Журналістській кузні – 50 років - „Львівська газета“, 21 травня

|

Днями факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка виповнюється 50 років. Як змінювався факультет упродовж років? Які здобутки принесли факультету його вихованці? Щоби відповісти на ці запитання, кореспондент поспілкувався з випускниками, які закінчили навчання з періодичністю в десять років.

Випуск 1964 року – Григорій Іванович Шрамко. “Факультет зробив з мене людину, – каже він. – Я отримав широкі знання в різних галузях: сільське господарство, література, промисловість. Тут викладали відомий журналіст, блискучий теоретик, професор Володимир Здоровега, молода Леся Сербенська – відомий мовознавець, яка вже тоді вирізнялась умінням навчати й вимогливістю до студентів”.

Поглянувши на журналістський диктофон, Григорій Іванович усміхнувся: “Раніше ми не мали можливості такого запису. Вивчали навіть окремий предмет – стенографію. Це чудово, що сучасний журналіст має такі засоби. Колись я був змушений робити все власноручно. Сьогодні ж можна швидко набрати текст, зверстати, знайти потрібну інформацію в інтернеті. Це навіть не крок уперед – це новий етап журналістики”.

Але й тепер, вважає Григорій Іванович, журналіст повинен опановувати логіку й образність мислення, мати творче начало – талант.

За плечима у Григорія Шрамка – великий журналістський шлях: редагування районних газет, робота у “Львівській правді”. 16 років він працював редактором газети “Львівський залізничник”, нині – відповідальний секретар цього ж видання. Нагороджений званням заслуженого журналіста України та орденом Червоного прапора.

Наступний мій співрозмовник закінчив університет у 1974-му. Йосип Олександрович Бурчо – редактор однієї з найтиражніших одеських газет “Прес-кур’єр”, член президії обласної організації Спілки журналістів України.

“Власне, навчання на факультеті дало мені все, бо до того часу я нічого не мав, – вважає він. – Може, це високі слова, але, повірте, я як особистість виріс і сформувався на факультеті. Журналістика – тяжка праця. Щасливим у цій професії може бути лише той, хто виконує цю нелегку й дуже часто невдячну роботу з любов’ю. Добре, давайте простіше: нехай не з любов’ю, але обов’язково з почуттям відповідальності.

Звичайно, факультет не навчить вас практичної діяльності. Я переконаний: теорія – це парта, практика – це життя. Вони на початку існують окремо, але професіонал може народитися тільки як наслідок поєднання першого та другого.

Не хочу нікого образити, але за моїх часів існувала глибока повага до викладачів. Знаєте, для нас Здоровега, Цьох, Ящук, Малий, Курганський, Петрушко, Рябий були майже богами. Ми, безумовно, вірили їх словам і висновкам, ніколи не розчаровувалися в них. А часи ж, погодьтеся, були не прості.

Ще десять років. Випуск 1984-го року. Богдан Іванович Кушнір. “Я був тоді звичайним сільським хлопцем із масою амбіцій і сподівань, – розповідає він. – Сумніваюся, що можна визначити наявність таланту при вступі. Коли із 70 людей 20 стануть журналістами – це прекрасно”.

Богдан Кушнір працював у газетах “Молодь України” (у 1995-1996 роках – власкор у Росії), “Київські відомості”, нині – головний редактор нового всеукраїнського видання “Вечірня газета”.

Богдан Іванович переконаний, що на факультет слід приймати людей із певним життєвим досвідом. Або ж потрібно створити школу журналістики, де молодих людей навчатимуть загальним дисциплінам. А вже на факультеті повинно бути більше практики, наближеної до життя. Можна, звичайно, займатися й чимось іншим, наближеним до журналістики, наприклад, піаром. Це хобі Богдана Івановича ще з тих часів, коли працював у Москві. Він проводив виборчу кампанію мера Львова, парламентські та президентські піар-кампанії. Після цього пана Богдана запросили на рідний факультет читати курс лекцій “Паблік рілейшнз”.

“Факультет повинен розширювати такі дисципліни. Щоб молоді люди могли розпізнавати чорний піар, бачити різницю між нав’язуванням та об’єктивним викладом інформації, між добром і злом. Це можливість для молодого спеціаліста віднайти себе, а знайшовши, приносити користь державі, суспільству, нації”, – переконаний Богдан Кушнір.

У 1994 році факультет закінчив Олександр Ваврищук. Тоді практику поділяли на чотири етапи. Перша – багатотиражки на заводі, друга – районні газети, третя – обласні, четверта – дипломні практики, за бажанням. Олександр практикувався на 125-му заводі ім. Леніна, у Тячівській районній газеті, в обласній “Одеський вісник”. А на четвертому курсі його запросили на “Міст”, де він працює й досі.

Олександр згадує, що в роки студентства було дуже важко. Особливо – “відточити перо”, викласти свої думки в потрібній формі. Але коли професор-мовознавець Олександра Сербенська сказала: “Ми знайшли з Ваврищуком спільну мову”, – це було найвищою похвалою. Згадує він і тодішнього декана, професора Б. В. Потятинника, який умів зацікавити темами.

Що саме спричинило вибір тележурналістики? Коли Олександр навчався, не було спеціалізацій – лише спецкурси. Однак коли він прийшов на практику на “Міст”, відразу зрозумів, що це його. “Кожен сам повинен обирати шлях. Головне – бути незалежним і намагатися досягнути своєї мети”, – наголошує він.

2004 рік. П’ятикурсниця Галина Гузьо – керівник студентської газети “Хід”. У неї вже семирічний стаж співпраці (ще з десятого класу), а тепер і штатна робота в газеті “Високий Замок”. Навчання в школі журналістики до вступу на факультет дало досвід і знання. Галина вважає, що для неї факультет став школою життя. Саме тут вона навчилась аналізувати, отримала поглиблені знання із загальних дисциплін. Студентка вважає, що факультет повинен стати більш відкритим для світу, потрібно організовувати міжнародні зустрічі та поїздки. Особливо на кафедрі зарубіжної преси та інформації. Галині важко поєднувати роботу й навчання, практику й теорію. Тому вона запропонувала створити на факультеті своє видання. Так виникла газета “Хід”. Студенти-журналісти працюють у ній безкоштовно, стипендії німецького фонду ім. Р.Боша, яку “вибила” Галя, вистачає лише на друк видання. “Але саме тут можливий політ думок, пишеш так, як говорить серце, так, як повинен працювати журналіст, так, як працюємо ми – молоді журналісти”, – вважає Галина Гузьо.

Галина Роспопа

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...