Назар Бійчук: „КВК -- це вже не розвага, це робота“ - „Ратуша“, 10 червня

|

КВК для глядачів — свято гумору з усіма відповідними атрибутами: танцями, співами, сценаріями та акторськими постановками. Про „кухню“ гри веселих та кмітливих розповідає капітан команди, якій вдалося найкраще у цьому сезоні „приготувати“ дотепи, Назар Бійчук:

— „Модель“ — це команда, яка була створена три роки тому, 2 березня 2001 року ми зібрали команду фізичного факультету. Саме тоді в університеті стартував фестиваль, який потім переріс у „Студентську осінь“, там уперше з’явилася “Модель”.

— У виборі назви команди фізики були одностайні?

— Було декілька вірантів, але треба було придумати щось пов’язане з фізичною специфікою. Були версії „ядро“, „електрон“, але я вибрав найоптимальнішу, щоб її можна було „притусувати“ до будь-якого поняття. Нам закидали, що назва переплітається з „моделлю“ Славка Вакарчука, пригадуєте слова пісні „ти — моя модель“. Казали, що він випускник нашого факультету і ми назвали так команду навмисне.

— Склад команди залишився незмінним з тих часів?

— Спочатку в команді були лише фізики. Після другої перемоги, а ми двічі ставали чемпіонами університетського фестивалю, в команді розпочалися зміни. Пізніше на базі „Моделі“ була створена збірна команда універу, в такому складі ми грали минулого року на Кубку Львова з КВК. Після цього дуже велика частина кавеенівців відкололася. Наступна відповідальна гра була у Кам’янці-Подільському, там ми програли житомирській команді „Стіпуха“. А після цього наш склад узагалі помінявся до „нєузнаваємості“, лишилися тільки четверо, які грають і сьогодні. Решта — це люди, які прийшли самі або ми їх запрошували у команду: з прикладної математики, журналіст, випускники фізичного факультету, ще є студент-фізик і наша Світлана з „політехніки“ — для різноманітності.

— Порівняно з іншими командами, вашу багатолюдною назвати важко…

— Наша перша гра у москаленківській лізі була лише на шістьох — п’ятеро на сцені та оператор. Я вважаю, що команда не може бути великою, якщо вона хоче довго існувати.

— Чи існують критерії, за якими відбирали гравців „Моделі“?

— Коли ти підбираєш команду, не варто користуватися принципом: от той кльовий, і той кльовий — давай їх двох візьмемо, а треба, щоб ті люди були різні, не було двох подібних, тоді команда добре “дивиться”.

— Але попри те, що однакових людей у колективі нема, коли ви виходите на сцену, то не справляєте враження різношерстої команди?

— Можливо, нас об’єднує бажання грати у КВК. У нас є хлопці, які грали у „збірній“, вони казали, що там якась нездорова специфіка у спілкуванні між гравцями, все якимось криком, а у нас більше волі. От, наприклад, я приношу сценарій, і ми всі вирішуємо, що може піти, а що — ні. Ви розумієте, ми не маємо жодного матеріального зацікавлення, кожен у команді віддає щось своє — або час, або якісь кошти. Тому коли збираємося, то не хочеться витрачати час на якісь непотрібні речі.

— Команда визнає лідера чи у вас повна демократія?

— Мені дуже подобається у нашій команді те, що мене визнали лідером і слухають. Якщо я кажу, що треба щось змінити, то навіть якщо хтось і впевнений у протилежному, все одно потім каже: „Добре, ти — капітан, нехай буде так, як ти кажеш“.

— Хто займається вашими постановками?

— Сценарій пишу я, ми разом читаємо, дивимось, які жарти „звучатимуть“ зі сцени, а які — ні. Це краще, ніж ти постійно пишеш цілком весь сценарій. Один раз, другий, а потім твій стиль стає прогнозованим. Треки також роблю я — маю досвід роботи на радіо. Я вважаю, що музичне забезпечення виконує важливу роль, під час виступу треба заповнювати кожну секунду.

— „Модель“ має місце для репетицій?

— Займаємося ми у приміщенні радіотехнічного факультету, на жаль, у головному корпусі нам місця не знайшли.

— Підготовка перед виступом забирає багато часу?

— Колись специфіка „Моделі“ була іншою. Був один лідер — нескромно сказати, але це був я, а всі інші були у балансі зі мною. Тоді ми готувалися два тижні день у день, щоб і носик, і ручка була там, де треба, тобто готували передусім шоу. Сьогодні ми робимо КВК, а на репетиціях граємо так, ніби перед 150-ма глядачами.

— „Модель“ тепер на канікулах?

— Ні, я готую нині свій сольний концерт, і там виступатиме наша „Модель“, буде багато класних фішок. Запросив я і команду „Набла“.

— В останній грі цього сезону ви відзначилися тим, що принесли кота та гусенят, тваринки не постраждали?

— Кіт, напевно, перехвилювався, після гри він відключився — заснув посеред кімнати. А з гусенятами зовсім інша ситуація, вони у нас „звьозди“. Їм скажеш „привіт“, то вони здіймають гелгіт.

— Напевно, у вас є теми, над якими посміятися — „свята“ справа?

— Ми „любимо“ “12-й канал“, львівську команду „Карпати“, полюбляли ще посміятися з „політехніки“, але прийшла до нас Світлана — то ми припинили і, звичайно, політика.

— Чи трапляються під час виступів непередбачувані ситуації?

— Ми показували, як святкують День студента у різних країнах: Англії, Японії і в Африці. „Африканцям“ ми вдягли на голови чорні панчохи, вимазали у фарбу руки. І тут під час „святкування“ у Японії вибігіє „африканець“ у всьому чорному. Це був прокол, але дуже цікавий. Або в нас є такий Тарас Ярема, його найчастіше „клемить“ на сцені. Сценарій він може відкатати на всі 100, але якщо з’являється нова фраза, яка класно лягає у текст, то обов’язково буде прокол. Напевно, через хвилювання він ніяк не може її запам’ятати. І коли на сцені Назар має сказати слова, то обов’язково буде пауза, потім його штурхнуть, він скаже: „Шо?“, знову штурхнуть, а вже тоді він продовжить: „До речі…“

— Який смак має перемога у КВК?

— Має смак втоми, пустки. Дивно, що людина отримує те, чого хотіла, а потім — пустка. Цього року пустка була не дуже відчутною, мабуть, тому, що готуюсь до сольного концерту.

— Кубки у кого зберігаються?

— Кубок у мене, грамоти теж у мене. Ні з ким не ділюся.

— „Модель“ перед виступом не виконує ніяких ритуалів?

— У нас є одна така приємна штука — ритуал „іскорка любові“. Команда береться за руки, стає у коло. Капітан дякує всім гравцям, підбадьорює їх, а після того ми передаємо „іскорку“. Тобто кожен по черзі тисне руку, яку тримає, і так доти, доки іскорка знову повернеться до капітана. Тоді ми піднімаємо руки і кричимо „Модель“.

— У наступному сезоні чого можна чекати від „Моделі“?

— Сьогодні мені важко сказати, що буде з „Моделлю“. Насамперед хотілось би виступити у Західноукраїнській, в інших лігах в Україні. Хочеться, звичайно, побувати і в Маслякова, але там така система, що треба перейти через фестиваль у Сочі. А на Сочі потрібно мінімум 7 — 8 тисяч гривень, сьогодні це не дуже великі гроші, але їх треба мати. Прогнозувати поки що нічого не будемо.

Розмовляла Оксана ЛЕВИЦЬКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *