110 років Галицькій крайовій виставці - „Львівська газета“, 4 червня

На верхній терасі Стрийського парку розташований комплекс споруд, окремі з яких ще й досі привертають увагу своїм виглядом. 5 червня 1894 року тут відкрили Крайову виставку – найбільшу імпрезу за всю історію Галичини.

Iдея громадських виставок успіхів цивілізації належала французам. Згодом подібні імпрези відбулися у всіх провідних країнах світу. 1891-го вiдкрили чеську виставку, а 1893-го – в Чикаго і створено органiзацiйний комiтет Галицької крайової виставки на чолі з князем Адамом Сапігою. Полiтики розрахували, що акцiя матиме свiтовий резонанс, рекламуючи, з одного боку, економiчну й культурну спроможнiсть Галичини, а з іншого – iмiдж Австрiї як вартового польського й українського П’ємонтів. Руський виставовий комiтет очолив професор Академічної гімназії Володимир Шухевич – видатний етнограф.

Виставку відкрили кн. А. Сапіга (польською) та Дем’ян Савчак, член Крайового відділу (виконавчого органу Галицького сейму) (українською). Імпрезу фінансували з крайового бюджету, проте підприємці влаштовували експозиції своїм коштом. Власні павільйони обладнали архікнязь Альбрехт Габсбург із Живця, маршалок Галичини князь Євстахій Сангушко, граф Людвік Дембіцький із Яворова, граф Андрій Потоцький, бровар Ґец із Окоціма, барон Поппер (експортував карпатський ліс до Китаю), квіткарі Волинський і Качинський тощо, а також уряд королівства Угорщина та міністерства фінансів і рільництва Австрії. Взагалі на території Стрийського парку спорудили 131 павільйон, реставрації, кав’ярні та цукерні, а, щоб оглянути виставку повністю, потрібно було тиждень.

Згідно зі спеціалізацією, виставка поділялася на 33 секції. В основному представляли продукцію рільництва (впродовж першого тижня великою популярністю користувалася секція худоби, яку все ж закрили з огляду на антисанітарію), вугільний, дерев’яний, солеварний, нафтовий промисли та металовиробництво, гончарство, килимарство, ткацтво й навіть переїзний шпиталь. Хоча діяли павільйони машин, двигунів і шопа рільничих машин, фабрично-заводське виробництво було представлене слабо. Натомість добре облаштованими були секції шкільництва, видавничої справи, спорту, комунікацій, банків. Не бракувало й екзотики: цукерня Шольца в мавританському стилі, американський театр, житловий будинок мешканців США, пам’ятник із вугілля, дерев’яна церква, електричне освітлення фонтанів (усього було два фонтани). Варто зауважити, що освітлення обійшлося організаторам у 80 тис. гульденів, у той час як спорудження найрозкішнішого павільйону мистецтв – усього 60 тис.

Павільйон мистецтв у стилі неоренесанс був найбільшою окрасою виставки. В ньому презентували польське мистецтво від найдавніших часів до сучасності, а експонати походили не лише з музеїв і приватних колекцій галичан, а й зі скарбниць Габсбургів. В окремому павільйоні (“мавзолеї”) представляли триста робіт Яна Матейка.

Після павільйону мистецтв найбільшою популярністю користувалася етнографічна секція. Організатори виставки та меценати закупили та встановили сім селянських хат із багатими інтер’єрами: чотири зі Східної Галичини, три – із Західної. В кожній хаті працювали народні умільці, серед них – знамениті гуцульські майстри по дереву Василь і Микола Шкрібляки та Василина Столащукова, що ткала запаски. Їхні вироби могли придбати всі охочі. Територією виставки ходив лірник, який співав українських пісень. Олександр Чоловський уклав збірку археологічних знахідок, а Іван Франко – етнографічну бібліотеку.

Українські товариства Львова “Боян”, страхова компанія “Дністер”, ремісниче товариство “Зоря”, “Клуб русинок”, “Народна Рада”, “Народна торгівля”, “Просвіта”, “Руська бесіда”, “Руське педагогічне товариство” представляли власну експозицію. На площі етнографічної секції постав двоповерховий будинок у карпатському стилі (його називали “хутір”), огороджений штахетами та смереками, який побудували архітектори Іван Левинський і Юліян Захарієвич. Інтер’єри прикрашали килими виробництва школи у Відні, котру заклав Володислав Федорович – єдиний галицький магнат (власник 10 сіл), який обрав українську ідентичність, а в 1873-1877 рр. очолював “Просвіту”.

Виставу відвідали сотні тисяч осіб: від численних представників правлячого дому Габсбургів і міністрів Австро-Угорської монархії до делегацій сільських громад на чолі із ц.к. старостами та священиками. 7 вересня до Львова прибув цісар Франц Йосиф I.

З огляду на успіх, організаційний комітет вирішив перетворити Крайову виставку на постійну. Вона діяла до II світової війни. Оскільки більшість павільйонів мала тимчасовий характер, то будівлі не збереглися. Розповідають, що пожежа та безгоспосдарність в радянський період остаточно знищила комплекс виставки. Усе ж за інерцією совєцька влада продовжувала влаштовувати у Стрийському парку господарські виставки. Пригадую також, що школярем я відвідував виставу міста Бараня, що в Угорщині.

Тож до наших днів збереглися лише муровані споруди Галицької крайової вистави, хоча не всі. В період “перебудови” міська влада вирішила облаштувати верхню терасу Стрийського парку та відреставрувати фонтани. Прохід вимощено бруківкою, проте реконструкцію фонтанів не завершили, й вони фактично зруйновані. Починаючи з 1990 р., зловмисники розкрадають дорогий фонтанний граніт (на дачу чи на цвинтар у Брюховичах). Натомість Стрийський парк, за винятком упорядкованої нижньої тераси, перетворюється в хащі.

Ігор Чорновол