Ні хвоста, ні луски - „Ратуша“, 17 червня

|

За якихось сім днів, що минули з часу офіційного дозволу рибної ловлі на більшості водойм України, ця тема у зацікавлених колах уже встигла обрости неймовірною кількістю історій, перебільшень і просто анекдотичних ситуацій. Скільки їх уже було від часу, коли хтось додумався змайструвати вудочку чи вистругати дерев’яного воблера, і скільки їх іще буде. Розпочинатимуться вони, очевидно, від оповідки про свій перший улов і не закінчаться ніколи, хіба би якись вкрай байдужий до такого способу відпочинку “зачепить” якусь іншу благодатну тему. А поки такої прикрості не сталося, раді сповістити, що не лише теоретичними знаннями може насититися наш чоловік, бо риба таки на Львівщині не перевелася. І, м’яко кажучи, не відповідає дійсності твердження про те, що на риболовлю “нікуди поїхати”. Достатньо взяти детальну мапу області, аби переконатися, що рясніє вона синіми кружельцями, дивакуватої форми плямами й прожилками. І, будьте певні, що всюди там водиться якась живність. Оптимісти стверджують, що рибу можна зловити навіть у калюжі. Безперечно, що ані в ній, ані в якомусь трохи більшому “акваріумі” не зачепиться на гачок екземпляр, для показу якого вам не вистачатиме розмаху рук, але улову на наваристу юшку мало би стати. А юшка для справжніх поціновувачів риболовлі — неодмінний атрибут “відкриття сезону”. Як правило, на першу рибну ловлю після “дозволу” їдуть з ночівлею, й вона перетворюється на своєрідний ритуал із радощами з приводу першої покльовки й зловленої рибки, з обговореннями “хто на що ловить” і “душевними” нічними посиденьками біля ватри, на якій у казанку вже доварюється картопля з морквою, додаються спеції, і час засипати щойно почищений головний компонент страви. І ні слова про роботу!

Для тих, хто ще не наважився “виїхати на природу”, існує один із доволі простих способів вирахувати “рибні” озера – достатньо під час нерестового періоду уважно ознайомитися з оголошенням (вони були вивішені чи не у кожній рибальській крамниці) про заборону рибальства, де поза тим вказані й озера, що є в підпорядкуванні Українського товариства мисливців та рибалок, і на окремих ділянках яких дозволено закидати у водойму одну вудочку чи спінінг з одним гачком. Відповідно, після десятого червня на озерах у селах Віжомля, Тернавиця, Оселя та інших риби лише додасться. Можна вчинити ще простіше – напередодні риболовлі піти на Краківський базар, де продають ріжноманітні наживки і “прибамбаси” до відпочинку, й просто послухати чи не посоромитися запитати у продавців “де клює риба”. Щоправда, як на мене, то все треба “ділити на вісім”, тобто вірити з певною долею скепсису, бо, як правило, коли ти з компанією приїзджаєш на водойму, то кльов, про який так натхненно розповідали продавці, вже скінчився. Найчастіше у цих випадках звучить “Інженерне” і “Майдан”. Воно й не дивно, бо озера мають своїх господарів, а відпочинок і риболовля на них платні. Цілком імовірно, що хтось навмисно розпускає чутки про силу-силенну риби, яку туди запустили навесні, аби “привадити” клієнта. Безперечно, що на тих озерах створені пристойні умови для комфортного дозвілля, й риба там справді є, але вона там дещо “дивна” й ловиться настільки рідко, що рибак, котрий при свідках щось пристойне виловив, відразу стає мало не національним героєм. Народний фольклор у виконанні продавщиці з магазину на “Майдані” якнайкраще характеризує ситуацію: “Вчора клювало й рибаки на радостях випили всю горілку, сьогодні не клює, й вони випили всю горілку з горя”. Ну як тут не згадати одне з улюблених тверджень п’яничок і рибаків, яке оргінальною мовою промовляє: “Кльова была вчера, сегодня кльова не будет”. Зрештою, чи не увесь рибальський фольклор тією чи іншою мірою пов’язаний із випивкою. Задля підтвердження тези наведемо два класичні анекдоти: “Приїхала якось на риболовлю комісія, аби прийняти рішення щодо участі команди риболовів-спортсменів в Олімпійських іграх. Посиділи кілька годин на березі, поспостерігали за змаганнями і, врешті, видали свій вердикт: “Рибалку можна занести до олімпійських видів спорту, але треба переконати Національний олімпійський комітет, що алкоголь – це не допінг!”

І про рибалку зимову: “Сидить мужик біля лунки, без шапки. Морозець допікає, але той уперто не одягає вушанку, яка лежить на льоду поряд. Рибаки почали робити зауваження: “Одягни шапку, надує, не дай Бог, менінгіт у гості прийде”. А він їм: “Я минулого разу в шапці був, мене три рази пити кликали, а я не почув!” Але в тих оповідках більше все-таки жарту, позаяк усі, хто любить риболовлю, неодмінно стояли б на обліку в неврологічних диспансерах. А таких – меншість. Достатньо перегортати кілька спеціалізованих видань, аби переконатися, що це один із найдорожчих активних відпочинків, і вартість “поляни” у витратах не займає домінуючого місця.

