Потішна епопея з львівським референдумом за відставку міського голови Любомира Буняка триває. Дехто із наших краян після публікації в “Ратуші” про гроші (обіцяні і “зажлоблені”) підписантам антибуняківських цидул, припускав, що ініціатори клоунади, якщо й не накладуть на себе руки із сорому, то бодай почервоніють. А дзуськи! Не такі люди згуртувалися довкола видатного діяча націоналістичного руху в Україні Романа Козака. Ба, більше того! Днями у редакції, ні сіло ні впало, з’явився такий собі Володимир Тарасенко – сподвижник, судячи з усього. Висловивши невдоволення тим, що ми, мовляв, непоштиво ставимося до славної ОУН в Україні, пан карбонарій запропонував розлогу шпаргалу з поясненням того, який Буняк нехороший.
Почудований редактор, себто – автор цих рядків, ледь стримався, аби не спитати у старшого огрядного чоловіка, чи, бува, його організація не виконує функцій філії дурдому? Чесне слово, неозвучена думка промайнула не через невихованість, а була стовідсотково спровокована спогадами кількамісячної давності. На початку грудня у розпорядження редакції надійшов лист про створення групи на підтримку Любомира Буняка. Не повірите, але серед низки якихось маловідомих організацій, як мачок у житі, виділялася ОУН в Україні, від котрої заяву підписав той же таки борець за волю України – Роман Козак. Маразм якийсь виходить, подумав я собі і кинувся шукати текст історичного документа. Отож, ще торік, 2 грудня, знаний оунівець сучасності дотримувався таких орієнтирів (принаймні це випливає із підписаної ним заяви): „Зупинити газетно-бюрократичну травлю міського голови… висловлюємо глибоке обурення та патріотичну стурбованість соціально-політичною ситуацією, яка склалася навколо нашого міського голови, шановного Любомира Буняка… Політична та економічна програма діяльності Любомира Буняка, його бачення перспектив розвитку міста, добробуту львів’ян, покращення умов життя стали надією та сподіванням сотень тисяч львів’ян. Громада обрала достойного поводиря своєї долі. Але на даний час робота міського голови та міських служб стає заручником політичних ігрищ напередодні президентських виборів 2004 року. Їм важко зрозуміти, що, крім їх удільно-княжих амбіцій, у веденні міста є добробут, життя і майбутнє сімей та дітей львів’ян”.
Розплакатися можна, їй-богу! Однак, як бачимо, не минуло й півроку, як знаний наслідувач героїв раптово прозрів і почав видавати абсолютно протилежні заяви.
Простіше кажучи, тут або маразм, або… оргазм. Провокаційний. Щось дуже вже не шанують оунівця Козака інші лідери націоналістичного руху. Можна згадати, що не так давно керівники чотирьох націоналістичних організацій України, а саме – голова КУН, народний депутат О. Івченко, голова ОУН (р) А. Гайдамаха, голова ОУН (м) М. Плав’юк і голова ВО “Свобода”, народний депутат О. Тягнибок – закликали громадян України бути пильними і не піддаватися на провокаційні випади псевдонаціоналістичних груп та їх керівників. У спільній заяві, яку вони підписали, йдеться, в основному, про ”марґінальну партію “ОУН в Україні”, головним “досягненням” якої є входження на минулих парламентських виборах до блоку “Народний рух України за єдність” під керівництвом Богдана Бойка”.
Ач, яка дивина! Хтось думав, що пан Козак – клоун, а він, виявляється, – політик. Мало того, його можна вважати певною “цяцею”. Не кожному, навіть набагато впливовішому, політичному діячеві потрафило, аби очолювана ним структура потрапила в темники. Трапилося це в епоху минулих виборчих баталій за парламентські крісла. Цитуємо:
„Организационное оформление нового руховского блока, создаваемого НРУ (е). Интерпретация: освещаем. Не хвалим, но говорим: “Это серьезно”. В комментариях избегать скепсиса”.
„Состоится пресс-конференция избирательного блока “Народный Рух Украины”. Отель “Национальный”. Интерпретация: широкое освещение. Важно. Это – настоящий Рух”.
Політично підкованому галицькому читачеві не варто, мабуть, нагадувати, що таке бойківський Рух. Достатньо згадати, як його діяльність з ентузіазмом висвітлювали “Столичные новости”, контрольовані Вадимом Рабиновичем, котрий, у свою чергу, на медіа-ринку тісно співпрацював з Андрієм Деркачем, політиком, парламентарем і сином колишнього шефа СБУ.
