Павло Рєзвой: „Одного разу клюнула акула...“ - „Високий замок“, 27 квітня

|

Минулого тижня гостем “Високого Замку” був відомий львівський мандрівник Павло Рєзвой, який зовсім недавно – наприкінці березня – за 62 дні успішно подолав на веслах Атлантичний океан.

Павло Дмитрович навіть не сподівався, що перша його після приїзду в Україну прес-конференція в редакції газети “Високий Замок” викличе такий ажіотаж серед мас-медіа. Цікаво, що вже наступного дня після зустрічі з журналістами Павло Рєзвой вирушив зі Львова до Варшави, потім літаком на Лондон і далі – на Барбадос, звідки вже цього тижня вийде на човні “Marion Lviv” на старт подорожі за маршрутом між островами Барбадос і Куба.

Оскільки наше видання чи не найбільше в Україні висвітлювало цю подорож, то сьогодні ми лише зупинимось на найбільш цікавих, на нашу думку, моментах розмови.

Із Паміру – в Атлантику

– Розпочалось усе з мого брата Івана, якого запросили як перекладача для групи іноземців, які спробували пройти маршрут по льодовику Федченка на Памірі. З цього часу він перестав працювати в геологічній партії, яку я очолював у Середній Азії. Там він познайомився з Пітером Бердом, який кілька разів перетинав океан на човні. Відверто кажучи, я спочатку вважав цих людей трішки божевільними, але потім син Теодор несподівано заявив, що спробує зробити те ж саме. Я почав йому допомагати, був координатором його подорожі, готував човен і сам заразився цим.

Відразу зауважу, що від плавання я отримав велике задоволення. Можливо, трохи пощастило з погодою. Я вибрав добру тактику: відколовся від загальної маси учасників (а стартувало на Канарах 13 човнів) і поплив на південь вздовж узбережжя Західної Африки. Коли мені вже допомагали вітри та екваторіальні течії, повернув на захід. Подорож пройшла досить гладко, лише була поломка стерна та тимчасова відмова приладу, за яким можна визначити своє місце перебування за супутником. Щоправда, на 4-ий день вийшов з ладу зв’язок, але допоміг мій попередній досвід роботи в геології. Тож мені було в океані комфортно.

Всі на захід, я – на південь

– Для Товариства океанських веслярів, яке є організатором цих регат, важливо, щоб перехід тривав від узбережжя Європи (Канарські острови) до Америки, де найбільш східним є острів Барбадос. Вважається, що в цьому районі океану є найбільш вдалі для подорожі попутні вітри та течії. Мені пощастило лише в числі чотирьох учасників регати самостійно потрапити в бухту Сен-Чарльз на Барбадосі, оскільки більшість із цим завданням не може впоратись (є загроза бути викинутим на скелі, або течія знову викидає човен в океан), тож втомленим мандрівникам доводиться допомагати й буксувати їх до берега. Протяжність дистанції по прямій – більше 5 тисяч кілометрів, але ж, звісно, що по прямій ніхто не пливе, тож додайте сюди ще тисячу. Частина учасників ще перебуває на дистанції в середині Атлантики. Дехто бореться з останніх сил, але не сходить з маршруту. Декого “закручує” течія. Дехто ставить на нічліг морський якір, щоб його не відносило назад. Але я жодного разу ним не користувався, бо вітер дув у потрібний бік, і за ніч човен проходив до 35 км.

У мене не було коштів для того, щоб взяти човен напрокат. Але мої друзі в Лондоні знайшли для мене судно. У місцевому клубі був човен (довжина – 7,3 м, ширина – 1,7 м, вага – близько 200 кг), який простояв на березі 4 роки, оскільки одного разу його океанський перехід завершився невдало. У них була одна умова, щоб залишилась назва “Marion”, а я додав до неї назву “Lviv”. Після успішного завершення подорожі клуб надіслав мені подяку, адже я їм деякою мірою також зробив рекламу. Приблизно половину з 70-ти км, які я пропливав за день, давала течія. Але з вітром доводилося боротись, бо коли він дув в обличчя, то доводилось веслувати цілий день.

Щоб не збільшувати вагу човна, я не брав багато води – лише 80 літрів води, потім переобладнав сидіння. До харчів були прості вимоги – щоб не боялися сирості та спеки. Однак ці сублімовані продукти через деякий час стають такими несмачними, що вживати їх не хочеться. Для підстраховки взяв квасолі, цибулі, а мій львівський товариш організував мені шмат доброго сала. Ловив я й рибу, але в океані немає особливої різноманітності. Наживку я робив з маленьких летючих рибок, на які можна впіймати майже метрової довжини дораду, але дуже великі рибини рвали жилку. Одного разу клюнула акула і, зірвавши гак, ще довго кружляла з ним навколо човна. Мав і багор, щоб можна було зачепити щось побільше. Частину я засолював, але переважно з’їдав рибу відразу. До речі, зараз човен перебуває на Барбадосі.

Вагу набираю на суші

– За деякий час день і ніч у моїй свідомості переплелися. Вдень веслувати було неможливо, бо стояла страшна тропічна спека. Вітром з мене знесло всі шапочки, тож я обв’язував голову хустинкою і веслував вночі. Але були дні, коли дув дуже сильний вітер, тож я лише слідкував за стерном, маршрутом і вів щоденник. Головне в цій ситуації не розгубитися. Але психологічних проблем у мене не було – русалки не снились. (Сміх у залі). Дочка дала мені в дорогу магнітофон і кілька касет, тож я слухав музику. Мав я фотоапарат і одного разу навіть пройшов крізь стадо китів, але поки підготував апарат до роботи, ці гігантські велетні вже віддалилися від мене на 20 метрів. До мозолів мені не звикати, хоча я й веслував по декілька годин на день, а далі пальці вже були “запрограмовані” – лише треба було їх розімкнути, як у робота.

Відверто кажучи, мене мало хвилює, що я є найстаршим мандрівником, що подолав океан, потрапив до Книги рекордів Гіннесса, – нехай цим займаються організатори регати. Матеріальних призів за успішний фініш не передбачено, мені вручили лише керамічну рибку. Кожен сам платить за все: за участь, за утримання яхт супроводу. Після фінішу чотири дні мене увесь час розкачувало, мабуть, давалося взнаки навантаження на вестибулярний апарат. Деякі не можуть прийти до тями після гонки більше тижня. Я ж після фінішу на Барбадосі допомагав відбуксувати до берега човни інших мандрівників. Десь через 10 днів я набрав свою колишню вагу, тому зараз перед стартом я трохи більше їв, щоб потім був запас для схуднення. (Сміх у залі).

Українські спонсори спромоглися лише на окуляри

– Британський квартет, який прийшов на фініш із дуже пристойним результатом – 36 днів, привітав прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер. На жаль, нам в Україні не вдалося розшукати бодай якогось спонсора та мецената. Незважаючи на всі наші старання. Вочевидь, ідея подолання океану 65-річним веслувальником не викликала особливого захоплення. Хоча ні, одного разу в магазині “Оптика” (навпроти Стрийського ринку), мене, мабуть, впізнали і запропонували безкоштовно зробити окуляри.

Але зараз фірма “Ле Шарк” запропонувала мені зробити перехід з Барбадоса на Кубу або на Ямайку. Залишилось мало часу, оскільки в липні в Карибському морі дмуть сильні вітри, штормить. Перехід може тривати близько п’яти тижнів. Керівництво регати вважає, що я підготовлений чудово, до того ж човен повністю оснащений: інші веслувальники, дізнавшись про мої плани, віддали мені всі свої запаси харчів. Тож я зараз можу всіх присутніх забезпечити харчами на тиждень. Бо більше тижня ви їх їсти не зможете… (Сміх у залі).

Михайло РОМАНЯК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...