Церква на болоті - „Молода Галичина“, 15 червня

|

Мешканці села Зимна Вода, що за кілька кілометрів від Львова, люди побожні. Проїжджаючи „маршруткою“ повз храми та церкви, пасажири хрестилися. А коли кільком селянам поставила питання, з’ясувати яке на різних рівнях було завданням моєї службової поїздки, на мене дивились переважно як на „нездорову“ атеїстку. „Як ви ставитесь до будівництва церкви на… болоті?“, – спитала кількох випадкових перехожих. Здебільшого людей обурювало моє запитання. „Як так?! Церква – святе місце. І на болоті. Так не повинно бути“, – казали. Один поважний пан навіть прочитав цілу лекцію про те, де треба зводити церкви: це має бути гарне, світле місце, на підвищенні, у центрі села. Бажано, щоб недалеко від школи. Аби діти, ідучи зранку та вертаючись додому, перехрестилися і згадали про Бога. А ще одна жінка вирішила уточнити: „А яка церква – християнська чи не наша?“. Наша, християнська…

Благі наміри

До редакції звернулись представники парафіян громади Української автокефальної православної церкви з проханням допомогти: „Після роз’єднання громади віруючих с. Зимна Вода на громаду УГКЦ і громаду УАПЦ, віруючі УГКЦ з новоприбулим священиком залишилися в діючому на той час храмі с. Зимна Вода. Наша громада (УАПЦ) з отцем Миколою Тишкуном, котрий був багаторічним настоятелем храму в селі Зимна Вода, залишилися під голим небом. Об’єднавшись з громадою православних віруючих селища Рудно, наші дві громади спільно відремонтували недіючий костел на території Рудно, але для віруючих с. Зимна Вода були незручності, особливо при похованні покійників. Так як матеріальних засобів у нашої громади не було на будівництво храму, то нам було виділено 30 соток для спорудження тимчасової каплички, котра і нині є нашим місцем молитви і служить для всіх християнських потреб. Свого часу нам було виділено земельну ділянку для будівництва храму, але потім частину земельного наділу віддали для будівництва АЗС, а другу – для дорожнього господарства. У квітні 2004 року наша громада, зібравши понад 800 підписів віруючих, вкотре звернулась до сесії Зимноводівської сільради, але тепер з конкретним проханням – виділити земельну ділянку на вул. Суховільській, біля магазину між вул. Сагайдачного та вул. Грушевського. Земельна ділянка, котру ми просимо, ще 1990 року, в перспективному плані розвитку села, була визначена для будови храму. Ми зустрілися з великим обуренням та запереченням депутатів-греко-католиків. 9 депутатів – члени церковного комітету УГКЦ села Зимна Вода. Членом церковного комітету УГКЦ є і сільський голова п. Володимир Возняк, він також – інженер з будівництва храму УГКЦ, котрий будується в селі Зимна Вода. Нам відмовили, а натомість нас знову відсилають на околицю села, та ще й в болото, на територію колишньої радіостанції. Ще хочемо звернути увагу на те, що, при поділі громад, для нашої громади не було виділено нічого з церковного майна – ані на одну копійку. А тепер для нас нема і клаптика землі. Ми питаємо – чому? Ясної відповіді нам не дають“.

Мертве царство

А для того, щоб газета могла перевірити наведені факти, кореспондентів запросили на „екскурсію“ до села Зимна Вода. Перша зупинка – діюча церква православної громади. Приміщення трохи більше від звичних капличок. „Сусідство“ двох кладовищ навіює іншу асоціацію – цвинтарна церква. Пані Марія Пенгрин, ініціатор звернення до редакції, ніби вгадує мою думку: „Наш священик погодився, якщо нам виділять місце під будівництво великої церкви, віддати цю церковку для загального служіння при похованнях“.

Роззирнувшись навкруги, розумію: марно вимагати поваги до живих, коли в селі мешкають люди, які не поважають мертвих. Церкву від старого цвинтаря відділяє лише дорога та рів, що більше нагадує величезний смітник. Там є все, крім розуміння: так не повинно бути.

З парадного входу церкви відкривається панорама нового цвинтаря. А позаду парканом відгороджені старі корівники. І тільки з одного боку храму немає сусідів, що справляють гнітюче враження. Там всього-на-всього… пустир.

– Далеко церква від людей, – говорить сестриця-прибиральниця пані Оля. – На ніч закриваєш, ідеш додому і не знаєш, що до ранку буде. А церкву за 12 років вже чотири рази грабували.

– А чого ж ви погодились у такому місці її будувати? – питаю жінок.

– Церковка зводилась за обмежені кошти. Вона з тирсоплити. Узимку холодно дуже, – пані Марія згадує, чому будували саме тут. – Планували, що пізніше зможемо розбудувати, бо ще тоді до церкви ходили православні з Холодновідки, Лапаївки та Конопниці, і їм було близько. А потім села відійшли. Сюди ходять парафіяни лише із Зимної Води. Дехто приходить тільки на великі свята, бо далеко добиратися, а серед нас багато старих і немічних.

Замість церкви – заправка

З пошуками землі під будівництво храму громаді не щастило із самого початку. Колишній голова сільради, а тепер її депутат Андрій Шмілик розповів, що за часів його „правління“ (початок 90-х) рішенням сільради від 21 січня 1992 року було дозволено надати земельну ділянку площею 1 га для будівництва православної церкви, але його наступник розпорядився землею інакше – тепер там заправка.

