Історія львівської фотографії - „Поступ“, 17 травня

|

До Дня Львова місто одержало чудовий подарунок — у видавництві Сергія Фрухта „Центр Європи“ вийшла друком унікальна книга з історії львівської фотографії „Dawna fotografia lwowska 1839-1939“. Це перше глибоке і найбільш повне документальне дослідження розвитку фотографії у Львові від перших дагеротипів до зародження художньої фотографії як нової форми візуального мистецтва. Воно є результатом спільної діяльності групи львівських і польських дослідників під науковою редакцією професора Інституту пластики в Ченстохові, автора 7-ми видань з історії фотографії Олександра Жаковича.

“Невситимість фотографічного ока змінила умови нашого життя, змінила світ. Даючи нам новий візуальний код, фотографії змінюють і розширюють наші уявлення про те, на що варто дивитись і що ми маємо право спостерігати. Фотознімки — справжня граматика і — а це важливіше — етика бачення“, — пише найвідоміша американська письменниця, перший лауреат премії ім. Соломії Павличко С`юзен Зонтаг. — І, нарешті, найважливіший результат фотографії полягає в тому, що вона дає нам відчуття, що ми можемо тримати в голові увесь світ — цілу антологію образів“.

Авторський колектив книги з історії львівської фотографії складається з 13 осіб. Крім вагомого внеску Жаковича, автора багатьох розділів, варто відзначити велику дослідницьку роботу, проведену львівськими авторами: Юрієм Бірюльовим, який зробив численні суттєві доповнення і уточнення, і Іриною Котлабулатовою, яка присвятила кілька років вивченню історії виникнення і розвитку львівських фотоательє. Їх подвижницька праця заслуговує на глибоку пошану. З польського боку вирізняється робота директора Інституту пластики в Ченстохові професора Єжи Півоварського з вивчення діяльності Львівського фотографічного товариства і Українського фотографічного товариства (тема його дисертації) та робота автора численних виставок і досліджень з історії львівської фотографії, співробітника відділення фотографії Національного музею у Вроцлаві Адама Соботи, який є власником найбільшого зібрання творів львівських фотохудожників від дагеротипів до авангардних фототворів художників львівського Artes Олександра Кшивоблоцького і Маргіт Сельської.

Найбільш цікавою частиною історії фотографії у Львові є, без сумніву, її перші кроки, і нова книга заповнила багато білих плям на цій сторінці. Після першого ж повідомлення про відкриття Дагера в січні 1839 року „Газета Львівська“ одразу ж надрукувала великий матеріал на цю тему і протягом року часто поверталась до неї, а після публікації у Франції технології дагеротипії 1 жовтня надрукувала детальний опис цього процесу. Якщо раніше першим львівським фотографом вважали Йогана Глойснера, то у книзі з`являється ім`я Йозефа Берреса.

Факти, знайдені Бірюльовим і Жаковичем, свідчать, що син професора Львівського університету Глойснера у 1840-1842 роках займався дагеротипією — робив портрети і види Львова. Публічно дагеротипи Львова його роботи були виставлені в червні 1841 року в книгарні на пл. Ринок, 2. Професор анатомії Львівського університету, чех за походженням, Йозеф Беррес (1796-1844), власник кам`яниці на вул. Вали Низькі (тепер пр. Свободи, 8), захопився дагеротипією і вирішив її вдосконалити, аби виправити її основний недолік — унікальність (тобто нетиражність). З цією метою він проводив численні досліди з друком відбитків із дагеротипів за методикою офорту. Його робота дала позитивні результати, і вже в квітні 1840 року він описав свій винахід у „Віденській газеті“, а пізніше, у липні 1840 року, видав у Відні окрему брошуру. У цих публікаціях Беррес впровадив у німецьку мову термін Lichthild – „світлова картина“. Цей вираз до нашого часу є адекватним терміну „фотографія“, а його дослівний переклад зберігся в українському терміні „світлина“. Якщо від Глойснера залишився в історії тільки газетний слід, то роботи Берреса збереглись до нашого часу. Оскільки травлення і друк з дагеротипів потребували дуже високої майстерності друкаря, Беррес розпочав співпрацювати з відомим чеським графіком Йозефом Аксманом. Відбитки з протравлених дагеротипів Берреса зберігаються у колекції Моравської галереї у Брно. Тому лаври піонера львівської фотографії передусім належать йому.

Подальша історія, яка розпочалась з відкриття п. Холоневським 1843 року у Львові першого фотоательє, чудово описана в нарисі Котлабулатової і Жаковича. Особливе враження своєю повнотою, детальністю та документальністю справляє список львівських фотоательє і персоналій за перші сто років історії фотографії. З великим зацікавленням читаються і нариси, присвячені творчим фотоорганізаціям Львова міжвоєнного періоду і окремі життєписи видатних львівських фотохудожників Генрика Міколяша, Юзефа Світковського, Вітольда Ромера.

Про багатство історії львівської художньої фотографії свідчить багато фактів. Наприклад, перша творча організація фотографів в Україні виникла у Львові з ініціативи відомого скульптора Тадеуша Баранча 27 березня 1891 року. Її членами були і видатний український етнограф Володимир Шухевич (1849-1915), дід Романа Шухевича. Цей „Клуб аматорів мистецтва фотографії“ 1903 року був реорганізований у „Львівське товариство фотографічне“. Уже в травні 1903 року у Львові відбулася перша публічна творча фотовиставка, яка мала величезний успіх — її відвідали понад 9 тисяч глядачів. З того часу виставки художньої фотографії стали щорічними. Виняток становлять тільки воєнні роки. Ще один унікальний факт з історії львівської фотографії: ще до Першої світової війни у палаці Лянцкоронських у Старому Роздолі містилась одна з найбільших на той час у світі збірка фотографій (120 тисяч фото і дагеротипів). З 1895 року у Львові розпочали видавати перший фотожурнал, а лише до 1939 року у Львові в різні роки під різними назвами виходило 8 фотожурналів. Зокрема український „Світло і тінь“ (1933-1939).

Дуже складно вмістити всі факти і події з історії львівської фотографії під однією палітуркою, тим паче першого видання. Зрозуміло, що до першого видання є і зауваження. Упорядники чомусь оминули увагою сторінку, присвячену журналістській репортажній фотографії. Що стосується історії української фотографії, яка теж має не менш цікаву історію, то вона цікавила авторів тільки подекуди — тоді, коли перетиналася з польською. Це було зумовлено і великою кількістю досліджень польських науковців на цю тему впродовж багатьох років, і тим, що ініціатором видання була польська сторона. Хоча книга і містить багато ілюстрацій українських авторів, однак це швидше формальність. А найбільший мінус цього видання — це те, що воно вийшло тільки мовою замовника — польською.

Олег ВВЕДЕНСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...