формування, та майно мали бути повернуті громадськості, тобто перейти в комунальну власність. Однак, як повідомила депутат Львівської міської ради Віра Лясковська, яка входить у робочу комісію з урегулювання питань використання та забудови земельних ділянок військових формувань на території міста, досі громаді Львова не повернуто жодної споруди та земельної ділянки. Таким чином, сотні гектарів львівської землі на нинішній день не оподатковуються, не продаються і не надаються в оренду. А це — мільйони гривень, які обминули міський бюджет і державну казну. За словами Віри Лясковської, колишня земля військових замість того, щоб бути переданою на баланс міста, сьогодні використовується комерційними структурами, які на підставі пільг військових структур не сплачують за землю жодного податку. Так, наприклад, фахівці Міноборони, перевіряючи наведені у депутатському запиті факти порушень посадовцями ЗахОК, виявили, що в 1999 — 2001 роках частина земельної ділянки військового містечка була оформлена у приватну власність колишньому командувачеві військ ЗахОК генерал-майору С. Чернілевському, який реалізував її за 114 тисяч гривень. У результаті, комерційні структури споруджують на цих ділянках житлові будинки, однак середній офіцерський склад залишається поза увагою будівничих. „Коли нас переселяли з казарми, де тепер є офіс “Карпатбуду“, квартири в новозбудованих будинках отримали лише кілька осіб, які мали значно вищі звання, ніж мій чоловік-майор“, — зазначила одна мешканка казарми. За інформацією депутата Віри Лясковської, за період співпраці Західного оперативного командування з „Карпатбудом“ Міністерство оборони, тобто військові, на своїх земельних ділянках отримали 136 квартир, натомість „Карпатбуд“ — 304, на території вулиці Княгині Ольги Міноборони отримало 91 квартиру, а „Карпатбуд“ — 146 помешкань плюс офіс, площею 2 936 квадратних метрів.

Заступник директора БО „Карпатбуд“ Віктор Старцев у коментарі кореспондентові „Ратуші“ повідомив, що він не обізнаний із проблемою мешканців бараку. Мабуть, правдивими є ці слова, оскільки в листі до міського голови Любомира Буняка сім’ї військовослужбовців, які живуть у бараці, просять звернути увагу на те, що „в передачі „Камуфляж“ від 11 липня ц. р. директор „Карпатбуду“ п. Карвацький запевнив усіх, що на цій території всі військовослужбоці забезпечені житлом „під ключ“. Тому не дивно, що понад 40 членів сімей військових називають себе „мешканцями покинутого, Богом забутого, військового гуртожитку на вул. Княгині Ольги, 2“.

Залишилась надія на депутатів

Міська влада обіцяє потурбуватись про цих львів’ян. Після отримання звернення від мешканців із казарми Львівський міський виконавчий комітет створив тимчасову комісію, яка на сьогодні переросла у робочу. Представники робочої групи встановили, що квартири, які отримували військовики, були профінансовані коштами з Держбюджету, виділеними Міністерством оборони, а не отримані взамін земельних площ. „У даному випадку доречним був би коментар військового прокурора. Адже земля військовиків могла б сьогодні бути найбільшою інвестицією для будівництва житла сім’ям військовослужбовців“, — каже депутат Віра Лясковська. Депутат переконана, що з продажу кожного гектара землі можна отримати десять, а то й більше мільйонів гривень. І саме за ці кошти можна було б збудувати кілька житлових будинків, а то й цілісінький квартал, у якому були б розташовані дитячі майданчики, дошкільні заклади та початкова школа.

„Міська влада повинна вирішити цю проблему в суді, — вважає Віра Лясковська, — І всі втрати, яких зазнав міський бюджет упродовж часу функціонування на тій території комерційних структур, повинні бути повністю повернуті“. Правда, те, як саме повинні б повертати ці втрати комерційні користувачі землею військових, може вирішити депутатський корпус Львівської міської ради. Можливо, обранці львів’ян спроможні вирішити це питання таким чином, що у виграші залишаться саме ці сім’ї військовослужбовців. Принаймні, депутат Лясковська впевнена, що міська рада має право ліквідувати акт на користування Західним оперативним командуванням земельною ділянкою на вулиці Княгині Ольги і самостійно визначити доцільність її використання. Тож, можливо, депутатам міської ради все-таки вдасться запобігти виникненню в повсякденній лексиці львів’ян терміну, принизливого не лише для самих офіцерів, а й для всього нашого суспільства — „бомжі в погонах“…

Оксана КОЛОДРУБЕЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...