Стипендіатка досконалості - „Молода Галичина“, 27 травня

|

Коли я почула про цю юну львів’янку – зрозуміла: її природний талант і надзвичайна наполегливість у навчанні в майбутньому можуть зробити з неї відому у світі скрипальку. Тільки завдяки власному великому бажанню здобути вищу музичну освіту в США у Чепменському університеті (розташований у передмісті Лос-Анджелеса) львів’янка Анастасія Дудар за дев’ять місяців „з нуля“ вивчила англійську мову, за третім разом здачі міжнародного комп’ютерного тесту на знання мови їй пощастило набрати 203 бали при прохідному 173. Вона була однією з трьох українців, яким із 50-ти відкрили візу до США. А зовсім недавно, 8 травня, Анастасію – єдину з усіх музичних кафедр університету – нагородили стипендією за досконалість у виконавстві (Performance Excellence) за 2004 рік. Тепер її ім’я буде викарбуване на золотому злитку, який висітиме на стіні пошани Чепменського університету. Цікаво, що раніше цю нагороду давали зазвичай випускникам і ніколи – першокурсникам. Наша землячка стала в цьому списку першокурсницею-дебютанткою.

Учителя Левковича знайшла в Інтернеті

Анастасії Дудар пощастило народитися у сім’ї соліста Театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької Василя Дудара в той час, коли він працював солістом ансамблю південної групи військ у Будапешті, в Угорщині. І хто знає, можливо, її бажання навчатися за кордоном народилося разом із нею. Можна вважати, що абсолютний музичний слух вона, як і її старший брат Віктор – нині соліст Національної опери України, – успадкувала від батька. У віці 7-8 місяців, повзаючи по підлозі, маленька дівчинка, коли по телевізору хтось співав, зупинялася, уважно слухала і потім точно повторювала ноту, котра їй найбільше запала в душу. Українка Анастасія Дудар у шестирічному віці почала вчитися грі на скрипці. Батьки віддали її в музичну школу, що на вулиці Гнатюка (колишня Горького) у Львові. Тому, вступаючи на навчання у Львівську музичну школу-інтернат ім. С. Крушельницької, вона вже мала певний баґаж знань і вміла грати на скрипці. Коли дівчинка була ще школяркою, батько кілька років працював в одному німецькому колективі. Коли він приїжджав ненадовго додому, Анастасія завжди казала йому: „Тату, не забувай, я закінчую школу!“, натякаючи, щоб він придивився їй музичний навчальний заклад у Німеччині. І поглиблено вивчала німецьку мову, слухала музику своїх улюблених композиторів: Баха, Брамса, Венявського, Дебюссі, Шостаковича, концерти та записи усіх скрипалів світового масштабу, стежила за скрипковими конкурсами, переписувала їх на відео. А перед тим, як вивчати якийсь музичний твір, переслуховувала всі можливі його виконання – від старших скрипкових метрів до сучасних. Коли ж готувалася до уроку з заслуженим діячем мистецтв України, професором Львівської музичної академії ім. М. Лисенка Орестою Когут, займалася годинами. І ніщо її у той час не могло ні зацікавити, ні відволікти. Бажання Анастасії навчатися за кордоном потрохи почало матеріалізовуватися, коли мама й тато купили їй комп’ютер. Тоді вона отримала змогу „подорожувати“ в Інтернеті, шукаючи спочатку для брата міжнародні конкурси, а згодом для себе – навчання. А коли знайшла у „всесвітній павутині“ сторінку про свого теперішнього викладача, скрипаля Михайла Левковича і послухала його CD, зізнається: „Відчула, що його стиль гри, інтерпретація творів є дуже близькими мені. Крім того, він перейняв найкращі традиції скрипкової гри у своїх усесвітньо відомих педагогів – Леоніда Когана, Натана Мільштейна, Романа Тотенберга. Він є переможцем багатьох престижних скрипкових конкурсів“. Це настільки зацікавило її, що Анастасію охопило бажання навчатися у нього. Але як привернути до себе увагу цього педагога? Насамперед треба було надіслати відеозапис виступів. З цим проблеми не було, оскільки мама знімала відеокамерою усі виступи доньки в старших класах школи та її концерти із симфонічним оркестром у залі Львівської філармонії. До цього дописали ще кілька свіжих речей, виконаних Анастасією у дуеті із хресною мамою – Тетяною Слюсар, викладачем кафедри камерної музики у Львівській музичній академії ім. М. Лисенка. Гра юної скрипальки викликала живий інтерес у Михайла Левковича, і він запропонував дівчині приїздити на навчання.

