Першого червня у приміщенні обласного Апеляційного суду продовжиться розгляд кримінальної справи щодо резонансного вбивства 1997 року відомого лікаря-уролога О. Ціньовського та його зятя Я. Дрожджаля.
Нагадаємо, що громадянка Кушинська і громадянин Манько 24 червня 1997 року біля села Борщовичі Пустомитівського району вбили цих людей із метою заволодіння квартирою на вулиці Котляревського і зарили їхні тіла. Як запевняють спостерігачі, справа тягнеться нечувано довго через те, що у ній час від часу спливає прізвище пана Ста-ніка (колишнього чоловіка міністра юстиції України Сюзанни Станік).
На думку поінформованих, терпцю заарештованої Любові Василівни Кушинської (за низку злочинів комерційного характеру вона вже 6 років перебуває в СІЗО), котра розраховувала на заступництво високопоставлених покровителів, прийшов край. Пані Люба, усвідомивши, що її просто “здали” і ніхто не рятуватиме, вирішила піти на активну співпрацю з органами слідства.
Кушинська поінформувала органи дізнання, що саме на прохання тодішнього заступника начальника УДАІ у Львівській області Романа Станіка і за його активної участі на неї вийшла майбутня жертва — Ярослав Дрожджаль разом із дружиною.
Саме співробітник міліції Станік в своєму робочому кабі-неті відрекомендував їм майбутню вбивцю як “дуже порядну людину”. Саме до Станіка пройшов Дрожджаль, коли Кушинська забрала оригінали документів на квартиру та ключі від неї і кудись зникла, саме до нього телефонувала вночі дружина зниклого Ціньовського (Кушинська запросила жертву “на пікнік”) і саме її він банально послав.
На час цієї розмови Дрожджаль і Циньовський вже гнили у виритій Маньком ямі. Дрожджаля пострілом в голову вбила особисто Кушинська, а Ціньовського, що спробував втекти, добивав сокирою Манько. Про всяк випадок, Кушинська власноруч перерізала Ціньовському горло, а Дроджалю завдала кілька ударів ножем (який привезла з Італії) в груди і в спину, а потім ще й дорубала сокирою. Тіла жертв затягнули у заздалегідь вириту яму і ретельно закопали. Пістолет втопили в озері (Кушинська попередньо зняла з нього ствол). Цікавий факт: у ямі повинні були опинитись Дрожджаль і його дружина, але на зустріч із Кушинською поїхав замість неї Ціньовський.
За даними “Ратуші”, звинувачувана у підготовці і здійсненні цього злочину громадянка Кушинська готова давати нові, абсолютно протилежні покази. Її подільник Манько, який спочатку в усьому зізнався, згодом змінив покази. Не виключено, що тепер він змінить їх знову. Нюанс: за співучасть у вбивстві Кушинська обіцяла Манькові 10 тисяч доларів США або однокімнатну квартиру у Львові. Коли видача обіцяного затягнулась, Манько записав розповідь співучасниці по вбивству на диктофон, сфотографував місце вбивства і шантажував Кушинську, вимагаючи “чесно зароблене”, бо в разі незгоди “фотографії потраплять до сиріт”. Саме завдяки показам убивці-шантажиста згодом і знайшли тіла закатованих.
На суді спливла низка цікавих подробиць. Скажімо, Дрожджаль продавав квартиру за 40 тисяч доларів США (у нього були великі борги перед рекетирами та банком, і лікар прагнув якнайшвидше продати своє помешкання), але Кушинську просив, аби його дружині казали, що вона купує її за 60 тисяч. Квартиру на Котляревського 57/61 убивця хотіла залишити собі і навіть частково розрахувалась за неї, віддавши Дрожджалю 64 тисячі гривень. Та згодом, коли продавці зрозуміли, що доплати вони від Кушинської не дочекаються, вони вирішили анулювати угоду. Кушинська цю проблему вирішила радикально і по-своєму. Доречно буде згадати, що спершу Манько зізнавався в усьому “лише частково”. Він розповідав слідчим, що лікарів, очевидно, вбили Кушинська і троє невстановлених слідством осіб (серед них — член кримінальної бригади “Артура” Олександр на прізвисько “Балон” і якийсь Тарас). Та слідчі цим показам віри не йняли. Можливо, даремно? Ярослав Дрожджаль, між іншим, був винен своєму тестеві Ціньовському 20 тисяч доларів США і мав їх йому віддати після продажу квартири. Коли почались пошуки лікарів і підозра впала на директора ТзОВ “Квазар” (операції з нерухомістю) Л. Кушинську, остання вийшла на газету “Тиждень”, і це видання спробувало її обілити. Знайомим убивця розповідала, що це зять убив тестя (бо, мовляв, був винен йому гроші), сам ховається за кордоном, але незабаром Інтерпол його спіймає.
Зі СІЗО Кушинська спробувала передати через наглядачів кілька записок, які перехопили (ув’язнена обіцяла розрахуватись із контролерами золотом). В одній — інструкції Маньку з неправдивими показами, в іншій — твердження про те, що “гроші уже вкладено і треба мовчати”.
Допитана як свідок оперуповноважена СІЗО Сєрова дала Кушинській таку характеристику: “Хитра, начитана, контактна, вміє аналізувати розмову, самовпевнена, жорстока, в камері поводиться зверхньо. Вміє створювати конфлікти, до яких нібито непричетна. Стверджує, що володіє гіпнозом і сильним біополем. Час від часу заявляє:”Прийде час, і я на волі з усіма розрахуюсь!”.
Інші трагічні і незвичні моменти цієї кривавої історії, цілком вірогідно, спливуть у суді вже найближчим часом. Та найбільше сьогодні цікавить одне: чи зважиться Кушинська назвати імена осіб, які, в обмін на мовчання, обіцяли їй покровительство?
Микола САВЕЛЬЄВ
