Микола Поліщук: “Я – хірург, я звик бачити і діяти” - „Львівська газета“, 30 червня

|

Микола Поліщук, одне зі світил вітчизняної нейрохірургії, віднедавна став і активним політиком, депутатом парламенту: він очолює комітет із питань охорони здоров’я, материнства та дитинства.

Депутат Поліщук дивиться на політику з точки зору лікаря і вважає, що Україну потрібно негайно лікувати. При цьому 60-річний нардеп намагається постійно перебувати в гущі подій. Нагадаємо, Микола Поліщук був одним із тих депутатів, яких брутально побили мукачівські “братки”. Втім він стверджує, що не шкодує, що був тоді в Мукачевому, й надалі захищатиме країну від цинічних дій влади.

– Ким ви мріяли бути в дитинстві?

– Коли мені було 5-6 років, у сім’ї говорили, що я повинен стати лікарем.

– У родині хтось хворів?

– Батько був інвалідом Великої Вітчизняної війни й хотів, щоб удома був лікар. Він говорив, що за будь-якої влади лікар – поважна людина. Я мріяв бути військовим, але бажання батьків переважило.

– Ви підкорилися, незважаючи на власні бажання?

– Ні, ніколи в житті не підкорявся, але як сільська дитина завжди поважав рішення й бажання старших, особливо батьків.

– Але в бійках відстоювали також свої бажання і рішення?

– Поразок не мав.

– А викривлений ніс – це сталося в той час?

– І не лише з носом, і не лише в той час.

– Ви пасли худобу, збирали колоски, копали на будівництві канаву з мрією вирватися звідти, потрапити до великого міста?

– Я робив це для того, щоб можна було прожити. Не лише збирав колоски. Якщо була можливість, то й крав у торбинку миску-дві пшениці. Приносив додому, а мама варила, пекла млинці, хліб.

– Вас могли серйозно покарати за крадіжку!

– Не раз отримував батогом, але все одно це робив, бо треба було виживати.

–Трудову діяльність ви почали все-таки не так, як хотіли батьки: вчителем математики, та ще й у сільській 8-річній школі. Чому?

– Усе своє життя реально дивився на речі. То був час Хрущова, коли треба було мати два роки стажу, щоб вступити у вищий навчальний заклад. Після закінчення школи склав іспити в медичний технікум у Вінниці, однак директор школи, де я навчався (до речі, із дисципліни не завжди мав гарні оцінки), запросив мене викладати математику. З Вінниці приїхав учитель із педагогічного інституту, але директор чомусь вирішив, що він “не підходить”. Запропонував мені “заробити” стаж і піти відразу до вищого навчального закладу. Скажу, що, як засвідчили результати перевірки обласної комісії, мої класи на другому році вчителювання були одними з найкращих із математики в школі.

– Ви – знаний у всій Україні лікар, відомий чесністю та благородством. Навіщо вам політика? Хіба не краще допомагати людям, а не слова розпорошувати?

– Коли балотувався по 214-му мажоритарному окрузі в Києві, то часто чув такі запитання. Як фахівець можу прооперувати 2-3 сотні хворих, не більше, бо нейрохірургічні операції досить тривалі. Можу надати консультацію – нехай це буде до 1000 осіб. А як людина, яка знає свій фах – медицину, можу поліпшити систему охорони здоров’я мільйонів мешканців України. Я знаю, як робити, і вмію це робити.

– Анестезія?

– На щастя або на жаль, наш народ нині перебуває під наркозом. Уже час прокинутися від сну.

– Чи правда, що лікуєте людей без наркозу?

– Володію й такими методами.

– Яким чином, на вашу думку, можна вивести українців з-під наркозу?

– Люди повинні зрозуміти, що вони достойні жити краще.

– Скільки часу триватиме лікування?

– Якщо прийдуть достойні люди, поставлять інтереси народу й держави понад усе, то вже буквально за два роки можна буде відчути зміни.

–Як виходитимемо із хворобливого стану? Всі разом чи хтось дасть хабара й вискочить швидше?

