Хаос торгового будівництва - „Поступ“, 16 червня

Принцип забудови міста Львова, особливо торговими точками, доволі своєрідний, щоб не сказати дивний. У деяких мікрорайонах великі промислові й продуктові ринки, магазини та ятки туляться одне до одного. Тоді як в інших, не менш густозаселених районах, відчувається брак речових та харчових супермаркетів, зате рясніють будівельні крамниці.

Розташування кіосків, яких сьогодні у Львові близько 1 800, взагалі не логічне. Якщо на вулиці Володимира Великого вони стоять мало не біля кожного висотного будинку, то, скажімо, вулицями Ковельською та Старознесенською можна мандрувати добрих півгодини, аби натрапити на першу-ліпшу міні-крамничку. Не кажучи вже про віддалені райони, як Рясне чи Рясне-2.

Іноді складається враження, що місцева влада дає дозволи на будівництво торгових точок цілком хаотично, не керуючись стратегією чи здоровим глуздом. Натомість міські фахівці архітектури та містобудування мають непогане уявлення про ці питання і навіть розроблену концепцію Генплану міста, де чітко визначено, принаймні, де можна будувати торгові центри.

На думку міських архітекторів, великі супермаркети найкраще розташовувати в місцях, де перетинаються магістральні вулиці, куди звикли приходити городяни за покупками. Крім того, заклад має бути подалі від житлових та громадських забудов, аби не заважати мешканцям, наприклад, на кільцевій дорозі міста (цього року планують винести на аукціон дві ділянки площею по 8 га під гуртові гіпер-маркети наприкінці вулиці Стрийської, біля іподрому).

Проте Генплан залишається радше теоретичним посібником місцевих чиновників. Бо попри все, їх роль у цій справі загалом зводиться до рекомендацій. Тобто, навіть маючи більш-менш чітку систему (що, де у місті має бути), підприємцям чомусь зазвичай не пропонують конкретних ділянок (за винятком, аукціонів) під будівництво торгових точок. Усе відбувається інакше — пропозиція йде від потенційних інвесторів, які просять в мерії виділити їм під забудову, наприклад, великого супермаркету конкретну ділянку, аргументуючи, чому доцільно будувати торговий центр власне тут.

Як пояснюють у мерії, чиновники намагаються прислухатися до підприємців, керуючись принципом: „Інвестор не робитиме комерційний проект збитковим, отож, вирахує, де краще розмістити об`єкт“. Те, що ініціатива виходить, насамперед, від бізнесменів, деколи обертається для міської влади певними незручностями. Наприклад, доводиться мудрувати, якби зацікавити й мотивувати підприємців відкривати торгові точки у таких віддалених районах, як Городоцька, Окружна, Любінська.

Підприємці сприймають такий стан речей по-філософськи, мовляв, за ринкових відносин хто платить, той і „замовляє музику“. Щодо побудови великих торгових центрів у нашому місті, то у цьому процесі місцеві бізнесмени вбачають певну логіку: на їхню думку, діє нормальна система — супермаркети зводять у спальних районах, де є великі житлові комплекси. Разом з тим, бізнесмени оцінюють діяльність місцевої влади доволі толерантно та оптимістично. Принаймні з їхніх коментарів випливає, що вони вірять у об`єктивність посадовців під час видавання дозволів на такі будівництва та в їхні можливості легко регулювати механізми у цій галузі.

Натомість міські посадовці дивляться на власні можливості куди песимістичніше. Вони погоджуються з потребою чіткого планування розбудови торгового Львова, проте не вірять, що такі проекти реально втілити у життя, тим паче, власними силами. Як показує практика, кажуть вони, схожі проекти мають властивість тріскати, як мильна бульбашка, позаяк нерідко знаходяться кмітливці, яким вдається обійти правила, „протиснути“ якось свої інтереси як у міській, так і в обласній владі. Після кількох прецедентів (наприклад, із розробленням схем автозаправних станцій), пояснюють у мерії, чиновники з меншим ентузіазмом беруться розробляти нові плани.

Щоправда, мерія все ж планує врегулювати розміщення кіосків у Львові, бодай розробити локальні схеми їхнього розташування у найбільш насичених місцях. Бо в цій сфері наразі теж немає чіткої схеми — замовляють „музику“ теж приватні підприємці, а чиновники, даючи дозвіл на оренду землі під встановлення кіоску, керуються здоровим глуздом, з будівельного боку, та відповідною постановою Кабміну, яка регламентує певні обмеження (наприклад, кіоски не повинні перешкоджати пішохідному чи транспортному рухові на підході до великих торгових центрів). Переважно кіоски намагаються встановлювати в місцях найінтенсивніших людських та транспортних потоків — зупинки в спальних районах буквально обліплені дрібними крамничками та ятками, а також біля великих центрів, де люди звикло ходять за покупками.

“Нині дуже великий наплив звернень щодо встановлення кіосків, і боротися з цим явищем наразі можна лише економічними важелями, — каже пан Андрусишин, — оскільки дуже часто начебто немає офіційних підстав відмовити“.

Коментарі:

Директор ПП „Знаю“ Юрій Голубець:

Це ринок — хто інвестує кошти, той і „замовляє музику“. Нормально, що підприємці, які платять гроші, вибирають місце, яке, на їхню думку, буде вигідним. Хоч з іншого боку, думаю, що розбудова великих супермаркетів у нашому місті все ж відбувається за певною системою — зазвичай у спальних районах, де є великі житлові комплекси. Зрештою, ніхто не дасть дозволу інвесторам на будівництво, якщо воно не відповідає архітектурним чи будівельним нормам. Отож, усе в руках мерії: вона може регулювати ці питання, вносити чіткі регламентовані обмеження.

Роман Андрусишин

начальник відділу Генплану міста, депутат міськради

Ми робили вже схему автозаправних станцій, хотіли якось врегулювати їхню кількість, рівномірно розпланувати розміщення, але цей проект дуже швидко „луснув“ — нам просто не дали цього зробити. Схема, над якою управління працювало майже два роки, „пролетіла“ — буквально за півроку її почали порушувати. Тому зараз ми вже не зарікаємося, що зробимо схему торговельних центрів, позаяк знаємо, що її за якийсь час знову можуть порушити, і ситуація буде значно гіршою, ніж до планування.

Катерина ЗЕЛЬМАН