Юрко Кох: “Щоб видобути з книжки цимус...” „Ратуша“, 20 травня

Наталя ДУДКО, "Ратуша"

|

Світ, що за обкладинкою, одним із перших пізнає художник. Адже як би ми не називали людину, яка “малює” книжку (книжковий дизайнер, книжковий ілюстратор), вона насамперед — художник. “Книжковий — мені навіть дивно слухати, але хай буде”, — говорить Юрко Кох. Найбільше митець співпрацює з літературною агенцією “Піраміда”, хоча постійно декларує свою незалежність.

— Займатися книжковим дизайном — це Ваша ідея чи хтось із видавців запропонував?

— У дуже погані радянські андроповські часи, у середині 80-х, за так зване “тунєядство” була кримінальна стаття. І я змушений був вступити до Поліграфічного інституту, а також працювати, бо вчився заочно. Під час навчання в інституті до книжки в мене була страшенна відраза, бо тоді не було нормальних книг і не було нормальних замовлень, а давали якісь ідіотські сіро-чорно-зелені підручники з предметів, абсолютно незрозумілих. І можливості реалізуватися творчо не було. По закінченні інституту відраза до поліграфії тривала в мене ще років 5, я не мав наміру цим займатися. Але якось мені запропонували зробити запрошення до цілком нормального, інтелектуального концерту. І от після цієї такої маленької карточки, яку надрукували на “Атласі” в один чи в півтора кольори, мені замовили другу карточку, потім третю, а тоді замовили якусь брошуру. І до всіх цих речей я не мав заперечення, бо вони були добрі. А потім, коли почалися часи мітингів, демонстрацій, ми з колегами займалися друкуванням карток, афіш, оголошень, закликів — десятками, сотнями, ще напівофіційно, бо якби таку пачку “засікли”, то ліквідували б. Відтоді розпочалася моя любов до поліграфії, до друку, і тепер, коли закінчую одну книжку, мені замовляють другу, і практично я вільний не сиджу. А тексти потрапляють дуже цікаві. Бо якщо пропонують щось нецікаве, то я просто відмовляюся.

— Розкажіть про “кухню” читання книжок, які потім будете оформлювати…

— Мені одному з перших після автора доводиться читати рукопис. Я його мушу читати значно акуратніше і скрупульозніше, ніж той читач Юрко-я, який цю книжку читатимете потім, маючи в руках готовий продукт. Я її проціджую від початку до кінця, потім від кінця до початку, а потім проціджую вже кожен розділ чи кожну частинку, яка мене тягне. Для того щоб видобути звідти цимус, образи та систему, яка має витворитися саме з цієї книжки. Я абсолютно не ставлю собі жодних обмежень, жодних завдань, воно саме мені диктує, а моє чуття, відповідно, теж мені диктує, і ми знаходимо спільну форму. От так народжується. Це дуже цікавий процес, він… дуже ніжний, тому що його не можна перебивати, не можна втручати інші думки, поки я все це набираю, бо воно ще свіженьке і може розлетітися. Треба, як правило, мати довгий відрізок часу, щоб я в цей процес занурився з головою, і поки все це не пройду, не вилазив. Тоді виходжу вже з готовим продуктом, і тільки виконую.

— А яким є процес виконання?

— Це процес нібечки контрольований мною, але насправді — іноді дивлюся — і не пам’ятаю, як я це робив. Це ніби в трансі: і на комп’ютері, і вдома, і малюю, і знову роблю якісь ксерокси, дома-льовую, відкидаю. Ножиці, перо, туш, комп’ютер — це не має значення… Недавно закінчив три проекти, і вони наразі для мене найкращі. Вийде неординарна книжка (як структура) Назара Федорака “Сад божественних комах” (“Лілея-НВ”). Ми з Ольгою (Ольга Погрібна-Кох, дружина Юрка Коха. — Авт.) закінчили дуже складний проект, працювали над ним близько року — ви-брані поезії з чотирьох збірок Наталки Білоцерківець “Готель “Централь”, це буде арт-бук, художній альбомчик поезій (“Кальварія”). І дуже я тішуся, як дитина, що закінчив проект Юрка Позаяка “Шедеври” в “Піраміді”. Це такий веселий, потішний і не те що масовий проект, а очікуваний і знаний людьми, тому що туди входять поезії, які 10 років тому люди цитували, студенти записували вірші, молодь досі з пісень знає.

— Те, що доводиться виконувати замовлення, навіть якщо книжка добра, не створює якогось бар’єру?

— З автором чи з видавцем ми домовляємося, що він не пхає носа в мою роботу. Я навіть колись написав таку карточку, яку я нечасто виймаю, але ношу зі собою в папочці. Там написано, що замовляючи певну дизайнерську чи художню річ, видавець чи автор мусить мені висловити свої побажання від “А” до “Я”. Якщо є якісь конкретні пункти, які я мушу не порушити, я їх буду дотримуватися. Якщо ж я зроблю річ, а він мені буде пред’являти претензії, яких не було сказано попередньо, то пішов він геть. І вони, як правило, погоджуються.

— Чи не хотіли б ви зробити виставку ілюстрацій?

— Думав уже над цим, уже можна заповнити справді досить багато місця. Тільки я надто лінивий, мені шкода часу на підготовку, видрук, збір усіх цих ілюстрацій.

— Чи не пробували, відштовхуючись від своїх картин, писати тексти, тобто щоб ілюстрацією ставав текст?

— Часом я пишу тексти, але вони зовсім інакші, не пов’язані з картинами, тому що картини відтворюють речі, неописувані словами. Якби я міг просто записати словами, то я би просто записував, а так відтворюю ту субстанцію, яка не записується. По них потім можна шкрябати і писати, але я не для того це роблю.

— Як на вашу думку, хто може краще відтворити світ, письменник чи художник?

— Я колись над тим думав, дуже давно, особливо в юності, коли починав відтворювати. Якось Микола Рябчук нам, молодим художникам, які приходили до нього на хату, де читали різні тексти, робили підпільні виставки, зацитував чиїсь слова про те, що найтоншим із мистецтв є поезія. Згодом в іншому джерелі я прочитав, що найтоншим, найневловнішим із мистецтв є музика. І я й досі ставлю малярство не на перше місце, хоча ним займаюся. Очевидно, музика все-таки є первинна, найтонша і найневловніша. Навіть із кармічного погляду вважають, що композитор уже не народжується вдруге, тому що це є вершина передбожественного стану, він уже максимально реалізувався, а художник ще ні, це не найвищий спосіб тонкої реалізації, поєднання з Богом. Але в цілому, то певно що тонкі речі, бо вони незрозумілі, невідчитувані з розгону загалом і загалом. Люди не отримують максимальної інформації з відчитування творів мистецтва, мистецтво, яке б воно не було, все одно не є масовим.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...