Івана Франка ховали у чужий гробівець... - „Високий замок“, 1 червня

У кам’яниці Івана Франка, в його літературно-меморіальному музеї, стрілки настінного годинника вже 88 років показують один і той же час – шістнадцяту годину. Саме у цей час 28 травня 1916 року Каменяр відійшов у вічність…

Яким же був його останній день? Візьму на себе сміливість сказати, що з найбільшою достовірністю відтворити картину того дня і прощання з поетом може новий господар цього дому – директор Літературно-меморіального музею Івана Франка, невтомний дослідник його життя і творчості Роман Горак.

– Пане Романе, під час панахиди на могилі Франка ви сказали, що у найважчі хвилини свого життя письменник був без рідних людей, сам як палець. Можливо, не всі знають, чому так сталося…

– Старший син Андрій перед тим помер. Двоє синів – Тарас і Петро – у війську січових стрільців. Франко мав право як хворий для опіки залишити при собі бодай одну дитину, але не скористався цим правом… Донька Анна виїхала до Києва і через військові дії не могла повернутися до Львова. А дружина з тяжкими розладами психіки перебувала у лікарні… Сам Франко невесело жартував: „Заходили виняткові відвідувачі, подивитися, чи ще живе…“.

– У різні часи з’являлася інформація про те, що смерть Франка пришвидшило венеричне захворювання.

– Вигадка тих, хто чув лише дзвін… Це питання, як мені здавалося, було закрито років з десять тому, але знову його витягують… 27 травня ми проводили семінар в Інституті франкознавства. Я запросив на цю зустріч відомого львівського лікаря і науковця Юрія Іваніва. Він дуже популярно розтлумачив, яке захворювання було у Франка. Іван Якович страждав на інфекційний поліартрит – синдром Рейтера. Це генетичне, спадкове захворювання. Воно було у матері Франка, в її сестри. Хвороба проявляється циклічно, від 12 до 25 років, інтелекту не зачіпає… Синдром Рейтера провокує переохолодження. Для Франка це пов’язано з так званим першим „соціалістичним процесом“. Сам поет згадує, що його кинули у камеру, в якій було дуже багато в’язнів. Йому виділили місце біля віконечка, аби було чим дихати. Та вночі він часто прокидався і відривав волосся, яке примерзало до стіни… Прикінцевий діагноз – водянка. На це страждав і Шевченко. Помер Іван Якович сидячи, бо лежачи міг захлинутися…

– Якими ж були останні слова Франка?

– День 28 травня у Львові був похмурим, збиралося на дощ. Франка декілька разів підводили до вікна. Він хотів побачити сонце, але воно не виходило. Зрештою, промовив: „Смерть немає терпеливості чекати. Доведеться вмирати, не побачивши сонця“. А сонце усміхнулося невдовзі після його смерті. До 60 років бракувало рівно три місяці…

Зі спальні винесли його металеве ліжко, на якому замість матраца була житня солома. На неї поклали небіжчика. На той час у Франка не було ні порядної сорочки, ні взуття, ні костюма. Було тільки те старе повитиране вбрання, в якому прийшов з притулку для українських січових стрільців. Потім принесли куплені костюм, сорочку, взуття. Чеки за речі віддали на зберігання до НТШ… З рідних на похороні був тільки брат Захар з Нагуєвич. Він босий прийшов пішки попрощатися з братом.

Проблему захоронення вирішили у найлегший спосіб. Труну з тілом поставили у чужий готовий гробівець, хоча не було жодних перешкод, щоб вибрати для поховання гідне місце. Справу з перепохованням вирішили лише тоді, коли з полону, тюрем, таборів повернулись Франкові сини. Сталося це 28 травня 1921 року, вже за польської окупаційної влади. Ніби визволили з тюрми і дозволили лягти у рідну землю. А у 1933 році, теж 28 травня, над могилою постав пам’ятник Каменяреві роботи скульптора Сергія Литвиненка з Великої України.

Дещо про будинок Івана Франка

Перед тим як увійти до власної оселі, письменник винаймав десять різних помешкань. Свій дім почав будувати у 1901 році за наполяганням дружини – Ольги Хоружинської. Кошти на будівництво пішли з трьох джерел. Це, зокрема, придане дружини, гроші, зібрані для письменника з нагоди 25-річчя його літературної творчості, і позика – 12 тисяч корон – у Австрійському банку. Цікаво, що позику під чотири відсотки річних Франкові видали на тридцять чотири з половиною роки. У будинку – сім кімнат, але тільки одна з них виявилася теплою (погано склали печі). Раніше потерпала від холоду родина Франка, тепер мерзнуть працівники музею…

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