– Помирають на самоті. Виживають разом. І Україна повинна вижити разом.

– Ліва частина мозку – це інтуїція, права – рухи. Дехто з політиків ділить нашу державу навпіл. Чи можна порівняти структуру мозку з Україною?

– Мозок – це єдине ціле. Так само потрібно розглядати Україну. Просто одні відділення відповідають за одні функції, інші – за інші, але саме асоціативні зв’язки між обома півкулями забезпечують цілісність мозку. Так само і цілісність України має забезпечувати її єдність.

–Пацієнт – активний учасник лікувального процесу (ви завжди на цьому наголошуєте). Один із ваших пацієнтів, який співав під час операції на мозку, – це свідчення того, що він був готовий прийняти допомогу з ваших рук, вірив у вашу спільну справу.

– Ще Авіцена говорив, що в такому процесі, як захворювання, беруть участь троє: лікар, пацієнт і хвороба. Все залежить від того, хто з ким буде голосувати. Якщо пацієнт буде з лікарем, то вони переможуть хворобу. Якщо він буде з хворобою, то вони переможуть лікаря. Тому сьогодні народ України має розуміти, хто може вилікувати країну.

– Ви як голова парламентського комітету з охорони здоров’я щось змінили в українській медицині?

– Ми не можемо змінити все, тому що ми не при владі, але в медицині за цей час відбулися суттєві зміни. Перше – 2003 рік, коли ми формували бюджет і впливали на нього. Ми збільшили фінансування з 2,6% до 3,2% ВВП. На жаль, на 2004 рік формування бюджету проходило без впливу народних депутатів і особливо депутатів від опозиції, тому фінансування галузі з 3,2% зменшилося до 3,1% ВВП, хоча номінально зросло.

Хотів би зазначити, що в 2003 році нам вдалося на 32% відстояти заробітну плату медичним працівникам. Могли зробити ще більше, якби мали підтримку медичних працівників і профспілок. Однак її не було. Крім того, ми провели чотири дуже гучних парламентських слухання й засідання Верховної Ради з урядом – із приводу туберкульозу, онкології, серцево-судинних захворювань, інсультів, ВІЛ, СНІДу, наркоманії. Нині Міністерство охорони здоров’я розробляє програми, які будуть фінансувати. Минулоріч програму онкології профінансовано на 77% (раніше її фінансували не більше ніж на 24%). Тобто зміни є, але вони мають полягати не лише в збільшенні фінансування, яке нині абсолютно недостатнє. Треба провести реформування галузі охорони здоров’я загалом. Я і члени комітету працюємо над цим безпосередньо з Міністерством охорони здоров’я. Результати відчуємо років через 5-7. Окрім того, я є одним із розробників (разом із народними депутатами Рудьковським і Богатирьовою) законопроекту про шкідливий вплив тютюну. Від тютюнопаління в Україні щорічно помирає близько 100 тисяч людей, і ми розглядаємо саме медичні аспекти цієї проблеми.

– Ви сказали, що проект бюджету на цей рік пройшов без підтримки депутатів. Ніяк не могли вплинути на ситуацію?

– Сьогодні влада розглядає бюджет як власний і вважає, що дає гроші людям, а не народ має розпоряджатися своїми ж коштами. Бюджет не заслуховували, не обговорювали у Верховній Раді. Його проголосовано й затверджено (досить нефахово, до речі, затверджено) так званою парламентською урядовою коаліцією разом з урядом. Народні депутати, які входять у більшість, отримали на округи від півтора до двох мільйонів гривень для роботи з народом і розглядають ці кошти так, нібито це вони дали людям гроші. А депутати, які входять в опозицію, на свої округи не отримали ніякої підтримки.

– Ви обрали Партію “Реформи і Порядок”. Чому саме “бджоли”?

