Михайло Гладій: “У Верховній Раді політик одне говорить, друге бачить, а третє робить” - „Львівська газета“, 5 травня

|

Розмова з МИХАЙЛОм ГЛАДІєм, народним депутатом

Михайло Гладій, схоже, сумує за роботою у виконавчій владі. В усякому разі, такий висновок можна зробити з його слів про роботу в парламенті.

– Свого часу ви були одним із впливових регіональних лідерів. У парламенті ж дещо загубилися. Чому?

– Ви знаєте, у людей є певні періоди, це синусоїди. Є пік політики або затишшя. Це не означає, що людина вийшла з політики, просто займає певну позицію.

– Це затишшя чи щось інше?

– Я думаю, що затишшя, певно. Треба вивчити ситуацію. Для прикладу: я працював усе життя у виконавчій структурі, і коли прийшов до Верховної Ради, дуже багато моментів мене здивували. Наприклад, у виконавчих структурах на всіх рівнях людина працює більше саме керівником, який приймає рішення. Більше було конкретики. Політик у Верховній Раді має ширше поле діяльності і потрапляє завжди не в ту ситуацію, в яку хотів би.

– Не в свою гру?

– Так, напевно. І тут дуже багато залежить від командної гри у Верховній Раді, тобто, хто поруч із тобою. У Верховній Раді політик одне говорить, друге бачить, а третє робить.

– Хіба ж це лише у Верховній Раді так?

– Ні, але тут це показовіше, бо, знаєте, часто говорять, що політика – брудна справа. Сама політика не брудна. Все залежить від того, хто цю політику творить? Один – брудними руками, другий намагається чисто це робити.

– Свого часу вас звинувачували в аграризації Львівщини. Чому ви як губернатор Львівської області робили ставку саме на аграрний сектор економіки?

– Знаєте, маючи досвід роботи на певних посадах, мені було дуже дивно, чому область із таким великим потенціалом почала пасти задніх. Я працював в області тоді заступником представника президента, а потім першим заступником голови обласної ради. І я бачив, як можна виправити ситуацію. Області потрібна була стабільна політична обстановка. Я вважав, що, наприклад, в уряді Львівської області будуть представники різних партій, і тоді ми вже започаткували певну коаліцію, тільки на рівні області. Це дасть результати, тому що ми більше політичних сил залучимо і до політичних, соціальних і до економічних питань. У мене, як представника Аграрної партії, працювали заступники з Руху, з “Трудової України”, з інших партій. Була сильна команда, і нам вдалося з 1997-го до 2000-го, поки я там працював, підняти область на високий рівень, до п’ятірки найкращих Львівщина входила.

– І все-таки кажуть, що Гладій душив промисловість…

– Ми створили відповідне інвестиційне поле. Для прикладу, другий раз, коли я працював губернатором, ми залучили інвестиції величезної німецької фірми “Леоні”, яка побудувала прекрасний завод на 5 тис. робочих місць, засвоїли за півтора року 160 млн. грн.

– Ви дали їм якісь гарантії?

– Так, певний політичний спокій. Це була відповідна домовленість із цією фірмою.

– Ваша особиста?

– У тому числі і моя особиста. Я пам’ятаю, коли до мене приїхала пані Карін Рау – делегат німецької економіки у нас в державі – і сказала, що німецькі фірми хочуть іти в Україну з певним капіталом.

– Так. І тому вони хотіли б мати саме політичну підтримку від влади. Вони вивчали ситуацію в Україні. Пані Карін Рау працює в нас уже понад 7 років і Україну вивчила достатньо. Вона сказала, якщо ви витримуєте певні умови і дасте гарантію, що бюрократи не будуть ставити перепони, а навпаки, допомагатимуть, то ми підемо у Львівську область. Звичайно, ми виграли тендер (це було дуже важко зробити) і нині маємо прекрасний завод. Маємо хороших інвесторів і власників на автобусному заводі – це також за часів мого керівництва було зроблено. Наша славна кондитерська фірма “Світоч”, де залишив інвестиції, тож…

– A як щодо інших підприємств, скажімо ЛОРТА, “Полярон”, “Кінескоп”, “Електрон”?

– “Електрон” практично був знищений ще на початку 1993 року, до того, як я зайняв посаду губернатора. Як і ЛОРТА – військово-промисловий завод. До мого приходу спад виробництва становив 38%. Коли Гладій пішов зі Львова, показник зріс до 56%. От вам і знищення промисловості.

– Ви погодилися на посаду в уряді. Вас забрали до Києва чи вижили зі Львова?

– Якщо ви вважаєте, що посада віце-прем’єра – це виживання з певної посади, то, напевно, ви глибоко помиляєтесь.

– Міністерські посади доволі хиткі…

– Бачите, це залежить від особи, яка займає ту чи іншу посаду. Я думаю, що для того, щоб запросити на таку посаду людину, яка б розпочала серйозні реформи в сільському господарстві, ця людина повинна мати певні організаторські здібності, політичну волю. Треба знати, що вона робить. Бо попередники, які бралися за аграрну реформу, зазнали фіаско.

Я вам скажу, що і президент Леонід Данилович Кучма, і прем’єр-міністр Ющенко давали мені великі повноваження. Було широке поле діяльності, мене не обмежували в пропозиціях. От, наприклад, президент у 1999-му запитав: скажи мені, будь ласка, чому ми робимо великі капіталовкладення в сільське господарство, а результату не маємо? Наприклад, 1999 року прийняли постанову №1953, яка дозволяла вкладати в сільське господарство матеріально-технічні ресурси так званим кредитним ресурсам. Тобто давали товарний кредит, а потім повертали коштами чи іншими матеріальними благами. І вкладено було понад 6 млрд. гривень.

– Що ж ви відповіли президентові?

– Що ми основного не зробили – не змінили форми власності на землю і на майно. Не знайшли ефективного господаря. І скільки б ми туди не вкладали, а за радянських часів було три серйозні вливання капіталу та списання великих боргів – нічого не допомогло. Ми завжди відставали, пасли задніх.

– А до того, як приймали згадану постанову, про це не знали?

– Знали, але боялися це озвучити. Вони знали, що треба буде ставити з голови на ноги не лише господарювання, а саме політичне ставлення до села. Тут треба було мати сильну політичну волю, щоб наважитися запропонувати цей хід і президентові, і прем’єру, бо людина, яка це пропонувала, могла зазнати фіаско. Я пам’ятаю, коли ми запропонували цю реформу, підписали указ, певні мас-медіа прогнозували, що Гладій більше півроку не втримається на посаді. Я 2,5 року працював.

– В Україні діє мораторій на продаж землі. Чи не варто його скасувати?

– Я проти мораторію. Земля – товар. Це – моя ідеологія. Тільки одна умова в нас повинна бути в державі – ми мусимо відпрацювати правила гри, за якими відбуватиметься продаж землі. Поки таких правил гри, або законодавчої бази не буде – достатньо ризиковано землю пускати в товар. Тому, якщо сьогодні вести відверту розмову, як політик я наполягаю на тому, щоб ВР серйозно попрацювала над банком земельним або іпотечним банком. Друге важливе питання – це ринок землі. Третє – кадастрова оцінка тощо. Ми повинні такі правила відпрацювати. Тому я за те, щоб земля була товаром, інакше вона не буде вторинним капіталом, ми не залучимо інвестицій. І, власне, фермерство в нас кульгає лише від того, що немає фінансування на селі: банки сьогодні не доступні для фермерів, або вони виставляють такі умови, що жодний фермер не витримає. І наступне не менш важливе. Треба, щоб земля сьогодні була товаром і її можна було віддавати під заставу, продавати та купувати. Це приваблювало б інвестиції як зовнішні, так і внутрішні.

– Аграрна партія, одним із лідерів якої ви є, обіцяла проведення реформи сільського господарства. Реформ досі немає. Чому?

– Аграрна реформа – це не реформа одного або двох років. Це тривалий процес. Тому що розвитку, наприклад, американського фермерства, приблизно стільки ж років, скільки й самій Америці. Якщо звернути увагу на фермерський закон США, то він – один, прийнятий приблизно сто років тому. Однак удосконалюють його щорічно. Власне, це і називається реформою. Що таке реформа? Це вдосконалення системи управління чи господарювання.

Крім створення закону, треба ще змінити менталітет людини, підготувати її морально, психологічно. 70 років були у нас колгоспи, – господарка, яка не приносила успіху. Хоча колишня радянська країна вкладала великі кошти в сільське господарство. І всі пам’ятають скільки мінеральних добрив було і техніки, але толку не було, тому що не було інтересу до приватної власності. Тому ми завжди дивувалися, чому це, наприклад, Європа, США мають прекрасний результат, а ми завжди відстаємо. Лише змінивши психологію, менталітет, форму власності, можемо досягти певних результатів.

– Чому ви погодилися вдруге повернутися в крісло губернатора Львівщини?

– Запросив мене президент, він попросив: Михайле Васильовичу, ситуація на Львівщині дуже складна, розбалансована у політичному плані, економічно нестабільна. Якщо ти невдало запропонував керівника, то виправляй. У принципі, я погодився.

– Яким чином на посаді віце-прем’єра вирішували: хто селу продаватиме солярку, мастила і в якому напрямку підуть мільйони тонн цукру, зерна, олії?

– Це не входить до обов’язків віце-прем’єра – займатися постачанням на село. Віце-прем’єр – це більше політична фігура в плані аграрної політики. А для того є міністерство і відповідні державні комітети, які займалися цими питаннями. Ми повинні були відпрацювати правила гри. Тобто показати ринкові механізми, як повинні матеріально-технічні ресурси піти в село. Звідси має бути віддача.

От ви зачепили солярку і т.д. Дійсно, до того часу було відомо, що нафтопродукти на ринку слід продавати за ринковими механізмами. Тобто на ринок постачається продукт, і я його купую. При розподілі відповідні пільги в будь-якій галузі призводять до зловживання. Це повинні всі знати. Коли на ринку є товар – його купують, а немає – вибачте, треба його десь, напевно, шукати за межами України. То для того повинні бути відпрацьовані правила гри. Що ми й робили.

– А остаточне рішення в цих питаннях було за вами?

– Не тільки, тому що був віце-прем’єр із паливно-енергетичного комплексу, наприклад. Це була Юлія Тимошенко. Вона працювала зі мною разом в уряді. Був віце-прем’єр із питань економіки. Ми сідали і вирішували проблему. У нас тоді уряд злагоджено працював. Я, наприклад, був насторожений, коли пропонували зовсім ринкову схему постачання, наприклад, пального на ринок аграрний. У мене був певний сумнів. Я вболівав, що селянин буде обділений, що на тому ринку купуватиме і шахтар, й інтелігент, та інші, хто має можливість. Вийшло зовсім інакше. Ринок наповнювався певним продуктом.

– Ви говорите про постанови, рішення, про те, що змінюється менталітет, а ситуація кращою не стає.

– Коли ми так говоримо огульно, то просто не аналізуємо. Ми забули, що були великі борги за пенсіями, бюджетникам. Ми вже почали забувати дефіцити і на матеріально-технічному ринку. Сьогодні ситуація покращилася. Звичайно, вона не така, яку б ми хотіли мати. Ми крок за кроком покращуємо ситуацію. Сільське господарство – це не острів, який може жити за певними правилами гри лише для себе. Воно залежить від роботи багатьох галузей, зокрема машинобудування, хімічної промисловості, і насичення ринку ззовні. Сьогодні ми знаємо, скільки в Україну контрабандою завозять товару, який за ціною нижчий від наших товарів. Треба наводити лад. І чому президент видав наказ, наприклад, щодо горілчаних виробів. Сьогодні борються з тіньовою економікою в тій галузі. Всі ж аналізують і бачать. На жаль, до кінця не спрацьовує.

– Чому ж президент не звільняє з посад міністра внутрішніх справ, керівника СБУ, податкової чи митниці, якщо вони не спрацьовують?

– За час перебування на своїй посаді президент усунув дуже багато міністрів і віце-прем’єрів. Дуже важко досягти результату. І от, власне, тут ми могли б підійти до політичної реформи, про яку так багато говорять. Треба змінювати систему влади. Треба міняти політичну систему, змінювати політичні підходи, приймати відповідні закони і підводити системи під євростандарти. На жаль, ми в тому плані дуже сильно відстаємо.

– Відбудуться вибори, що з нами буде?

– Все буде гаразд. Я думаю, що кожні вибори приносять щось нове. Зрозуміло, що буде дуже велика боротьба. Але кожен наступний президент принесе щось нове для нашого суспільства, для наших людей. Україна варта того, щоб мати президента, який би відображав усі інтереси нашої держави, був патріотом, продовжив добрі традиції, які Кучма започаткував із Кравчуком, відкинув негативне і, звичайно, додав свого.

Розмовляли Вероніка Маковій та Олег Дейнека, Всеукраїнська інформаційна служба “Панорама” спеціально для “Львівської газети”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...