Посада секретаря Львівської міської ради, яку обіймає депутат Зіновій Сірик, – єдина, на яку призначає і з якої звільняє депутатський корпус. І хоча у функції секретаря входять здебільшого організаційні питання з роботи засідань ради, наша розмова почалася з болючих для кожного львів’янина господарських питань.
– Зіновію Орестовичу, з початку запровадження міською радою земельних аукціонів не полишає думка, що ця ідея просто приречена на поразку. Чому так сталося, що майже кожний аукціон проводиться з якимись порушеннями і супроводжується скандалами?
– Аукціони повністю витіснили з ринку місцевих будівельних операторів. Раніше у Львові будували 5-7 підприємств, які фактично між собою не конкурували, тепер їх відкинуто. Прийшов іногородній оператор – “Інтергалбуд”, який може незабаром стати у Львові монополістом. Я тут бачу певну загрозу. Не тому, що збанкрутіють наші будівельники, а тому що монополізм у принципі є шкідливим явищем. Останній аукціон чітко продемонстрував, що ринок ніхто не врегулює, якщо ми не будемо визначати певні напрямки, ставити умови. Дуже підозріло, що на аукціоні майже всі земельні ділянки були куплені “в один крок”, не було торгів. Це означає, що на цьому хтось грає, і цей хтось не враховує інтересів громади. Ще одна проблема: коли працювали місцеві оператори, вартість житла була приблизно 300-500 доларів за квадратний метр. Зараз, коли існує загроза з боку монополіста, вартість зросла до 700 і вище доларів за квадрат. Можливо, така ціна відповідає товару – будується елітне житло. Але ми маємо близько 30 тисяч черговиків, для яких мусимо шукати гроші і будувати соціальне житло.
– Може, для того, щоб не дискредитувати ідею аукціонів, треба просто належно готувати документи? Тоді не буде питань, зокрема, і у прокуратури…
– Безумовно, треба. Але я свою думку висловив на сесії – прокуратура взяла до уваги ухвалу суду, але не звернула уваги на діючу ухвалу сесії міськради, яку ті ж посадовці міської ради мають виконувати. Якщо вони її не виконають, то це також буде порушенням закону. Тобто вони фактично опинилися між двома вогнями.
– Ви згадали про соціальне житло. На початку цього року міськрада здала багатоповерховий будинок на вулиці Скрипника, 15-а, куди відселили, зокрема, і мешканців аварійних будинків з центру міста. А зараз виявилося, що будинок не газифікований, не придатний до життя…
– Цей будинок став уроком… Звичайно, добре будувати соціальне житло підвищеної комфортності. Але реальність полягає в тому, що 30 тисяч черговиків потребують будь-якого житла. Людям немає де жити. І тут виникає морально-етичне питання – чи дати тридцятьом сім’ям квартири підвищеної комфортності, чи шістдесятьом – стандартне житло. Мені здається, другий варіант правильніший. До кінця року міська рада має розпочати будівництво ще одного 94-квартирного будинку на Сихові. А будувати треба багато…
– Тарифи на проїзд у міських маршрутках “підскочили” до гривні, але їх так і не затвердив виконком. Виходить, нові ціни не набули легітимності і люди платять незаконно?
– Я на виконкомі стільки за ці тарифи навоювася… Моя позиція – не затверджувати тарифи в принципі. Бо це стара радянська практика – прикривати свої рішення якимось папірчиком від влади. Ринок перевезень у Львові складається з трамвайних, тролейбусних перевезень (обидва види – комунальні) і ринкових автобусних перевезень. Комунальні автобусні перевезення у нас відсутні. “Маршруточники” працюють в ринкових умовах, заробляють гроші. Ціну диктує ринок. Ми не повинні у це втручатися. Там, де ринок працює і возить, – хай собі працює. А там, де він не йде, ми зобов’язані людей перевезти, зокрема, і за кошт бюджету. Наприклад, людей з Рясне в Сихів треба перевезти, бо кільцевою дорогою ніхто їздити не хоче. Значить, ми зобов’язані у цьому напрямку запровадити маршрутки і людей возити, навіть собі у збиток.
Місто має ввести свій автобус – за 50 копійок. Ми увійдемо на ринок – хтось “вилетить” з ринку.
– І коли плануєте ввести цей маршрут?
– Депутати поставили умову – кошти на автобуси вони виділять, якщо ми чітко визначимо один комунальний маршрут, поставимо фіксовану ціну, нижчу від існуючих. Якщо не спрацює це, треба буде провести адміністративну диференціацію.
– Нещодавно виконком прийняв ухвалу, що феєрверки в місті можна робити тільки у відведених для цього місцях. Також діє закон України про обмеження “звукових терористів”. Але, за словами правоохоронців, з початку року вжито санкції лише проти дванадцяти порушників шумового режиму. А їх сотні. Чи є реальний механізм обмеження?
– Є. Має бути відповідна культура обслуговування, тобто в барі чи кафе музика має бути ненав’язливою, притишеною. Ви ж прийшли не на концерт… Поки не буде розуміння цього, усі репресивні адміністративні заходи будуть неефективними. Вже в самому проекті на будівництво нового ресторану чи бару має бути закладено п’ятиразову звукоізоляцію. Це буде дорожче, може не для всіх виправдано, але ефект буде. А далі вже можна здійснювати контроль з боку міліції, відділу торгівлі.
Юлія ЛІЩЕНКО
