Олександр Максимчук: “Україна – як колишня Каліфорнія. На цей штат колись усі махнули рукою” - „Львівська газета“, 6 травня

Із першими днями травня, після наближення ЄС до західних кордонів України, в багатьох експертів з’явилося хобі – рахувати збитки від вступу в Євросоюз західних сусідів України. Щоправда, не всі вважають, що вступ Польщі в ЄС – однозначно програшний варіант для України.

Про це, а також про проблеми львівського бізнесу, які виникають у зв’язку із зазначеними подіями, та методи їх подолання, розповідає голова правління Львівської обласної асоціації малого та середнього бізнесу Олександр Максимчук.

– Як вплине на економіку Львівщини вступ сусідніх держав, насамперед Польщі, до ЄС?

– Це запитання можна розглядати в різних аспектах. Перший із них стосується наших так званих “човників”. Деякі з них уже проаналізували ситуацію та зробили відповідні кроки. Вони змінили напрямок свого бізнесу та створили невеликі підприємства, тобто вклали гроші в більш вигідну справу. Це те, що можна сказати про торгівлю. Якщо ж говорити про виробництво, то наведу приклад Польщі. Ця країна швидко зреагувала на зміни й ухвалила відповідні законодавчі акти. Зокрема, варто згадати закон про автомобілебудування, який передбачав квоти на пільговий ввіз авто. Це певним чином стимулювало розвиток виробництва автомобілів у Польщі. Такі приклади треба враховувати.

І якщо Україна грамотно скористається наближенням кордонів ЄС, а також відповідним досвідом і певною базою, то це може дати позитивний результат. Єдине – є небезпека, що Україна опиниться на маргінесі економіки. Свіжий приклад: декілька днів тому ухвалено законопроект про зменшення для України квоти на ввіз металопрокату в країни ЄС. Зокрема, задекларовано, що квота на ввіз готових виробів у всі країни ЄС відтепер буде на рівні тієї, яку ми мали на ввіз у Польщу. Відповідно, певні українські підприємці це прорахували. Наприклад, Індустріальний союз Донбасу, який взяв участь у тендері на приватизацію “Гути Ченстохової” та купив металургійний комбінат в Угорщині. Це досить значні кроки, які свідчать, що український бізнес (на жаль, не весь, а тільки серйозні підприємства) вміє орієнтуватися в тому, що пропонує Європа, і в тому, з чим ми ще можемо зіштовхнутися.

Окрім того, в цій ситуації є ще один момент, який також можна врахувати. Так, нещодавно один відомий шведський економіст зазначив, що Україна дуже нагадує Каліфорнію. Річ у тому, що Каліфорнія ще в 50-х роках минулого століття була штатом, на який усі махнули рукою. Там не було ні ресурсів, ні серйозної економіки. Проте каліфорнійський уряд ухвалив багато цікавих законопроектів, які стимулювали розвиток приватної ініціативи. В хорошому сенсі використали дух авантюризму. І тепер Каліфорнія за обсягом доходів може рівнятися з багатьма європейськими країнами. На підставі цієї історії експерт вважає, що подібний дух підприємництва може відіграти корисну роль і для України. Тому не варто замислюватись, яка в нас економіка, треба подумати, який у наших людей потенціал і які перспективи відкриваються перед ними.

– Нині в Україну активно повертаються заробітчани, які виїхали за кордон в середині 90-х років. Яких наслідків можна очікувати від такого процесу?

– Якщо наше законодавство не буде готове до повернення цих людей, то ефект отримаємо мінімальний. Зауважу, що світовий досвід (хоча б тієї ж Польщі) показує: робота за кордоном, накопичення досвіду та фінансів – це великий позитив для тих країн, які розвивають свою економіку. Проте є й інший бік медалі. За статистикою, сьогодні кількість наших заробітчан за кордоном становить близько 7 млн. осіб. За невеликим винятком, це працездатне населення, якого в Україні вже нині катастрофічно не вистачає. І якщо не створити певних умов для їх повернення, то до 2010 року працездатного населення в країні залишиться менше, ніж тих, кого треба годувати. Таку тенденцію спостерігають у багатьох європейських країнах.

Проте наведу приклад Німеччини, де до цього питання поставилися дуже серйозно. Ще два роки тому там сказали: “Ми відкриваємо кордони, надаємо певні квоти тим чи іншим спеціалістам. Ми цю проблему вирішимо” А чи вирішимо цю проблему ми? Адже в Україні зробити це набагато тяжче, бо триває відтік населення.

– Як цьому можна зарадити?

– Яким шляхом піде Україна, стане зрозуміло восени, після президентських виборів. У різних команд є різні пріоритети, і від того залежатиме, що буде з нашими людьми. Зокрема – і з заробітчанами. Чи їх дійсно покинуть, а чи їхній потенціал використають для країни? Треба створити відповідні гарантії, за яких люди із задоволенням поверталися б до країни та спокійно вкладали свої гроші у вітчизняний бізнес.

Хоча, зауважу, що останнім часом на Львівщині з’явилася певна тенденція. Кошти, які заробляють за кордоном, в основному вкладають у нерухомість. Мені як людині, що займається допомогою в створенні й розвитку бізнесу, хотілося б, щоб більше коштів вкладали саме в розвиток української економіки, а не в довгобуд, квартири, машини. Себто в те, що серед економістів називають “у каструлю”.

– Які умови створено для започаткування власного бізнесу в Україні, зокрема на Львівщині?

– Нині існує дуже багато серйозних програм, які варто було б підтримати. Насправді все впирається не в бажання, а в кошти. Наприклад, цьогоріч в обласному бюджеті Львівщини для розвитку підприємництва закладено 100 тис. грн. Це загалом, у тому числі на програми презентацій підприємств, на економічний форум, на освітні програми, висвітлення проблем бізнесу у ЗМІ. Звичайно, 100 тис. грн. – дуже малі кошти. Крім того, не на всіх рівнях прихильно сприймають ідею підтримки підприємств. Не на всіх рівнях розуміють проблеми та необхідність сприяння підприємництву. Багато чиновників не розуміють, що крім цільової підтримки бізнесу, є також і певна промоційна робота, освітня праця. Підприємці також не виділяють коштів на вивчення цих проблем, а просто платять податки та борються за своє виживання.

Так само й держава. Вона має дбати, як змінити на краще законодавство щодо підприємництва, як стимулювати тих, хто ще боїться йти в бізнес. Проте є багато цікавих ідей, які не отримують підтримки ні влади, ні громадськості.

Розмовляла Анна Шпакова