Життя після „Армагеддона“ - „Молода Галичина“, 6 травня

|

П’ять років тому Червоноград сколихнула трагедія, що змінила життя багатьох тутешніх родин. Того дня ніщо не віщувало біди. Ніхто й подумати не міг, що звичайний культпохід у кіно завершиться смертю шістьох дітей…

„Перший сеанс фільму затягнувся на кілька хвилин, – пригадують нині вчителі. – І коли натовп дітей почав виходити із залу, учні, які чекали надворі, поспішили зайняти місця у кінотеатрі“. „Армагеддон“ виявився реальністю: у темному приміщенні у тисняві діти почали чавити одне одного. Дехто зі школярів упав, і в паніці ніхто не зважав на те, що йде по чужих головах. А вчителі не зуміли втихомирити натовп. Саме через дитячу жорстокість і невихованість ця трагедія й сталася. Лише згодом, зрозумівши, що відбулось, підлітків охопив жах. Та було вже пізно! Мирослава Тимчишин, викладач зарубіжної літератури Червоноградської середньої загальноосвітньої школи № 5, зізнається, що після того випадку ще жодного разу не була в тому кінотеатрі, проходячи повз нього, їй щоразу стає моторошно.

На розрекламований фільм пішла і восьмикласниця Галина Кривова, хоча її клас на перегляд не водили. Утікаючи з уроку на „Армагеддон“, Галя й подумати не могла, що той вчинок змінить її життя. Після того дня дівчина зосталась калікою…

Спорт допоміг вижити

У школі Галинка була однією з найкращих учениць. Любила точні науки, особливо математику. Крім того, багато читала, мала здібності до малювання. Та її стихією був спорт. Дівчина серйозно займалася легкою атлетикою, навіть здобувала призові місця на олімпіадах у школі. Та один день змінив геть усе!

З усіх дітей, котрі вижили, Галина була у найважчому стані. Лікарі потім казали, що дівчині допомогло те, що раніш вона займалася спортом, тому загартований організм витримав. Два місяці Галя пролежала в комі, потім тривале лікування у Львові та Києві. Із діагнозом „атрофія мозку“ не кожен виживає… Дівчина практично втратила зір, також була порушена ділянка мозку, яка відповідає за координацію рухів. У перші місяці після трагедії руки і ноги не слухалися її. Та треба було вчитись жити заново…

Батьки та двоє сестер усіляко підтримують Галинку, а вона не занепадає духом. Із часом у неї частково відновилася пам’ять. У свої 18 літ дівчина навчається в 11-му класі, хоча вже два роки тому повинна була закінчити школу. Та, на прохання рідних, Галя ще й досі школярка, адже їй потрібне спілкування. Щодня до неї навідуються учителі, інколи приходять діти зі школи. Також уже 5 років поспіль із днем народження її вітають батьки тих дітей, котрі загинули у трагедії.

Релаксація – тільки із психологом

Щоп’ятниці до Галини приходять психолог і вчитель фізики. Упродовж двох років із нею займається психолог Червоноградської середньої загальноосвітньої школи № 5 Лідія Меда. „Про трагедію ми навіть не згадуємо. Крім того, дівчина про неї не пам’ятає, а я її не розпитую, – розповідає пані Лідія. – Переді мною з Галею займався інший психолог, тому мені важко сказати, чи є якісь зміни у її здоров’ї чи ні. Натомість лікарі переконані: це – велике диво, що Галя вижила. Коли б у Галинки поліпшився зір, із нею було б значно легше працювати“, – продовжує Лідія Меда. Зараз Галина бачить тільки розмиті обриси, але у батьків жевріє надія, що зір повернеться. А на прогулянки вона ходить із мамою або зі сестрою.

Під час уроку Галя із психологом виконує спеціально розроблені вправи на дрібну моторику. Адже й дотепер у дівчини порушена координація рухів, пальці рук ще мало слухаються. Спочатку приходив і логопед, щоб підправити вимову, але нині дівчина вже може вільно спілкуватись.

За словами психолога Лідії Меди, Галині дуже подобаються різні ігри та вправи. На заняттях зі психології вона вчиться малювати геометричні фігури, ліпити різноманітні вироби з пластиліну тощо. Крім того, не обходиться без вправ на увагу й логічне мислення. Як правило, такі уроки закінчуються вправами релаксації.

Навчання „з чистого аркуша“

До трагедії Галю вчила зарубіжну літературу Мирослава Тимчишин. „Одного разу інша вчителька привела дівчину до школи на мій урок, – розповідає пані Мирослава. – Протягом 45 хвилин Галя уважно все слухала. А після уроку я її запитала, чи вона мене пам’ятає? Дівчина відповіла, що так, утім не змогла пригадати ні мого імені, ні прізвища. А торік я почала вчити її вдома. Працювати важко, але дівчинка дуже старається. Проблема у тому, що книжок із зарубіжної літератури, які були б пристосовані до її зору, немає. Дедалі частіше ми з нею переказуємо якісь тексти“. Інколи на уроці зарубіжної літератури Галя читає буквар і „Українську мову“, тексти в яких адаптовані для її зору. Дуже часто дівчині при читанні треба підставляти лінійку чи зошит, бо в неї „розбігаються“ рядки й букви, і вона губиться.

За словами Мирослави Тимчишин, Галина ще дуже невпевнена в собі. Вона довго думає, перш ніж відповісти на запитання, хоча знає відповідь. „Я їй кажу: Галю, я бачу по очах, що ти знаєш, – продовжує пані Мирослава. – Лише тоді вона відповідає на запитання“. Із часом у дівчинки відновилось логічне мислення. А на прогулянках Галина дуже спостережлива. „Перед святами ми пішли з нею у парк, і Галинка помітила, що в місті дуже чисто і прибрано… Коли б не поганий зір, то мало хто міг би сказати, що в дівчини є інші вади“, – мовить педагог.

Коли Мирослава Тимчишин приходить до Галини на урок, вони спілкуються на різні теми. „Я її часто запитую, чи може вона біля себе дати раду? На що вона відповідає, що вже сама може наїстися, але накласти їжу в тарілку їй ще важко“. Зараз батьки залишають Галю саму вдома. Крім того, дівчина може приглянути й за меншою сестрою, якій шість років. Мама потроху привчає Галину до самостійності. „Дуже часто, приходячи до неї на урок, я бачила, як вона допомагає мамі на кухні“, – розповідає М. Тимчишин.

„Бувало, приходжу до неї після канікул і запитую, який зараз урок, то Галя пам’ятає, що зарубіжна література. Ми часто з нею пишемо якісь слова на дошці, та в зошиті їй писати ще заважко. Пальці не дуже її слухаються. Хоча пише вона грамотно. Завжди запитую, чи робила вона зранку зарядку? На що Галя тільки всміхається. Значить – не робила. Тоді починаємо виконувати якісь легкі вправи“, – продовжила пані Мирослава.

Учителька хімії і біології Надія Нечипурук пригадує, як, приходячи на урок, вона запитувала в Галинки, якого кольору на ній одяг? Іноді дівчинка помилялася, іноді відповідала правильно. Хімія і біологія даються Галині нелегко. Більшість формул вона може писати лише на дошці, деякі навіть запам’ятовує. За словами пані Надії, дівчинці довелось усе вчити зі самого початку: букви, числа, формули, та нині вже помітний прогрес у навчанні.

Окрім щоденних занять, Галина Кривова бере активну участь у різних виставах та конкурсах, які проводить місцевий реабілітаційний центр для дітей-інвалідів. За словами педагогів, дівчина гарно декламує вірші…

Львів – Червоноград.

Юлія БІДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *