Рятівник Європи народився на Львівщині - „Молода Галичина“, 17 червня

375-річчя від дня народження в Олеському замку на Львівщині короля Речі Посполитої Яна Собеського, вочевидь, вшановуватимуть після вступу Польщі до ЄС помпезніше, аніж попередні дати біографії нашого знаменитого земляка. Наголошуючи, що саме він керував 1683-го в битві під Віднем порятунком Європи від турків, спробують хоч трохи компенсувати свою репутацію чи не найбідніших громадян ЄС. Відповідно, й українцям варто нагадати, що понад 320 років тому Європу відстояли також наші предки.

Історія як… перепустка

Навіть глави таких грандів, як США і Велика Британія, не гребували під час святкування 60-ї річниці висадки своїх військ у Франції апелювати цим аргументом для легітимізації їхньої нинішньої гегемонії на планеті. Відтак і керівникам нашої держави пора виставити рахунок за те, що західна цивілізація „звелася на ноги“ завдяки нашим пращурам.

У 1240-х роках саме вони послабили своїм відчайдушним опором похід монголів, метою якого були береги Атлантичного океану. 1621-го спинили під Хотином турків. У 1919 – 1920 роках рятували Європу від походу російських більшовиків на допомогу їхнім угорським однодумцям і затримали під Замостям будьоннівців. А в ході Другої світової вояки УПА підточували сили нацистів, коли доля тієї війни карколомно гойдалася на терезах. І саме українців кидали тоді у справжнє пекло на землі радянські маршали.

1683-го в битві під Віднем теж не обійшлося без українців. Причому не тільки щонайменше 5 тис. козаків на чолі з полковниками Палієм, Апостолом, Булигою, Вороном та Іскрою. Українські історики запевняють, що і військо Речі Посполитої її король Ян Собеський набрав переважно з… галичан та волинян. А їхньої кількості польські історики не вказують тому, що вони безпідставно зарахували наших предків до своїх.

Частина українських дослідників навіть вважає: Собеський був не етнічним поляком, а асимільованим нащадком руського роду. При цьому зсилаються на те, що батька короля – старосту красноставського, каштеляна краківського і намісника Руського воєводства Якуба Собеського – низка джерел згадує як Собешина. І не сумніваються у руському походженні діда Яна Собеського по материнській лінії – Івана Даниловича.

Так чи інакше, але Ян Собеський писав понад 320 років тому до своєї дружини Марії Казимири у листах, які цитує у документальній книзі „Відень-1683. Козаки і Кульчицький“ історик Борис Ямінський: „Ні про кого так не журюся, як про козаків. Усі обози держіть напоготові для них, бо без інших людей можемо обійтися…“.

„Залежить від козаків!“

Французький дворянин зі свити польського короля Д’Алєрак занотував тоді в щоденнику: „Я чув не раз, як Собеський вихвалював військо козаків, і, від’їжджаючи в похід, доручив королеві поспішно висилати новобранців за ним… Одне слово, треба думати, що порятунок Відня залежить тільки від козаків!“.

Із французом цілком погодилися тоді й у Ватикані. Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий свідчив 1983-го в посланні з нагоди 300-річчя битви під Віднем: „Записано у ватиканських хроніках, що 2 лютого 1684 року в Римі відслужено торжественне Богослужіння з участю Папи (Інокентія XI. – Авт.) в подяку „за перемогу, що її осягнули козаки над турками і татарами“. Слова ці залишились в історії про великий історичний факт, у якому брали участь наші козаки, і їхня перемога 1683 року під Віднем врятувала Европу. Хоч подія ця великої ваги, та, на жаль, не всім відома вона, не всі усвідомлюють собі те, що долю християнської Европи врятували тоді ми, український нарід, відвагою, військовим хистом козацьких грудей.

Ватиканський хронікар слушно приписує перемогу над турками під Віднем нашим козакам, хоч воювали там різні народи під проводом польського короля Собеського. Коли турецька навала загрожувала християнській Европі і тодішні політичні провідники безконечно дискутували, що робити, Папа Інокентій XI знає, що ані дипломатією, ані конференціями нічого зробити не вдасться. Потрібна вміла, скора й рішуча оборона. І цю оборону та перемогу над турками вміють і потраплять дати козаки. Тому їх організує, озброює і висилає на оборону християнської Европи. Козаки, незважаючи на те, що православної віри, ідуть і діло виконують на славу козацького імени. Один окремий відділ козаків бореться під папськими стягами! Який глибокий повчальний зміст має ця перемога!

Хай відзначення цієї події в історії Европи пригадає усім про ролю України на межі між Азією і Европою – християнством і його чеснотами в українськім серці не лише в минулому, а й у майбутній долі Европи“.

Стартували зі Львова

Свідчення про те, як папа римський організував, озброїв і вислав на оборону Європи козаків, розшукав в архівах Ватикану й історик та священик УГКЦ А. Великий. У листі до Інокентія XI його представник у Варшаві (нунцій) звітував, що він виплатив 90 тис. флоринів відповідному комісарові, який виїхав до Львова, де було призначено головну квартиру мобілізації. Отже, перемога під Віднем над турками стартувала зі… Львова!

Загалом Інокентій XI виділив 1683-го для озброєння та утримання 3 тис. козаків 270 тис. флоринів, „не враховуючи туди різних видатків“. А упродовж липня того року з Риму прийшло ще 100 тис. флоринів, 50 тис. з яких виділили запорожцям, аби ті „зорганізували наскок на Крим та тим відтягнули і сили, і увагу татар від властивого поля бою, яким уже тоді стала Угорщина й Австрія“.

26 серпня 1883-го нунцій повідомляв папі, що козаків зголосилося понад ті 3 тис., на допомогу яких сподівався понтифік, і що вони вже вирушили в похід. 8 вересня нунцій свідчив: „Напливають щораз нові козаки, яких висипається скоренько до королівського обозу, зважаючи, що це найкраща піхота, що її можна виставити проти турків“.

Попри те, що Собеський, за його ж словами, без козаків обійтися не міг, він не лише не віддячив українцям, а й… привласнив чи не більшу частину грошей, надісланих їм Інокентієм XI. Папський нунцій писав понтифіку, що коли він переповів королю скарги козаків з цього приводу, Собеський і його генерали виправдовувалися: „Це було зроблено, щоб, одержавши гроші, козаки не розбрелися“.

А австрійський імператор Леопольд, урятований 1683-го поляками та українцями, не те що козакам – навіть Собеському не подякував. Що вже казати про Юрія Кульчицького із Самбірщини, який відчайдушно пробрався з австрійської столиці крізь турецьке військо до Леопольда й польського короля із донесенням про скрутне становище оборонців Відня. Коли б він не спонукав цією звісткою обох монархів до негайної битви з турками, ті здобули б Відень та перетворили б його на свій форпост у самісінському центрі Європи. Відтак її історія цілком могла розвиватися відтоді зовсім в іншому руслі…

Пам’ятник – через 320 років

Та ще торік про вагомий внесок українців у перемогу над турками нагадувала у Відні лише маленька меморіальна табличка на стіні церкви святого Леопольда, встановлена українською діаспорою. І лише 15 вересня 2003-го на вшанування 320-річчя визволення Відня від турецької облоги та в зв’язку зі святкуванням 12-річчя Незалежності України Посольство нашої країни в Австрії нарешті урочисто відкрило в її столиці бронзовий пам’ятник українським козакам.

Створили його два скульптори – голова Національної спілки художників України професор В. Чепелик, О. Чепелик та архітектор В. Скульський, а виготовили на Київському творчо-виробничому комбінаті „Художник“. Виробничі витрати на цей проект становили, без урахування витрат на транспортування, будівництво фундаменту та встановлення пам’ятника, понад $41 тис.

