Дністровська варта - „Львівська газета“, 20 липня

|

Незабаром стартує чергова експедиція “Дністер”. Цьогоріч її заплановано як спільну акцію Партії зелених України і Товариства Лева. У програмі роботи експедиції – проведення масових природозахисних заходів за участю місцевого населення, зокрема впорядкування сміттєзвалищ і джерел питної води.

Громадський рух на захист Дністра став реакцією на велику аварію на Стебниківському калійному комбінаті, коли у Дністрі на сотнях кілометрів загинуло все живе. Невдовзі рух громадськості помітила влада, й 1988 року експедицію “Дністер” організували як масштабну акцію, в якій так чи інакше взяли участь десятки органіацій та установ, сотні людей, котрі працювали на Дністрі та його допливах впродовж 100 днів.

Така масштабність руху на захист річки обіцяла великий успіх, але вже тоді усвідомлювали, що для порятунку Дністра потрібні не загальні гасла на кшталт “Рятуймо Дністер, річка гине!”, а точна інформація про те, де саме та якого захисту потребує ріка чи її допливи. Зрозуміло було, наприклад, що в районі Біляївки, де робиться водозабір для Одеси, вода майже непридатна для пиття, але зовсім не зрозуміло, хто в тому винуватий. Одесити вважали (мабуть, і досі вважають), що причиною цього є промислові об’єкти в Західній Україні – хімічні, нафтопереробні, паперово-целюлозні, цукрові заводи. Інші усвідомлювали, що Молдова теж сильно забруднює річку, й були переконані, що причиною такого стану Дністра в його гирлі є велике антропогенне та техногенне навантаження на річку вздовж усієї течії.

На конференції, організованій Міжреспубліканським комітетом захисту Дністра, який очолював молдовський професор І. Дедю, навесні 1989 року у Львові вирішили розпочати детальне дослідження стану річки. До експедиції планували залучати спеціалістів. Дністер розбили на три ділянки, на яких мали одночасно працювати три загони. Львівське Товариство Лева, яке з 1988 року брало найактивнішу участь у експедиції, отримало ділянку від витоків Дністра і Стрия до греблі Дністровського водосховища, майже на кордоні з Молдовою. Молдовські екологи мали досліджувати ріку на своїй території, а одеситам дісталася ділянка від Молдови до лиману.

Однак подальший розвиток політичних подій порушив зв’язки між природоохоронцями різних регіонів Придністров’я. Комітет захисту Дністра розпався, дехто з лідерів руху пішов у політику, тому зусилля ентузіастів стали дещо хаотичними. Лише Товариство Лева продовжувало вести екологічний моніторинг Дністра в його верхній і середній частинах. Експедицію “Дністер” товариство організовує щорічно, вона працює, змінюючи свій маршрут і вдосконалюючи форму роботи.

Наприкінці 80-х експедиція зіткнулася з проблемами з місцевими владами, міліцією. Про співпрацю з владою й офіційними установами вже не йшлося. Натомість Товариство Лева налагодило співпрацю з молодіжними організаціями інших країн. У 1990-му вперше до експедиції долучилися екологи з Люблінського екологічного клубу та фольклорної групи “Оркестра Святого Миколая”. Наступного року після закінчення досліджень на Дністрі проведено польсько-українську експедицію “Пограниччя” колишніми українськими селами на території Польщі.

Із 1993 року розширено програму гідрохімічних і гідрологічних досліджень із використанням приладів і реактивів, привезених першими учасниками експедиції з Німеччини – студентами Марбурзького університету. Кілька днів у експедиції провела Мотря Пошиваник, американка українського походження. 1994-го, крім німецьких студентів, у експедиції працював словацький спеціаліст зі своєю портативною хімлабораторією.

У 1995 році експедиція проводила детальніші дослідження Дністровського водосховища. Тоді вперше почали вивчати донні відклади, й одна з учасниць захистила кандидатську дисертацію на цю тематику (четверту на рахунку експедиці). Того ж року почалися перші кроки українських і німецьких учасників експедиції у напрямку створення українсько-німецького проекту “Дністер” за підтримки ЮНЕСКО. Проект із перервами триває досі, хоча Товариство Лева вже не бере в ньому участі.

Слід зазначити, що з 1990 року державні установи припинили фінансування експедиції, і її учасники заробляли гроші на це різними способами. Спочатку найбільше коштів збирав вертеп “Дністер” (на початках відродження цього виду народної творчості таким чином могли заробити великі суми). Пізніше товариство вигравало гранти на організацію експедиції, чи радше на видання звітів про її роботу. Так опублікували три книги: “На варті Дністра”, “Дослідження Дністра” і “Культурні грона Дністра”. До речі, під час експедиції займалися не лише екологічною, але й культурологічною діяльністю. Збирали зразки фольклору, фіксували ономастику й топоніміку, відшукували культурно-історичні пам’ятки Дністровського краю. Американка Сара Філіппс вивчала в експедиції народну медицину. Нині вона захистила докторську дисертацію і стала професором одного з американських університетів.

Після 18 років цілеспрямованої роботи експедиції “Дністер” Товариства Лева вже можна робити деякі висновки. Дністер – це унікальна річка, яка може сама себе підтримувати в доброму стані. Їй лише треба трішки допомогти. Якщо забруднення водойми не сягнуло певної критичної межі, вона може самоочищатися. Ця здатність річок насамперед залежить від кількості розчиненого у воді кисню. Завдяки самоочищенню, попри те, що в Західній Україні є потужні джерела забруднення, її територію Дністер полишає досить чистим. І вже на території Молдови його здатність до самоочищення різко зменшується, а забруднення стає досить високим, хоча має, щоправда, інший характер – більше комунально-побутових стоків та органічних забруднень

Отже, для того, щоб одесити пили чисту воду, треба насамперед допомагати Дністру очищуватися на території Молдови. В сучасних політичних умовах цього можна досягнути, підписавши на державному рівні угоду між Україною та Молдовою про розробку програми поліпшення якості води у Дністрі. На рівні громадських організацій країн проект такої програми вже давно розроблено, але відповідні міністерства нашої держави досі не спромоглися його розглянути, хоча самі нічого не запропонували.

Варто також зазначити, що здатність річки до самоочищення має свої фізичні межі. Наприклад, вона не може позбавитися від деяких розчинених у ній солей, дуже повільно очищується від нафтопродуктів, фенолів. Тому в Західній Україні насамперед слід звертати увагу на хімічні заводи, які скидають у Дністер і його допливи мінералізовані відходи виробництва, а також на нафтопереробні заводи. Натомість підприємства паперово-целюлозної та харчової промисловості варто поставити на другу позицію, якщо йдеться про встановлення очисних споруд.

Валентин Стецюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *