Бізнесмени реставрують Львів - „Поступ“, 5 травня

Настінні розписи кінця XIX століття „відкрили“ дві львівські бізнес-леді під час ремонту брами будинку. Відтак взялися реставрувати знахідку своїм коштом, і на День міста вже презентували її львів`янам.

Галина Вента (директор ТзОВ „Центр-Стиль“) та Леся Коцан (директор ТзОВ „Світлина“) орендують приміщення у пасажі на проспекті Свободи, 23 вже багато років. Поступово вони перетворюють захаращене подвір`я на милий дворик, приводячи до ладу бруківку, стіни. Торік взялися за ремонт брами. Але коли майстри виявили під тиньком розписи кінця XIX століття, підприємливі пані одразу почали шукати реставраторів.

Ідеї звернутися за допомогою до місцевої влади у жінок навіть не виникало. На їхню думку, це в кращому разі, безнадійно, а в гіршому — може потягти за собою бюрократичну тяганину та перешкоди. Бо наприклад, коли вони за свої гроші поміняли у дворі бруківку і звернулися до ЖЕКу із проханням звільнити їх від плати за комунальні послуги, їх навіть не захотіли слухати. Тож, відновлювати знайдені розписи вирішили самотужки.

“Ми подумали: якщо вже нам відкрилися ці настінні малюнки, то не маємо жодного морального права просто замалювати їх, закрити гіпсокартоном чи тиньком, — каже пані Коцан. — Навіть коли згодом виявилося, що розписи не мають історичної чи архітектурної цінності, а є звичайним побутовим орнаментом. Так чи інакше, це — шматочок львівського життя, повсякденної атмосфери, у якій жили наші предки 100 – 150 років тому. І якщо ми хочемо пишатися нашим містом, мусимо для того щось робити“.

До речі, під відновленими розписами виявилися ще давніші малюнки — приблизно кінця XVIII – початку XIX століття. Та оскільки їхнє відновлення значно складніше й ризикованіше, реставратори вирішили обмежитися останнім прошарком.

Взагалі, як стверджують львівські архітектори та реставратори, мало не кожен будинок у центральній частині нашого міста оздоблений схожими розписами. Та позаяк створити новий малюнок на стіні простіше й дешевше, ніж відновлювати старовину, то власники й орендарі споруд зафарбовують старовинні розписи, навіть якщо ті мають архітектурну цінність. Тим паче, ніхто не переймається відновленням звичайнісіньких побутових малюнків.

Тому запрошені приватні реставратори були шоковані безпрецедентною ініціативою замовниць. За словами пані Венти, спершу майстри дивилися на них, як на божевільних. Але потім і собі настільки загорілися ідеєю, що загалом працювали на ентузіазмі, беручи за свою роботу удвічі менше грошей, ніж вона вартує.

“Це була справді робота для душі, адже ці дивні жіночки просто „заразили“ нас своїм ентузіазмом, — говорить один із реставраторів Ігор Замойський. — Ми вперше зіткнулися з таким, але дуже сподіваюся, що не востаннє, що це не випадок, а прецедент“.

Катерина ЗЕЛЬМАН