Роксолана Богуцька: “Я не схильна пропагувати власні заслуги” - „Львівська газета“, 25 червня

|

Перемога Руслани на “Євробаченні” викликала ейфорію не лише серед її фанів, а й в Україні загалом, оскільки йдеться про популяризацію та зміцнення престижу нашої держави. Однак у бурхливому піднесенні, в якому перебувала як зірка, так і вітчизняні мас-медіа, фактично не прозвучало імені людини, що від неї також залежало те, якою співачка вийшла на сцену у своєму шоу. Нині наш гість – член Спілки дизайнерів України, багаторічна учасниця “Сезонів моди” Роксолана Богуцька, дизайнерський талант якої допоміг Руслані “на всі сто” запрезентувати замислену “шаленість”.

– Роксолано, чомусь так склалося, що ні журналістам, ні самій Руслані у зв’язку з її перемогою на “Євробаченні” не спало на гадку окремо згадати вас добрим словом, хоча таким органічним Русланин виступ був ще й завдяки спроектованим костюмам. Вам не гірко?

– Звичайно, мене це зачепило. Можливо, неприємний осад і не тримався б у душі так довго, якби не люди, які знали, що це я та моя команда працювали над костюмами для Руслани. Вони постійно запитували, чому я ніде не фігурую, хоч їздила разом зі своїм чоловіком до Стамбула у групі підтримки, акцентували, що вкотре мене залишили за бортом. А такі твердження, погодьтеся, гарному настрою аж ніяк не сприяють. До речі, сама Руслана мені ще в Стамбулі сказала, що ти, Богуцька, мовляв, занадто скромна, бо нікому не даєш інтерв’ю. Але ж у мене цих інтерв’ю ніхто не брав, а бігти поперед себе й хапати людей за поли, мовляв, напишіть про мене, бо я теж вклала в цю перемогу свою душу, – не в моєму стилі. Ніхто не покликав мене й на жодну із прес-конференцій, тому смішно, якби я раптом самотужки пропагувала власні заслуги. Напевно, для цього треба бути іншою людиною, якою я, вочевидь, уже не стану. До речі, після всіх турецьких перипетій до мене подзвонив менеджер із Русланиної команди й узяв усі дані про мене, які начебто мав подати до Міністерства культури. Цим дзвінком зацікавлення моєю особою й обмежилося.

– Як довго ви співпрацюєте з Русланою?

– Років п’ять, починаючи з її туру замками. Співпраця стала тіснішою, коли Руслана започатковувала гуцульський проект: розробляла костюми для кліпу “Знаю я”. А потім співачка почала замовляти в мене й одяг на щодень, коли зрозуміла, що на прийомах чи прес-конференціях для поліпшення іміджу доцільніше з’являтися в ексклюзивних речах, а не в звичайних джинсах. Якщо говорити загалом, то персонально для Руслани виконала понад десять костюмів і дві-три колекції – для її балету.

– Розкажіть про свою роботу над костюмами, які готували до “Євробачення”. А також зізнайтеся, чи маєте від Руслани чергові замовлення, як думаєте їх втілювати?

– Ви будете здивовані, але ці костюми зроблено за чотири дні.

На початку березня мені зателефонувала Руслана і сказала, що їй терміново потрібні костюми для зйомок кліпу, який мають транслювати напередодні “Євробачення” у всій Європі. Я погодилася на цей задум, лише з умовою, що до конкурсу ми або переробимо, або доробимо вбрання. Проблемним стало те, що однією з Русланиних вимог було виготовлення костюмів зі шкірзамінника, оскільки він мав би витримати багато концертів і пратися, що неприпустимо для шкіри. Коли побачила шкірзамінник, схожий на той, яким оббивають двері, мені стало зле, бо можна вкласти величезну працю, максимально втілити ідею, а кінцевий результат буде ніяким. Тому почала наполягати, аби костюми все-таки були шкіряними. Оскільки часу мали обмаль, Руслана погодилася. Чотири дні з командою фактично не виходили з майстерні, й коли співачка переступила наш поріг, усі костюми вже очікували її на манекенах. До “Євробачення” вбрання мали використати на двох концертах і під час запису кліпу, проте одяг “пережив” аж 25 концертів. Потім ми їх почистили й відреставрували, тож костюми “живуть” досі. Нині ми працюємо над трьома комплектами для Руслани та її балету по тринадцять одиниць кожен. Завдання ускладнює те, що співачка фактично не буває в Україні.