Козаківці теж не залишилися поза темниківськими анналами
“ОУН в Украине” на этой неделе завершает подготовку акции против “олигархического блока Ю. Тимошенко”. Интерпретация: освещать. Привязывать Тимошенко к повышению тарифов”.
„Проходит акция ОУН — “Украина без Мороза и Тимошенко”. Интерпретация: информационное сопровождение акции”.
Утім, Романові Козаку, котрий бачив, як повз нього осінніми листочками пролітають величезні передвиборчі гроші, очевидячки, було б не до витримання задовольнятися лише об’їдками зі щедро спонсорованого бойківського стола. Добре зваживши на кон’юнктуру політичного ринку ще у травні 2001 року, обласна організація ОУН в Україні провела розширене засідання політради, на якому прийняла рішення: йти на вибори. Але трапився конфуз, бо організація мала лише статус громадської. До партійної їй не вистачало осередків у семи областях. Роман Козак пообіцяв партійцям полатати організаційні дірки, після чого було озвучено і назву стратегічного партнера — Аграрна партія. Бідні аграрії, зрозуміло, про таке “підсилення” і не здогадувалися. Не очікували раптових союзничків і серйозні партнери АПУ – трудовики, ендепісти і регіонали – майбутні фундатори пропрезидентського блоку “За єдину Україні”. Козакові з його структурою дали прогнозованого одкоша, натякнувши таким чином, що не хлопська це справа – у депутати ходити і з панами за один стіл вмощуватися.
Залицяючись до провладних партій, пан Козак не забув з апломбом повідомити, що відхилив пропозиції як блоку ПРП – КУН – НРУ, так і “Української правиці” (тогочасний прототип Блоку Юлії Тимошенко). Зрозуміло, що про власні пропозиції якомусь Козакові у цих організаціях тоді також ніхто ні сном ні духом.
“На засіданнях “Української правиці” у Львові жодного разу не піднімалося питання про запрошення до блоку ОУН в Україні. Хай вони об’єднуються з ким хочуть, але робити такі заяви принаймні негарно…”, – говорив у розмові з журналістами тодішній лідер міської організації “Батьківщини” Анатолій Забарило.
Зверхня позиція місцевих націонал-демократів стосовно ОУН в Україні була цілком вмотивованою. Ця структура могла наробити їм чимало сорому. Скажімо, за лічені дні до виборів, 26 березня, ОУН в Україні не знайшла нічого ліпшого, як зібратися своїм керівництвом на батьківщині Степана Бандери в Старому Угринові, аби провести там установчі збори… Антиамериканського фронту України. Воістину, спаси і сохрани, Господи, від таких союзничків та їхніх ініціатив.
Хоча Козака з його гайдамаками у солідні товариства не запрошували, допомагати тим, хто при владі, він не відмовлявся. Так, деякі карти політичних опонентів на прес-конференції 9 вересня 2002 року розкрив Андрій Шкіль. Він повідомив, що, паралельно з акціями протесту проти Президента Кучми, через тиждень відбудуться акції на його підтримку. За словами Шкіля, Адміністрація Президента вже досягла відповідних домовленостей із деякими політичними організаціями, серед яких Шкіль назвав ОУН в Україні.
Зрештою, цьому ніхто не здивувася, адже на пам’яті були акції “Україна без Мороза і Тимошенко”, затіяні не без участі козаків у піку “касетному скандалові”.
Загалом, якось уже склалося, що циклічні піки активності пана Козака припадають саме на передвиборчий період. Звичайно, це притаманно й усім іншим партіям, однак усі вони намагаються підтримувати тонус і не розгубити електорат. Зрештою, скільки того електорату в ОУН в Україні!
Так от, окрім титанічної діяльності проти львівського мера, пан Козак вирішив узяти участь і в президентській кампанії. Щоправда, тут його дещо підвела політична грамотність (чи то пак, безграмотність?).