Активно займатись пошуками нового місця для храму православна громада почала майже рік тому. Люди готові допомогти у спорудженні, то чому б не почати будівництво церкви, на яку вже давно чекають вірні та їхні діти (Шукаючи коментарі для матеріалу, авторові довелося почути „оригінальну“ думку. До речі, від депутата: „Вони збирають підписи і вписують туди дворічних дітей. Звідки вони знають, до якої церкви ходитиме їхня дитина?“. Як-то кажуть, без коментарів).

При розгляді варіантів парафіяни вподобали собі з вигляду „нічиє“ приміщення колишнього дитячого санаторію, котре років зо десять занедбується. А депутати відмовили – мовляв, багато охочих на це приміщення. Потім до рук православним віруючим потрапила схема плану розвитку села, де на вулиці Суховільській хрестиком було позначене місце під будівництво храму. Просторе, світле, гарне місце. І транспортне сполучення непогане. Є там, правда, дитячий майданчик та городи. Але, як запевнила пані Марія, люди задля будівництва святині згідні поступитися землею, бо вона наразі ще не приватизована. З дитячим майданчиком важче. Але до нього ми ще повернемося.

Дитячий майданчик „під напругою“

Зі слів людей, присутніх на засіданні сесії сільради, на якій слухалося питання про можливість надання для будівництва церкви землі на вулиці Суховільській, однією із причин відмови було проходження там високовольтної лінії. „Зібрали підписи людей „за“ майданчик, – переповідає події сесійного засідання пані Марія. – Я слухала, слухала, не втрималася і говорю: „Чим ви торгуєте? Державною землею? Я би сказала, що вона Господня, він її сотворив. Чи не стидно відмовляти?“.

Зовсім відмовити, очевидно, було соромно. Тому (як компроміс) вирішили надати цілий гектар землі усього за 300 м від „дитячого майданчика“. Здавалося б, які проблеми – беріть і будуйте! Але от прикрість – на тому місці колись було болото. „Я живу в Зимній Воді з 1948 року, – говорить про причини обурення Марія Пенгрин. – Пригадую, кількадесят років тому на цьому місці навіть дитина втопилася. Зараз трохи підсохло. Звісно, церкву можна і на болоті будувати. Але які то гроші будуть потрібні, щоб зробити до ладу?!“.

Зупинка друга. Запропоноване сільрадою місце біля радіостанції. Величезна галявина, обрамлена деревами по периметру. Висока трава і сміття… Говорять, що це майже край села, та ще й ґрунт несприятливий. Мені демонструють інформаційну довідку про інженерно-геологічні умови земельної ділянки, яку підготували за результатами проб землі геологи ВАТ „Геотехнічний інститут“. Термінологія специфічна, але є кілька зрозумілих речень: „Дзеркало ґрунтових вод залягає на глибині 1,3 м від поверхні землі… Агресивність води пояснюється постійною заболоченістю ділянки. Територія підтоплена. У період інтенсивних дощів і танення снігу рівень підземних вод може встановлюватись на глибині 0,2-2,5 м від поверхні землі. Інженерно-геологічні умови ділянки ускладнені: підтопленістю території, наявністю тиксотропних ґрунтів; агресивністю до бетону…“.

Вони шукали компроміс

– Я не спеціаліст, але підбори в мене провалюються, – відповідаю на запитання „Це, по-вашому, болото?“ від інших „екскурсоводів“: голови сільради Володимира Возняка та депутата сільради, голови земельної комісії Любомира Нагурського.

– Щоб не створювати ворожнечу в селі, ми прийняли компроміс, – коментує ситуацію голова сільради. – Молоді сім’ї, чиї діти зараз бавляться на площадці, просять, щоб її залишили, аби діти були під пильним оком. Улітку дискотеки там проводять. Тому ми просто виділили громаді УАПЦ гектар землі, але на 300 м далі від того місця, яке вони хочуть. Плануємо туди зробити дорогу, усі роботи по благоустрою будуть зроблені за рахунок сільради. Крім того, ми свого часу пропонували правити в діючій церкві почергово. Православний священик відмовився.

– А як стосовно того, що запропонована ділянка „болотяна“?

– Хто зробив висновок, що то болото? Кругом усе забудовано і ніхто не має проблем. Там просто товстий шар глинистих ґрунтів, котрі не пропускають вологу і всі дощові води затримуються.

– Розповідали, що в наданні бажаної ділянки депутати відмовили й через наближеність до високовольтної лінії…

– Згідно з нормами, будова не повинна бути від високовольтних ліній ближче ніж на 22 метри.

– Баскетбольне кільце на дитмайданчику розміщене усього за кілька метрів від стовпів із дротами, як щодо безпеки дітей?

– Ми старатимемося там щось окультурити.

P. S. Минулого тижня отець Микола Тишкун та представники громади були на прийомі в голови Львівської обласної адміністрації Олександра Сендеги. Офіційну відповідь через визначений час парафіяни отримають. З їхніх слів, голова з розумінням поставився до проблеми і доручив начальнику головного управління містобудування та архітектури докладно розібратися у питанні.

Тетяна МЕШКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...