„Повези мене за місто, старенький трамвай!“

|

29 травня 110 років тому у Львові, раніше, аніж у Парижі, Відні, Санкт-Петербурзі, Москві та багатьох інших європейських містах-грандах, відкрили перший в Австро-Угорській імперії регулярний маршрут електричного трамвая.

У Києві – старший

В останню суботу травня львів’яни мають нагоду святкувати уже 110-літній ювілей свого дуже давнього друга – електричного трамвая, з яким хоч і сваряться з приводу його прикрих запізнень та старечої ходи (востаннє міський трамвайний парк поповнювався 1988-го), однак знову й знову кидаються у його тісні обійми. Особливо – в години пік.

Авторові цієї публікації не відомо, чи в якомусь ще місті співають про трамвай пісні. У міжвоєнні роки місцевим волоцюгам вдавалося заробляти собі на життя наспівуванням такого нехитрого куплетика: „Сяду до трамваю // Люди споглядають. // Бувай ти здорова, // Бо я від’їжджаю. // Трамвай за трамваєм, // За трамваєм трамвай, // А за тим трамваєм // Єще єден трамвай…“.

А коли львів’янину/львів’янці непереливки, то він/вона відволікається від неприємностей, мугикаючи собі під ніс пісню з репертуару вокальної формації „Піккардійська терція“: „Повези мене туди, // Де зелена трава. // Повези мене за місто, // Де асфальту нема. // Повези мене туди, // Де природа сама. // Повези, повези, // Старенький трамвай!“.

Та найпереконливіше любов львів’ян до трамвая засвідчує те, що його найдавніший регулярний маршрут у столиці Галичини величають першим в Україні. Так, приміром, запевняв Ілько Лемко в публікації „70 підстав пишатися Львовом“ у газеті „Поступ“ від 30 квітня 2003 року. Та коли б читачі погортали підшивку газети „Киевлянин“ за 1892 рік, то переконалися б, що львівський електричний трамвай – молодший від київського.

9 травня 1892-го ця газета повідомляла, що 2-го травня того року до Києва прибули два моторних вагони й „відбулася пробна поїздка електричного вагона на Олександрівській горі до Нижньої площі“. А про перший у Російській імперії регулярний трамвайний рух, відкритий у столиці України 2 червня, „Киевлянин“ інформував: „Вагони переповнені публікою, до речі, багато пасажирів їздять по кілька разів угору й униз, цікавлячись цією важливою для Києва новиною“.

Винайшов наддніпрянець

Більше того – цей вид транспорту винайшов наддніпрянець Федір Піроцький, нащадок козацького роду, який з’явився на світ 25 лютого (за іншими даними – 1 березня) 1845-го в Лохвицькому повіті Полтавщини. Саме він обґрунтував можливість передавання на великі відстані електроенергії та випробував перший електричний трамвайний вагон.

Завершивши навчання у військовому училищі, Піроцький був призначений у Київську фортечну артилерію, під час служби в якій з неабияким ентузіазмом експериментував з електротехнікою. Коли його після завершення навчання у військовій академії залишили в Петербурзі ревізором Артуправління, він скористався для своїх винаходів найпростішим генератором струму, що живив прожектор на артполігоні. Електроенергія від нього передавалася по двох надто тонких дротах, тому Піроцький почав експериментувати з передаванням енергії по товстому дроті, підвішеному на ізоляторах на стовпах. Досліди вдалися! А систему отримання, передавання і перетворення електрики на механічну дію Піроцький вдосконалив, пристосувавши для досліджень занедбану залізничну гілку завдовжки 3,5 версти неподалік Петербурзького порту.

1876-го винахідник опублікував результати дослідів у „Інженерному журналі“ й розіслав відомим фізикам та інженерам. Ознайомившись зі статтею Піроцького, представники електротехнічної фірми „Сіменс і Гальске“ відіслали її своєму керівництву в Німеччину.

Воно й продемонструвало 1879-го на Берлінській промисловій виставці можливість передавання електроенергії по рейках для руху вагонів – струм підводився по спеціальній середній рейці й двох крайніх. Вагони, які електролокомотив тягнув зі швидкістю 7 км/год., перевезли щонайменше 10 тис. відвідувачів виставки. Утім, свою першу електричну залізницю „Сіменс і Гальске“ пропонував застосовувати як підземну.

Запозичення берлінців

А свій перший електротрамвай фірма продемонструвала на околиці Берліна 1881-го. Та перед цим один з її босів – Карл Сіменс – був серед слухачів доповіді Піроцького „Передавання сили на будь-яку відстань за допомогою гальванічного струму“, зачитаної 1880-го на електротехнічній виставці у Петербурзі. Сіменс також старанно вивчив усі експонати виставки, продемонстровані уродженцем Полтавщини, перекреслив його схеми й поставив йому масу запитань. І тільки через півроку старший брат Карла Сіменса – Вернер – виступив у Берліні з доповіддю „Динамо-електрична машина і її застосування на залізницях“.

Уже з 1881-го „Сіменс і Гальске“ виготовляла вагони, конструкція яких майже цілком збігалася з проектом Піроцького. А 1880-го саме він переробив вагон конки (трамвая, який тягнули коні), підвісивши до його рами електродвигун і редуктор, обертання від котрих передавалося колесам. Саме 22 серпня 1880-го завдяки винаходу Піроцького уперше „було зрушено“, як писали в газетах, двоярусний вагон. Його випробування та одночасне демонстрування тривали майже весь вересень, привертаючи увагу спеціалістів, журналістів і публіки.

