Ви давно були у кіно? Мабуть, давненько… Директор кінотеатру „Сокіл“ Ганна Росоловська розповіла такий курйозний випадок. Зайшов хлопчина років десяти у зал кінотеатру. Побачив широкий екран і здивовано вигукнув: „Який великий телевізор!..“. Підростає нове покоління, яке не має уявлення про кінотеатр. Явище певною мірою закономірне. Звичайне кіно дуже потіснили і телебачення, і відеопрокат. Але чутки про остаточну загибель кіно виявилися сильно перебільшеними. Останнім часом у Львові, як і по всій Україні, почався ренесанс кіно. Люди скучили за широким екраном, за самою атмосферою кінотеатру.
Нещодавно знову засвітився екран кінотеатру „Сокіл“. Розташований він у Франківському районі, на вулиці Володимира Великого, поблизу мальовничих озер і горіхового гаю. Тривалий час це приміщення орендувала телекомпанія „Міст“, перетворивши його згодом у звичайнісінький склад. Будинок руйнувався на очах… Не один бізнесмен поклав, як кажуть, око на цю споруду. „Соколу“ світила перспектива стати черговою гуртівнею чи супермаркетом… Але кінотеатр повернули до життя. І прагнули цього насамперед мешканці, які живуть довкола „Сокола“. Вони не раз звертали увагу районної і міської влади на відсутність будь-якого культурно-мистецького закладу у великому мікрорайоні. Саме це і спонукало голову Франківської райадміністрації Василя Дзеру рішуче взятися за порятунок кінотеатру.
– Один у полі не воїн,- говорить Василь Михайлович. – Наш задум підтримали депутати міської ради, зокрема Віра Лясковська, Тетяна Крушельницька… Двічі тут був міський голова Любомир Буняк. Депутати ухвалили рішення про передачу кінотеатру у міську комунальну власність, згодом міськвиконком передав його у підпорядкування Франківській райадміністрації. Але де взяти кошти на відновлення споруди? Свого часу будівництво кінотеатру профінансували зі свого прибутку підприємства Франківського району. Вирішили піти тим же шляхом. Зібралися разом з керівниками підприємств і установ, обговорили питання колективного відновлення кінотеатру. З приємністю зазначу – ніхто не відмовив. Керівники самі виявляли ініціативу і дотримали слова. Підприємець Олександр Гурський, який живе у нашому районі, придбав для прокладання нового водопроводу 300 метрів труб. Старий водогін постійно проривало, і парк перетворювався на суцільне болото… „Карпатбуд“ (керівник Юрій Карвацький) виконав ремонт фасаду. Дах повністю відновило БУ-62 (начальник управління Степан Середич). Сходи і колони реставрували спеціалісти „Галбуду“ ( керівник Олекса Луців). Сантехніку полагодило РБУ-1, яке очолював Леонід Новальківський. На жаль, він мав серцевий напад і нещодавно помер. Ми пам’ятаємо його добрі справи. Дуже багато зробили для благоустрою мікрорайону робітники шляхово-експлуатаційної дільниці (керівник Євген Хміль). До глядацького залу треба було закупити чимало нових крісел, і нам пішов назустріч директор ювелірного заводу Володимир Кузовкін. Деяку апаратуру придбала фірма „Фокстрот“… Для доброї справи, для того, що робиться прозоро, завжди знаходяться добрі люди…
Переконаний, що культура, виховання, ідеологія – справа державна. Чому у нас стільки біди у державі? Вибухають склади боєприпасів, падають дахи і балкони, зухвало фальсифікують вибори… Не лише тому, що керівники погані. Це й тому, що низький загальний культурний рівень населення. Мені боляче дивитися на розкурочені ліфти, виламані вікна і двері, розмальовані написами стіни. Це роблять наші люди, наші діти. Мусимо йти до Європи не лише через економічне зростання, а й через виховання. І у це треба вкладати кошти…
– Пригадую, за радянських часів від кінотеатрів вимагали, щоб, окрім прокату фільмів, вони займалися культурно-просвітницькою роботою…
– Зараз влада не може керувати культурою, як колись керували райкоми партії. У спільній роботі із закладами культури виходимо з реальних потреб району. У районі чимало різних гуртків, товариств, хорових і танцювальних колективів. Часом їм немає де притулитися, показати своє мистецтво. А сцена „Сокола“ для них відкрита. Проводили тут конкурс вертепів, святковий концерт до Дня матері… У великому мікрорайоні з’явився свій вогник культури. Для молоді проводять дискотеки. Батькам спокійніше на душі, коли їхні діти у вечірній час розважаються поблизу дому і не їдуть кудись в інший кінець міста…
– Директор кінотеатру з розпачем говорила про свої гризоти. Стара апаратура, зношені кіноплівки, нові фільми доводиться привозити з Києва, а це дорого. Виручка з кіносеансів невелика. Місто і район взяли на себе великий тягар… Отож зробіть прогноз – як довго зможе протриматися „Сокіл“?
– Про ці проблеми я знаю. Місто і район фінансово підтримують свій кінотеатр. Не все ж буде така фінансова скрута. Мене не покидає мрія придбати для „Сокола“ найсучаснішу апаратуру, гарні меблі… Поблизу кінотеатру два озера. Одне з них плануємо цього року розчистити, щоб діти могли кататися на човнах. Думаємо влаштувати тут маленький діснейленд, з часом збудувати хоч невеличке льодове поле. Я оптиміст і сподіваюся на краще. Так цікавіше жити…
Борис КОЗЛОВСЬКИЙ
