Цілком імовірно, що незабаром в Україні з`явиться новий тип священиків — військові. Таку ідею висунули на П`ятій міжнародній конференції „Військово-християнський рух та душпастирська опіка військових в Україні“, що завершилася 15 травня у приміщенні Львівського інституту пожежної безпеки МНСУ.
За словами учасників конференції, яку організувало нещодавно створене Всеукраїнське міжконфесійне християнсько-військове братство, зараз вкрай необхідно створити українське капеланство на державному рівні.
Зрештою, кожна держава має свою модель військових душпастирів. У Німеччині, наприклад, капелани не є частиною війська і не залежать від держави, вони є лише духовними наставниками. Лютеранська та Римо-Католицька Церкви (найпоширеніші у цій країні) підписали з урядом спеціальну угоду: у разі необхідності, капелани слідують за військом, обирають з-поміж себе одного, який представляє усі конфесії.
У США кожен капелан, хоч і повинен закінчити духовну семінарію, проте є офіцером, мусить носити пагони, проходити армійську службу, може також робити військову кар`єру чи навіть долучатися до бойового планування та тренувань.
На Україні власного душпастиря мають хіба мешканці закритого військового містечка, якщо на його території є своя церква. Переважно же вояками опікуються звичайні священики. Проте кожна єпархія Греко-Католицької Церкви, на парафії якої є військова частина, призначає капеланів — духовних наставників, які опікуються лише військовими.
Щоправда, останнім часом в Україні розпочали з`являтися капелани американського зразка, які, схоже, самі тим зачудовані.
“Військовий священик — дійсно дивне поєднання, адже Церква ніколи не виправдовувала війни, — зізнається отець-диякон Греко-Католицької Церкви, майор Збройних сил України Руслан Коханчик. — Та й закон у нас не передбачає інституту військового духовенства. Тож я — виняток з правила, в Україні таких, мабуть, не більше ніж десять“.
За словами отця-диякона-майора, загалом українські Церкви підтримують присутність священиків у війську. Та водночас він зазначив: висвячуючи військового, скажімо, на диякона, єпископи певною мірою ризикують. Держава теж поки що не має однозначної думки щодо моделі капеланства у нас. Тим паче, що в Україні існує кілька релігійних конфесій.
Як приклад запобігання міжконфесійним конфліктам, голова братства Сергій Лисенко згадує знову ж американців, у яких капелан мусить мати ранг військового. Отже, каже він, якби у нас працювала така модель, то головнішим був би той священик, який старший за рангом, байдуже, католик він чи православний.
“На зустрічі лідерів капеланських служб НАТО у Страсбурзі я був вражений, — захоплено розповідає пан Лисенко. — Крім того, що усі присутні священики за званням були не нижчими за рангом від полковника чи генерала, вони ще й на прийом прийшли у фраках, з еполетами! Нам до такого рівня ще довго рости, але треба!“
Як розповів „Поступу“ підполковник запасу американської армії, Річард Барнс, капеланство в США функціонує близько 220 років і, на його думку, це найоптимальніша модель військового душпастиря, на що вказує історія.
Водночас американський офіцер вважає, що військовість душпастирів не спонукає солдатів до надмірної войовничості. На його думку, капелани не винні у тому, що США ініціювали кілька воєн, а також зазначив, що духовенство його країни засуджує звірства американських солдатів щодо іракців. „Наші капелани лише морально підтримують солдат, вони не є взірцем воїна“, — сказав пан Річард.
Катерина ЗЕЛЬМАН