Четвертого листопада минулого року на зустрічі з волинським активом своєї організації пан Козак заявив, що не підтримуватиме на президентських виборах Віктора Ющенка, бо кандидат від окремих правих сил на минулих виборах Євген Марчук – набагато сильніша фігура (саме Євгена Кириловича козаківці підтримали на минулих президентських виборах). При цьому пан Роман запевняв у необхідності об’єднання довкола єдиного правого кандидата. Зв’язок, гадаю, зрозумілий усім. Але тут раптом — трах-барабах! – свіжа інформація. У президенти йде Янукович, а Козака, виявляється, забули повідомити. Зрештою, пацан сказав, пацан ще раз скаже. Минає кілька тижнів, і пан оунівець заявляє, що, за певних умов, готовий підтримати Януковича. Ні, зрозуміти черговий вияв усеоб’ємлювальної козаківської послідовності можна. Хто ж, як не глава уряду, у нас – найправіший націоналіст?! Не знаю, чи чув про щиро підставлені оунівські плечі Віктор Федорович, і, якщо чув, то чи розплакався?
Серед останніх політичних звитяг ОУН в Україні пасувало би також згадати розповсюджене 11 лютого звернення до Кучми, Януковича та Литвина із закликом до відставки голови Львівської облради Михайла Сендака. А у Тернополі 15 березня ОУН в Україні ввійшло до обласної громадської ради “За стабільність і прогрес”, де злилося в політичному екстазі з низкою провладних партій – СДПУ(о), НДП, Партією регіонів, АПУ, „Трудовою Україною“, ПППУ, „Жінками за майбутнє“ тощо. Керівники партій-ініціаторів ради зазначили, що підтримують державотворчий курс Президента та Уряду України та готові до співпраці задля майбутнього процвітання України.
Отож, прослідкувавши політичну ґенезу пана Козака, можна здогадатися, кого він підтримує, а відтак стає зрозуміло, чому риторика ОУН в Україні спрямована головно проти Віктора Ющенка. Щоправда, тепер у Романа Козака з’явився новий ворог – міський голова. З чого б це? Зрештою, якщо добре проаналізувати ситуацію, можна зробити певні висновки. Ключовою для розуміння ситуації може бути фраза, кинута під час недавньої київської прес-конференції згаданим вище Володимиром Тарасенком. Пан сподвижник заявив, що представники ініціативної групи вважають за доцільне, аби з метою заощадження коштів перевибори мера проводилися разом із президентськими виборами – у жовтні. Про що це може свідчити? Наразі тільки про одне. Антибуняківські настрої певні сили інспірують абсолютно штучно, переслідуючи цілком іншу мету. Як у нашій країні можна спаскудити будь-які вибори, яскраво продемонструвала мукачівська епопея. Отож, якщо референдум чи вибори мера буде призначено на 31 жовтня (або через два тижні — під другий тур президентських виборів), на дільницях по всьому місту можна організувати цілий феєрверк порушень. А це означає, що вибори на цих дільницях можна буде визнати недійсними, отож, не буде зараховано голосів львів’ян ні за міського голову, ні за кандидатів на посаду президента. Неважко зметикувати, що такий сценарій найбільше б’є по Вікторові Ющенку, котрий небезпідставно розраховує саме у Львові здобути значну частину голосів. Чи не звідси ростуть ноги двоєдиної нелюбові Романа Козака до Ющенка та Буняка? Причому все це виглядає надто цинічно, адже міський голова завжди наголошував на своій аполітичності при вирішенні господарських питань міста. Очевидно, ситуацію добре розуміють і в штабі Ющенка. Так, Віктор Андрійович разом із Юлією Володимирівною недавно оприлюднили заяву, де чітко розтлумачили ситуацію і наголосили на недоцільності жодних референдумів. Після того втихомирився навіть Ярослав Кендзьор.
Зрештою, дуже сумнівно, що референдумна затія вдасться. Надто вже багато смороду наробив Роман Козак на першому етапі своєї політичної клоунади. Тут і обіцяний підкуп учасників ініціативних зборів, і бійка по їх закінченні, і, зрештою, сама репутація ОУН в Україні.
Гадаю, із запропонованого нарису про героя нашого часу можна зробити певні висновки про цілісність його натури, непідкупний патріотизм його організації та високі християнські чесноти його соратників.
Роман ОНИШКЕВИЧ
![У Львові прочитають лекцію про Павла Тичину від творців Ти [Романтика]](http://portal.lviv.ua/wp-content/uploads/2024/03/429889301_786347609646332_4874305252106789731_n-228x150.jpg)