Тим не менше, на вихідні чи в будні для декого диваки пакують снасті, аби посидіти на березі й вдивлятися у поплавок чи прислухатися до дзвіночків, одягнутих на жилку спінінга. Чи ходити й “блеснити”. “Завернутих” на рибалці, хоч відбавляй. Спінінги постійно возять зі собою і депутати, і директори поважних підприємств. Діяч, який півгодини тому уклав кількатисячний контракт, може як дитина тішитися щойно придбаними блешнями чи гачками, а його партнер по бізнесу — із запалом хвалитися кількістю і якістю жерлиць. Якийсь пенсіонер, якого “дістала стара”, натомість, спакує бамбукові вудлища і, нікому нічого не пояснюючи, сяде в маршрутку чи електричку — й чекайте його з уловом лише під вечір. Треба бути фаховим психотерапевтом, аби то все пояснити. Це і відпочинок, і спорт. Організовують змагання, вручають кубки, важать виловлену рибу й тішаться з того. Але змаговість — це вже щось інше (до речі, на серйозних змаганнях не те що п’яним, навіть з душком тебе до водоймища не підпустять), втрачається якась частина відпочинкової атмосфери, з’являється конкурентний азарт, який навіть багатьом рибалкам не є до кінця зрозумілим. Що ж тоді говорити про пересічного споживача рибопродуктів. Не до пояснення й наївне запитання: “Чи не краще купити кілька десятків кілограмів риби, замість хорошої котушки чи вудлища?”. Існує відмінність між висловами: “їхати за рибою” і “їхати на рибалку”. Добре, якщо ви вже навчилися відчувати ту різницю.

Як і у кожному ремеслі, в рибалок є своя градація – від початківців, яких звикло називають “чайниками”, через затятих любителів, аж до професіоналів. Репортер “Ратуші” не зараховує себе ні до останніх, ні до перших. Тому й не буде давати якихось практичних порад чи ділитися досвідом. У кожного з тих, хто хоч раз “тримався за вудлище”, є свій план. Комусь достатньо поїхати в Липники (одразу за межею міста), Звенигород чи Свірж, і за символічні три гривні спробувати наловити двохсотграмових карасок, комусь до душі озера Тернопільської області з коропами на кілька кілограмів, а хтось (не обмежений фінансовими витратами) залюбки на три дні їде в Черкаську область “на Дніпро” за кілограмовою плотвою і неймовірних (як на наші озера) розмірів щуками, спеціально витрачаючи кошти на придбання лодочного мотору. Зрештою, всі рибалки, напевно, великі винахідники й експериментатори, бо навчитися ловити рибу, лише читаючи журнали чи публікації в газетах, так само важко, як і тільки вивчивши напам’ять “Правила дорожнього руху” вміти водити автомобіль. Який би ти не був сильний у теорії, домашня ванна ніколи не замінить справжнього водоймища, а кілограмовий короп, придбаний у гастрономічному відділі “Жива риба”, не піде у ніяке порівняння з кількома окунцями виловленими власноручно. Але переконувати когось, що з кожною виловленою рибиною додається неймовірна кількість адреналіну, направду, невдячна справа. Десь у глибині душі лише тішишся, коли у якомусь із магазинів батьки купують вудку синові, аби той під час літніх канікул “не швендяв без діла”, і розумієш, що “полку прибуло”, з часом малий “переросте” колишній колгоспний ставок у бабусиному селі й вийде на “океанський простір”, бо рибна ловля затягує як наркотик, і, безсумнівно, краще спробувати тільки перше.

Михайло ДАШКОВИЧ

Коментарі

Роман Климовський, менеджер “Піккардійської терції”:

“Найбільше “кайфую” на рибалці від сходу сонця. Для мене не так важлива кількість зловленої риби, як те, аби компанія була хороша й по роботі ніхто дзвінками на мобільний телефон “не діставав”. Друзі жартують, що я люблю “ліниву” риболовлю – закинув кілька спінінгів з кормушками, підвісив дзвіночки й чекай собі покльовки. Але отак, коли сидиш на природі, біля води, неймовірно “прочищаються мозги”.

Цього року вже був на “Майдані”, привіз додому кілька кілограмів риби, хоча, як то прийнято, офіційно сезон ще не відкривав, якраз десятого червня ми мали концерт у польському Замосці, але як тільки випаде нагода, обов’язково “вирвуся” кудись із ночівлею.

Роман Пришляк, директор ПП “Захід-тех-шоу”:

“Рибловною ловлею займаюся з дитинства. Коли одного разу мама з бабцею десь “не догледіли”, то потім півсела виловлювало мене зі середини ставка, де я в дерев’яному кориті, з якого коней водою напували, батогом “ловив рибу”.

Зрештою, мені, напевно, сам Бог велів стати рибалкою, бо “відкриття сезону” для мене — подвійне свято: я ще й народився десятого червня. І якщо нема термінової роботи, то ми з друзями поєднуємо і святкування уродин, і відпочинок. Колись на базі “Чарівні озера”, що належала тоді “Автонавантажувачу”, простояв на мостику весь вечір і зловив лише кілька окунців, але зранку вже і хорошого окуня витягнув, і щучку. А пізніше, почувши від місцевих про закинуте озеро, пішов туди, з вудочкою і двома блешнями, бо більше не мав. Щука поважних розмірів уже була при березі, а він був дуже крутий (рибаки повсідалися на нього як в амфітеатрі й спостерігали за мною), мені залишалося зробити один перехват, щоб схопитися за стальний повідок, але рибина тільки лупнула хвостом і… зійшла. За якийсь час клюнула ще одна щука, не менша на вигляд, я вже мав підсак і після 10-хвилинної боротьби виважив її з води. Важила вона чотири двісті – то був найкращий подарунок, який я зробив собі на свій день народження”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *