Мирослав Герцик: „Хабарництву у вузі може протидіяти лише система“ - „Молода Галичина“, 10 червня

|

Не для усіх літо – час відпочинку. Студентство під час екзаменаційної сесії засіло за підручники, щоб успішно перейти на наступний курс, а випускники шкіл готуються до вступних іспитів у вузи. На тверде переконання скептиків, батьки тих, кого не переповнюють знання, змушені готувати банківські купюри.

Як показало останнє опитування, проведене в кількох містах України, 87% респондентів на запитання, чи, на їхню думку, беруть у вузах гроші за іспити, відповіли – „так“. Ще 6% опитуваних сказали – „не знаємо“. Інтригуючим на фоні цих даних було анкетування, проведене у Львівському інфізі: студентів просили повідомити, хто із викладачів бере хабарі за екзамени. Пішов поголос, що нібито серед викладацького складу є вже перші „жертви“, яких попросили з інституту. Тож автор цих рядків звернувся до ректора цього вузу Мирослава Герцика, аби знайти підтвердження або спростуваня таких чуток. І вже перед початком розмови став невільним свідком „хабара“ ректору. Причому Мирослав Степанович і не приховував цього: „Заходив недавній наш випускник, тепер – студент юрфаку. Передав виготовлену мамою вишиванку – дуже вона вдячна, що дали її сину поштовх у житті. Від такого подарунка не міг відмовитися“.

Викладачі не знають майбутньої спеціальності абітурієнта

– А де ж перші ходоки – батьки абітурієнтів – під вашими дверима? – жартую.

– У мене вони рідко бувають – немає сенсу. І це, не приховую, вважаю своєю заслугою. Коли говорять, що у вузах – масова корупція, беруть абсолютно всі, – перебільшення. Винятки є. Десь їх більше, десь менше, а десь вони, на жаль, переходять у правило. Ніяке анкетування не може викоренити зло. Хабарництву у вузі може протидіяти лише система. Тому ми прагнемо так організувати роботу, аби знівелювати персональний вплив викладачів на результати екзаменаційного процесу та їхнє бажання мати зі студентів вигоду.

Уже в перший рік роботи на цій посаді я зорієнтувався, що в інституті напрацьовані певні схеми поборів. Лише запровадження анкет не допомогло б. Головним було зламати систему, що сприяє зловживанням при вступі у вуз. Раніше студентів приймали за спортивними спеціальностями. Логіки в цьому ніякої. Ми ж не випускаємо, скажімо, боксера, футболіста, парашутиста. У нас виходять учителі фізкультури, тренери, фахівці з фізичної реабілітації. А приймати за спеціалізацією – це означає 4-6 „конкурсів“, тобто 4-6 груп осіб впливають на результати. Тому перше, що зробили, – відмінили спеціалізації і набираємо за напрямком. Абітурієнти просто вступають на навчання у вуз і перші два роки навчаються за однією базовою програмою. І лише після другого курсу обирають спеціальність. Що це дало? Усі йдуть в одній черзі, складають іспити з однакових предметів. Немає тепер такого, щоб на один факультет конкурс був більший, а на інший – менший. Викладачі, які приймають документи й екзамени в абітурієнтів, не знають навіть, на якому факультеті, якщо пройде, студент буде вчитися. Якщо абітурієнт і вступить, то це ще не гарантія, що він буде вчитися на тій кафедрі, на яку подавав заяву. За його бажання – можливі варіанти.

Відверто скажу, на початках опір нововведенням був великий. Два роки знадобилося, аби переламати ситуацію. Зараз є певне коло людей, котрі допущені до приймальних комісій і яким ми довіряємо.

Кожного студента усім видно за рейтингом

– Як це зрозуміти, що абітурієнт не знає, на якій спеціальності вчитиметься?

– Це другий елемент системи, який забезпечує більшу справедливість. Часто батьки впливають на те, яку спеціальність обрати їхній дитині. А дехто вступає і згодом розчаровується, хоче перейти на іншу кафедру. Тому два перших курси студенти в нас проходять загальну підготовку. Це, зокрема, дає можливість слабшим, особливо із сіл, підтягнутися, а то й обійти інших. І коли постає питання вибору спеціальності, то пріоритет отримують ті, хто має кращий рейтинг навчання. Це наше нововведення. Система прозора і проста. У рейтингу враховуються чотири аспекти – успішність, спортивні досягнення, громадська робота, заняття наукою. Студент сам контролює рейтинг і сам подає його в деканат. Деканат лише перевіряє і вносить його в загальну відомість.

За семестр студент може набрати максимум 100 очок. Половина з них – за успішність. Склав два іспити на п’ять – середній бал п’ять – маєш 50 очок. Середній бал 4,5, то значить – 45. Але не може бути менше 30 балів – це вже серйозні підстави спитати, чим займався. Максимум (30 очок) студенту нараховується за спортивні досягнення, 10 – за громадську роботу і ще 10 – за наукову діяльність. Як ми переконалися, такий підхід найоптимальніший і характеризує студента загалом. Низький рейтинг – претензії не до деканату, а до себе.

Лідери перші обирають спеціальності. Зрозуміло, тому, хто плентається позаду, важко розраховувати на те, що він потрапить на напрям, на який хоче. Зізнаюся, інколи й до мене звертаються: дайте можливість бути на тій чи іншій кафедрі. Я пояснюю: як можу відсунути, скажімо, того, хто є 37-м, і поставити перед ним 200-го?!

На четвертому курсі з’являється вузька спеціалізація. І знову пріоритет вибору в тих, хто має більший рейтинг. Коли доходить до магістратури, то 70% студентів відсіюється.

Двічі гроші у заліковках „давали“ ректору

– І все одно половина балів нараховується за успішність. А тут, погодьтеся, багато залежить від викладача: захоче – одному поставить за ту ж відповідь 5, іншому – 3.

– На жаль, буває, що викладач занижує чи – що частіше – завищує оцінку. Хоча є декани, котрі можуть прийти на іспит. Але буває й інше. Студенти зараз пішли спритні: часом вчитися не хочуть, наслухані, що в інститутах усе купується, і шукають обхідних шляхів. Після наших новацій біда переважно йде саме від таких. Було два випадки, коли студенти подавали мені залікові книжки із вкладеними грошима. Шкодую (сміється. – Авт.), що не подивився, у яку суму оцінили мою принциповість. Я не погнав з інституту тих хлопців, обмежився розмовою. Припускаю, що хтось із викладачів може вчинити інакше. Але для цього є, зокрема, анкети. Ми їх випускаємо не для того, аби виловити тих, хто дає і бере, а насамперед з’ясувати, які люди до нас прийшли. Там є різні запитання. Чи задоволені навчанням? Хто із викладачів найбільше подобається і чому? Чому вступили в наш інститут? І десь третина відповідає: тому, що сюди можна вступити без грошей. Це для мене – найбільша втіха. І нарешті є запитання про те, чи доводилося давати гроші за оцінку на екзамені? Часом називають кафедру, хтось називає і прізвище.

Анкети даємо друго- і п’ятикурсникам. Другий курс вже орієнтується, а п’ятий – надто добре орієнтується. Тим паче останнім нема чого остерігатися. Якщо називають в анкетах когось один-два рази – не зважаю на це, бо може бути просте зведення порахунків. Але якщо 5-10, то кличу викладача і пояснюю йому все сам на сам. Реагують по-різному: одні обурюються, інші – ніяковіють, ще хтось просить вибачення. На перший раз просто ставлю до відома. А вдруге – прощаємося. Буває, за рік із двома-трьома прощаємося. Навіть із добрими викладачами. Закінчився термін контракту і… щасливо.

Той, хто бере при малій зарплаті, братиме і при великій

– Але водночас це розв’язує руки ректору для зведення порахунків із неугодними…

– Логічно припустити. І якби хотів дуже, то міг би когось позбутися. Але таке анкетування дає можливість певного контролю і стимулу між викладачами. Викладачі теж повинні дбати про свій професіоналізм. Спочатку педагог може бути навіть дуже добрим, а потім зупиняється у розвитку й перетворюється у баласт. Люди повинні відчувати, що можуть бути заміненими.

– Чи були такі, що скаржилися на вас за несправедливе, з їхнього погляду, звільнення?

– Один дійшов навіть до Верховного Суду. Але суд визнав нашу правоту.

– Які ж тарифи за іспити називають студенти в анкетах?

– Рідко коли називають, та й у мене немає довіри, що вказують точну суму. От дехто каже: якби викладачі багато отримували, то не брали б. Дурниці. Усе залежить від рівня свідомості: хто при малій зарплаті бере, той братиме і при великій. Але ще більшими сумами, бо апетит зростає під час їжі.

– Цьогоріч уже проводили анкетування?

– Лише починаємо. Готові будуть анкети через три тижні.

– Чи могли б ви теоретично спрогнозувати результати анкетування?

– Можу. Є дуже обмежене число кафедр та обмежене число осіб, котрі можуть фігурувати в негативних пунктах анкет. Максимум 2-3 кафедри, де таке ймовірне. Це вже десь тягнеться історично. Єдине гарантую – це не організоване явище, а епізоди. Корупція у вузі тим і страшна, що здатна втягувати багатьох працівників. Тішу себе думкою, що в нас цього немає.

Валерій САГАЙДАК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...