Відгукнувшись на звернення посольства, вирішальний фінансовий внесок у реалізацію цього проекту зробили адміністрація 18-го району Відня, австрійська фірма „УТА Телеком АГ“ та „Укртелеком“. А австрійська транспортна фірма „Др. Лассман ГмбХ“ за власні кошти (майже €5000) перевезла пам’ятник до Відня. Посильний внесок у реалізацію цього проекту зробила й українська діаспора в Австрії. А Українське реєстрове козацтво організувало й сплатило послуги митного брокера.

Після церемонії відкриття пам’ятника в Посольстві України в Австрії відбувся урочистий прийом, на якому глава нашої дипломатичної місії у цій країні Володимир Огризко заявив, що „події понад трьохсотрічної давності мають символічне значення, засвідчуючи активну участь українців у тих глобальних історичних процесах, які завершуються у наш час створенням нової, демократичної, об’єднаної Європи“. А також висловив переконання у тому, що з часом Україна теж стане повноправним членом ЄС.

Повертай борги, Величносте!

Вочевидь, до таких висновків варто спонукати й тих наших гостей із-за кордону, котрі завітають 17 серпня до Олеського замку, де цього дня (за іншими даними – 17 червня чи 17 липня) 375 років тому народився Собеський. Утім, його іменем уже принаджують на Львівщину поляків ентузіасти туристичної індустрії в Жовкві, Золочеві й Підгірцях, де Собеський приймав у своїх резиденціях іноземних монархів та послів.

А у своїй львівській „королівській кам’яниці“ з „італійським двориком“ та фігурами лицарів на даху на площі Ринок, 6, Собеський підписав 1686 року „вічний мир“ із Московією, за яким поділив із нею Україну навпіл. Визнавши тоді царя покровителем православних українців та білорусів, дав йому привід втручатися у справи Речі Посполитої, що привело до її поділу між Російською та Австрійською імперіями і Прусським королівством. А отже – до ще більшого закріпачення українських селян та асиміляції жителів міст.

Експлуатуючи популярність Собеського в Польщі, українці можуть хоч трохи повернути його борги перед своїми земляками. Адже, попри свої українські гени, він неодноразово пройшовся „вогнем і мечем“ по Правобережжю на чолі власного полку, воюючи проти повстанців Богдана Хмельницького. У битві під Берестечком був навіть поранений. А 1668 року вдарив у спину Петрові Дорошенку, коли той унаслідок перемог над московитами об’єднав Лівобережну Україну з Правобережною.

Утім, мабуть, не бажаючи того, Собеський зробив українцям послугу, саме завдяки якій їх остаточно не асимілювали росіяни та поляки. Намагаючись перешкодити покровительству московського царя принаймні над православними галичанами, Собеський підтримав послідовників Берестейської унії 1596 року в критичний період, коли їх не визнавали ані православні українці, ані католики-поляки.

Львівська та Перемиська православні єпархії перейшли на бік уніатів тільки після того, як їх очолили друзі Собеського, котрі служили колись разом із ним у війську Речі Посполитої – відповідно, Йосиф Шумлянський та Інокентій Винницький. Користуючись королівським правом, він затверджував єпископами та архімандритами лише таємних уніатів, а православним заборонив усі контакти з їхніми одновірцями за межами Речі Посполитої. А відтак переважив шальки терезів у міжконфесійному протистоянні на Наддністрянщині на користь греко-католицької церкви, яка дала Україні Маркіяна Шашкевича, Андрея Шептицького та багатьох інших патріотів. Зрештою, і президент Карпатської України Августин Волошин та батько Степана Бандери теж були священиками УГКЦ.

Можливо, саме тому росіяни віддали полякам після Другої світової війни пам’ятник Собеському, встановлений у Львові на Гетьманських валах (нині – проспект Свободи). Тепер він височить посеред Гданська…

Ігор ГОЛОД