– Залишимо тему Руслани й поговорімо про інше. Над запитанням, чого хоче жінка, “ламають” голови психологи, філософи, митці. Ви маєте на нього відповідь як модельєр?

– Ні, але думаю, що передовсім вона хоче бути гарною, помітною, неповторною. Робота з клієнтом свідчить про те, що жінка завжди хоче бути не такою, як інші. І ще я помітила, що вона робить це заради жінки, а не чоловіка. Важливо, щоб у саме жіночому товаристві помітили її ексклюзивність, бо чоловіки зважають на дещо інші речі. І ще: яких би об’єму та маси не було її тіло, жінка завжди прагне виокремитися, привернути до себе увагу. І те, у що вона вбрана на той чи інший момент є її тимчасовим помешканням, на основі якого можна скласти враження про стан душі, звички й манери.

– Споглядаючи те, у що вдягаєтеся, складається враження, що від шкіри ви дещо втомилися. Чи так це?

– Це правда, але вироби зі шкіри в моєму гардеробі все ж є, їх чимало. Як правило, залишаю собі по одному найбільш “облюбованому” виробу з кожної колекції, хоча часто буває так, що те чи інше з мене буквально знімають зі словами: “Ти собі ще одне таке пошиєш”. А до цього переважно “руки не доходять”, бо чоботар без чобіт – це норма.

– У розпалі літо. Яким воно буде для Роксолани Богуцької?

– Відпочинок нам наразі не “світить”, попереду – тільки праця. Річ у тому, що плануємо показ нової колекції у Львові та два покази в Києві. На вулиці Чайковського вже працює наш салон, хоча офіційно презентуватимемо його тільки восени, оскільки мій “коник” – шкіра і хутро – відверто не літні матеріали. Крім того, 1 жовтня відкриють величезний торговий центр на Петрівці у столиці, де на другому поверсі на пільгових умовах матимуть свої лабораторії десять відомих українських дизайнерів, серед яких організатори захотіли бачити і двох львів’ян – мене й Оксану Караванську. Знаю, що переговори щодо представлення своїх ексклюзивних речей вели також із відомими дизайнерами Росії, зокрема із Зайцевим і Юдашкіним, але не знаю, чим вони завершилися.

– Тобто це означає, що Роксолана Богуцька переїжджає у столицю?

– Ні, але це означає, що я отримала нові можливості для розвитку й реклами. Київський проект зацікавив мене через те, що його організатори мріють розвинути українську легку промисловість не як абстракцію, а на основі ідей українських модельєрів, купуючи ці ідеї та масово їх тиражуючи. Примітно, що в цьому центрі, спорудження якого коштує 10 мільйонів доларів, буде великий подіум із залом на 400 місць, де кожен із нас, модельєрів, зможе безкоштовно влаштовувати покази, запрошувати гостей і журналістів. До речі, організатори побудови цього центру є організаторами фестивалю моди “Київський подіум”, який відбудеться й цьогоріч, наприкінці вересня. Головою журі на ньому буде Пако Рабано і я, як і інші дев’ять учасників, маю запрезентувати колекцію з десяти моделей. Себто, як бачите, роботи мені не бракує.

– Однак стало відомо, що, крім одягу, ви взялися ще й за активне проектування шкіряних і хутряних речей інтер’єрного плану. Для чого це вам, коли й так угору глянути ніколи?

– Передовсім тому, що мені це цікаво. Скажу більше – ці подушечки та покривала ми виставили для продажу у львівському бутику, й вони успішно “розходяться”. Зізнаюся й у іншому. До кінця літа у продажу мають з’явитися сонцезахисні окуляри з написом “Роксолана Богуцька”. Це – десять зразків, які я спроектувала на пропозицію “Оптики нової”. Наразі їх виготовляють у Флоренції. Це означає, що я розширюю діапазон своїх зацікавлень і не маю наміру зупинятися…

Розмовляла Ярина Коваль

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...