– По-перше, з бджілкою завжди пов’язана працелюбність, а моє кредо: “Завжди працювати!” По-друге, в цій партії мене привабила виваженість Пинзеника й запальність і переконливість Володимира Бондаренка. З останнім я часто спілкувався, як ви вже знаєте, й переконався, що політику держави формуватимуть партії, й за те, що відбувається в державі, відповідатимуть саме вони. Так і вирішив піти в ту партію, яка візьме на себе відповідальність за дії, які здійснюватимуть у державі.

– Ви були серед тих депутатів, яких побили в Мукачевому. Чому туди поїхали?

– Бути тоді в Мукачевому – мій обов’язок. Навіть не очікував, що влада поводитиме себе настільки цинічно й брутально. Але якби завтра знову була загроза повторення цього інциденту, то я б знову поїхав.

– І знову взяли б у руки вогнегасник, аби битися з бритоголовими хлопцями?

– Я не брав вогнегасника. В мене досить сильні руки. Результатом впливу Європи, Америки і світової громадськості стало подання Ернеста Нусера у відставку. Будучи лялькою в руках владних структур, сам він подати у відставку не міг. І мусив це зробити саме завдяки впливу світової спільноти.

– Із приводу мукачівських подій ви звернулися з відкритим листом до інтелігенції Закарпаття та всієї України. Не думаєте, що про ті події вже забули?

– Не забули. Я – хірург, я звик бачити і діяти. Після виборів зустрічався з багатьма людьми із Закарпаття. Вони впевнені в тому й налаштовані на те, що правда повинна перемогти. Мукачеве – це просто маленький осередок, попереду – багато значно суттєвіших змін, від яких залежить майбутнє України.

– Ви оприлюднили схему розпорошення грошей, отриманих Україною на профілактику СНІДу й туберкульозу. Але так і не пояснили, кому саме належить ця схема.

– Важко сказати. 2003-й був першим роком, коли ми мали практично повне забезпечення протитуберкульозними засобами, й уперше Україну не назвали серед країн, де зростає кількість хворих на туберкульоз.

– Це за реальними цифрами?

– Так, за реальними цифрами за цей рік маємо зменшення кількості хворих на туберкульоз на понад вісім тисяч.

– Серед ваших пацієнтів, мабуть, були можновладці. Маєте на них вплив?

– Я ніколи не користувався своїми знайомствами й ніколи не чекаю ініціативи. Дуже часто виступаю з ініціативою, але не використовую больових точок людини.

– Ви були першим, хто почав бити на сполох щодо стану здоров’я наших солдатів у Сьєрра-Леоне, ви звинуватили можновладців у приховуванні даних. Звідки ця інформація?

– У мене є конфіденційна інформація. Наша чинна влада сьогодні не вважає першочерговим завданням охорону здоров’я людей.

– Ідеться насамперед про малярію?

– Не лише малярія. Там дуже багато випадків захворювання на гельмінтози. Якщо на малярію впродовж перших півроку хворіють 30-33% осіб, то через рік – понад 60%. Ці люди вже ніколи не будуть здоровими. Ми з народним депутатом Георгієм Крючковим внесли законопроект про те, щоб робити ротацію військовослужбовців-миротворців кожних півроку. До речі, цей законопроект ще не прийняли. Але хотів би сказати, що маю інформацію про те, що наші керівники військових служб намагаються проводити ротації миротворців через півроку. Це свідчить про те, що вони слідкують за інформацією, яку їм дають медики.

– Ви заявляли, що саме через півроку в кожного третього виконувача місії діагностовано імпотенцію, а в кожного другого – психічні розлади.

– Річ у тому, що імпотенція – досить складний процес. І слід пам’ятати, що не лише захворювання, а й будь-які психотравми не сприяють потенції. Відбирати на миротворців необхідно не просто добровольців, це мають бути психологічно сильні люди. Щодо психічних розладів. Подивіться, будь ласка, на той контингент в Америці, який пройшов В’єтнам, у нас – Афганістан. Ви зробите висновок, що ці люди дуже часто психічно неврівноважені.

Розмовляли Вероніка Маковій та Олег Дейнека, Всеукраїнська інформаційна служба “Панорама”, спеціально для “Львівської газети”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...