Та для подальшого вдосконалення конструкції трамвая Піроцький коштів не мав, відтак його ідеї реалізовували потужні фірми та заможні підприємці в Російській імперії та за її кордонами. Натомість „генератора“ цих ідей знайшли 1898-го мертвим без жодної копійки у кишені. Знайомі влаштували йому похорон у кредит – в рахунок описаного і пізніше проданого майна.

А в Києві тим часом уже шостий рік регулярно возив людей його винахід – електричний трамвай, прокладений інженером і підприємцем Амандом Струве, якому не було ще й 30 років, коли він побудував мости через Москву-ріку та Оку і найбільший тоді у Європі залізничний міст через Дніпро у Києві.

Наввипередки зі столицями

У Москві трамвайний рух відкрили щойно 1899-го, в Санкт-Петербурзі – 1907-го, у Варшаві – 1908-го. Так що патріоти Львова, який випередив у цих „перегонах“ безліч більших, аніж він, міст, цілком можуть вибачити столиці рідної держави той факт, що у ній електричний трамвай з’явився на два роки раніше.

Можемо також пишатися тим фактом, що перший у Австро-Угорській імперії маршрут електричного трамвая відкрили не в столицях цієї двоєдиної монархії Відні чи Будапешті, а саме у Львові, оскільки в ньому 1894 року проходила Загальна крайова виставка – промисловий ярмарок, де було представлено найновіші на той час технічні досягнення. На їхньому тлі кінний трамвай виглядав надто архаїчно, за його чотириногими живими „двигунами“ постійно треба було прибирати. До того ж, вони неабияк стирали підковами й залізним обіддям львівську бруківку.

А запустила перший кінний трамвай у Львові 1880-го (як, утім, і електричний 1894-го) та експлуатувала його італійська фірма „Соцієта Трієстіне Трамвай“. Функціонував він у столиці Галичини до 1909-го (тобто упродовж 15 років – паралельно з електричним), коли його останніх 60 чотириногих „двигунів“ продали на ринку.

Перший маршрут кінного трамвая проліг у Львові від казарм Фердинанда (трохи нижче цирку) до площі Митної. Вагони він мав кількох типів: відкритий літній, закритий односалонний і пасажирський, поділений на два класи. 1889-го 37 таких вагонів тягнули у Львові 105 коней. Щороку вони перевозили в середньому 1867000 пасажирів.

Затримані безбілетники відпрацьовували під наглядом поліції цілий день на площі Пруса (на розі теперішніх вулиць Івана Франка й Дмитра Вітовського). Там у ті часи була січкарня, у якій трамвайні „зайці“ рубали січку – корм для коней.

Вулицями Городоцькою та Янівською (тепер – Шевченка) догори вагон із пасажирами тягнуло три коні, а донизу – один. Відтак квиток на поїздку догори коштував дорожче. Та оскільки центр Львова розміщений нижче за всі його околиці, коні були безнадійно приречені на поразку в змаганні з електричним струмом. Тим паче, що в 1890-ті роки у Львові почався демографічний вибух: у 1890-1914 роках населення зросло майже на 75%.

Замість епілога

За темпами й масштабами будівництва та урбанізації Львів перевищував тоді навіть одну з двох столиць Австро-Угорської імперії – Відень. Тож коли 1894-го його 16 електричних трамваїв снувало по 6,86 км рельсів, то 1896-го їхня колія простяглася на 8,3 км, 1909-го – на 25 км, а 1943-го – на 70,8 км. 1899-го електричні трамваї перевезли приблизно 5 млн. пасажирів, 1907-го – 12 млн., 1913-го – 32 млн., 1940-го – 64 млн., а 1943-го – 240 тис. щоденно.

Сидіння у трамваях були тоді дерев’яними і розміщувалися так, як у сьогоднішніх електричках. У деяких вагонах пасажири сиділи на двох довжелезних лавках візаві і боком до напрямку руху. До 1935-го вагони мали невеличкі майданчики без даху над головою, на яких можна було, не заходячи до вагона, проїхатись задурно.

Сьогодні ж, коли львів’яни надають перевагу швидкохіднішим маршрутним таксі, електротранспорт возить переважно пенсіонерів та інших пільговиків, яких в Україні аж 22 різні категорії. Це, звісно, рентабельності трамвайного руху не сприяє.

Відтак трамвайники не можуть дозволити собі придбати нові вагони, які коштують по $400 тис. А про розмір їхньої зарплати промовисто свідчить той факт, що на курси водіїв трамвая зголосилося ц. р. аж… чотири особи (до слова, в 1930-х кондуктор трамвая заробляв 130 злотих щомісяця, а кілограм вершкового масла обходився тоді в 1 злотий).

Натомість старенькі львівські трамваї давно вичерпали себе і технічно, і економічно. Оскільки капітальний ремонт кожного з них обходиться у 70 тис. грн., випуск на лінію трамваїв уже зменшився удвічі й продовжує скорочуватися щороку. Львів’яни, шануйте старенькі трамваї – поіржавілих, але екологічно чистих залізних друзів ваших!

Ігор ГОЛОД

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...