Тест з англійської – з третьої спроби

Отримавши запрошення навчатися на стипендії Чепменського університету, Анастасія Дудар засіла за вивчення англійської мови. Спочатку брала приватні уроки в одного викладача. Але, зрозумівши, що так вона швидко мови не вивчить, попросила маму знайти їй іншого. Тарас Юрків виявився саме тим викладачем, якого потребувала дівчина: він мав власну систему навчання, а учениця просто підкупила його бажанням вивчати нову для неї на той час мову і гарною пам’яттю. Перший раз Анастасія поїхала здавати тест на знання мови вже після трьох місяців навчання, добре знаючи, що не добере бали. Бо саме через стільки часу повинні були надійти в університет результати її тесту. Якщо їх не було б, могли її позбавити обіцяної стипендії. Але це тільки в рекламних оголошеннях обіцяють, що можна за три місяці добре вивчити іноземну мову. У житті ж, як відомо, чудес не буває. Тоді набрала лише 120 балів. І ще завзятіше засіла за англійську. Наступного разу вона вже була впевнена у своїх знаннях і навіть після здачі планувала поїхати з мамою відпочити на море. Однак і тоді їй забракло 22 бали. Але в дівчини не опустилися руки. Оскільки другий тест Анастасія здавала влітку, відразу з Києва зателефонувала своєму викладачеві, щоб довідатись, чи є він удома. Коли почула, що тільки-но повернувся із відпочинку, поїхала до Львова. Жодні вмовляння мами взяти зі собою підручники на море і займатися під час відпочинку на неї не діяли. Вона повернулася додому і ціле літо провела з Тарасом Юрківим за уроками з англійської. Третю спробу здачі тесту на знання мови вона вже робила в Москві. (Могла також здавати в Празі, Варшаві, Будапешті). І щойно після його складання їй прийшов пакет документів із Чепменського музичного університету. У вісімнадцятилітньому віці Анастасія Дудар поїхала на навчання у США.

Скрипка зі Львова здивувала американця

Нині Михайло Левкович схвально відгукується про свою ученицю: „Я ніколи нічого не повторюю їй двічі, вона все схоплює на льоту і запам’ятовує“. Коли вивчають складний матеріал, він олівчиком підкреслює їй важливі місця, на які слід звернути увагу. Вона ж ніколи нічого не конспектує, бо все запам’ятовує. Анастасія ж говорить, що Михайло Левкович такий викладач, про якого вона не могла навіть мріяти. За словами мами Анастасії п. Світлани Дудар, її донька володіє дуже гарною рисою – здібністю мобілізувати на сцені все своє уміння. До речі, ця риса притаманна не всім музикантам. Більшість на репетиціях грають добре, а на сцені демонструють тільки 60-70% того, що можуть. Мама розповіла мені також цікаву історію про скрипку Анастасії, яку 2001 року їй купили в українського майстра Романа Зінечка, коли дівчина навчалася в 11 класі.

З’ясувалося, ще до того, як вона поїхала в США, Михайло Левкович цікавився, яка в неї скрипка, бо частина надісланого відеозапису була зроблена, ще коли Анастасія грала на старій скрипці, а останні записи – на новій. Він одразу зауважив різницю. Але, почувши у відповідь на своє запитання, що це сучасна скрипка, зроблена українським майстром, – утратив інтерес. Коли ж Анастасія приїхала в США і він почав її слухати, а потім сам узяв до рук і зіграв, зізнався: „Я із застереженням ставлюся до сучасних скрипок. Це перша, яка мені подобається“.

Перша перемога на міжнародному конкурсі

Через Інтернет ми змогли поставити Анастасії Дудар кілька запитань.

– Чому університет називається Чепменським? І чим він славиться?

– Тому що Чепмен – прізвище одного з меценатів, котрий дав кошти на його відкриття. Чепмен знаний своєю вокальною школою. Одним із найвідоміших студентів-музикантів Чепмена був молодий, але вже всесвітньо знаний оперний співак, тенор Джон Нуццо.

– У яких конкурсах ти брала участь в Америці?

– Я навчаюся у США тільки перший рік і взяла участь у міжнародному конкурсі ім. Гейл Ньюбі, де здобула одну із призових нагород. 15 травня змагалася у конкурсі „Chapman University Orchestra Solo Competition“ і стала переможницею. Конкурс проходив серед усіх музичних кафедр: вокальної, струнних інструментів, фортепіанної… За перемогу в ньому отримала право виступити наступного навчального року як соліст із симфонічним оркестром університету. Гратиму концерт Брамса. Я у великому захваті від цього, адже це мій улюблений скрипковий концерт і я давно мріяла заграти його з оркестром.

– Чим, на твій погляд, різниться навчання у США від навчання в Україні?

– У Сполучених Штатах у вузах викладачі ставляться до студентів – як до рівних собі колег, а часто – як до добрих друзів. Завжди присутній хороший, теплий контакт між студентом і професором. Студенти ж тут набагато більше вчаться, ніж в Україні, і є дуже організованими та відповідальними. Вони з величезним інтересом „вбирають“ кожне слово з лекції професора.

– Чи бувала ти в США на концертах нашого знаного земляка Олега Криси?

– Поки що не була на концертах Олега Криси, проте мені пощастило побувати тут на концертах Максима Венгерова, Гідона Кремера. А недавно слухала відомого скрипаля Джошуа Бела.

– Яка твоя основна мета в житті?

– Дуже хочу продовжити вивчення німецької мови, щоб мати змогу вільно нею спілкуватися. Також прагну досягти такого високого професійного рівня гри на скрипці, яким володіє мій педагог – Михайло Левкович. А основною моєю метою у житті є дарувати миті щастя та радості моїм дорогим батькам, котрих я безмежно люблю і яким дуже вдячна за все, що вони для мене роблять.

Леся ОЛЕНДІЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...