Олександр Миндюк: “Чорнобиль був, є і буде нашим горем” - „Львівська газета“, 26 квітня

За даними Міжнародної програми Всесвітньої організації охорони здоров’я, у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи брали участь 800000 осіб, серед них – увесь персонал Чорнобильської АЕС. Загалом в Україні від цієї аварії постраждали понад три мільйони осіб, близько 90000 переселили із забруднених територій.

Ці цифри – страшна реальність 26 квітня 1986 року. І ми повинні про це пам’ятати. Адже від Чорнобиля постраждали й наші діти, наше майбутнє, яке ще довго нестиме хрест тих, хто винен у цій страшній біді. Здоров’ям багатьох із них опікуються у Львівській обласній дитячій спеціалізованій клінічній лікарні.

– Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, які основні напрямки роботи вашої лікарні? Скількох дітей-чорнобильців лікуєте?

– Нашу лікарню засновано 1990 року. І від початку її заснування одним із напрямків роботи було надання медичної допомоги дітям, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Допомогу надаємо в галузях онкології (злоякісні пухлини), онкогематології (захворювання крові), клінічній гімунології (природжена і набута недостатність імунітету), ендокринології, пластичній хірургії та інших напрямках. У лікарні вирішують майже всі проблеми діагностики дитячого віку й оздоровлення, крім таких напрямків, як кардіохірургія, нейрохірургія, травматологія. Також ми організовуємо та надаємо медичну допомогу “чорнобильським” дітям. У нашій області є приблизно 3500 дітей, які постраждали від аварії на ЧАЕС (із них 29 – інваліди). Загалом хворих дітей поділяємо на 5 груп: евакуйовані; діти, народжені від евакуйованих; переселені діти; діти, народжені від переселенців і діти ліквідаторів (ця група дітей зростає).

– Яка сума передбачена на лікування одного хворого на день? Чи докуповують батьки ліки? Може, лікарня має зовнішніх спонсорів?

– Лікарня має свій кошторис і, відповідно, виділені кошти на забезпечення медикаментами. Цих коштів, якщо врахувати всі витрати лікарні, певна річ не достатньо.

Але питання недостатнього забезпечення ліками дітей, які постраждали від катастрофи, для нас не є актуальним, оскільки лікування кожної дитини фінансують із місцевого бюджету. Також ми одержуємо кошти з державного бюджету. Щодо зовнішніх спонсорів, то слід зазначити, що донедавна нас забезпечували медикаментами з-за кордону. Однак, відповідно до нашого законодавства (препарат повинен бути зареєстрований в Україні, мати сертифікат якості від фірми й інші показники), є великі труднощі під час отримання гуманітарних медикаментів. Тому ми їх останнім часом не одержуємо. Але батьки не мають потреби докуповувати медикаменти за власні кошти. З приводу того, що вони та громадські організації порушують питання про те, чому наша лікарня не надає доброчинної допомоги так, як це було в минулі роки, то відповідь тут проста: ми нині не отримуємо гуманітарної допомоги, а якщо й отримуємо, то дуже невеликими партіями, і використовуємо її для лікарні. У перші роки ми надавали допомогу, бо її надавали і нам.

– У чому, на вашу думку, причина таких змін?

– Чорнобиль був, є і буде нашим горем. У перші роки після аварії мотивація, фактор Чорнобиля був акцентованим на Заході. Після розповсюдження інформації в різних країнах про аварію в доброчинців була мотивація в наданні більш вагомої допомоги, порівняно з її нинішніми обсягами. Але минає час. Наша біда залишається з нами, а люди у світі про неї вже забувають, починають акцентувати свою увагу на інших подіях, зокрема в Іраку. Відповідно і допомога тане, як сніг навесні.

– У вас лікують дітей, які потребують особливої уваги. А як щодо обладнання? Чи маєте ви все необхідне?

– Чорнобильські діти не мають хвороб, спричинених радіацією. Ті з них, які отримали високу дозу радіації й мали гостру променеву хворобу (а це дуже важкий стан), здебільшого померли невдовзі після аварії. Тому недуги, які ми лікуємо нині, перебувають в рамках того спектра захворювань, на які страждаємо ми всі (загальнопопуляційні), і мова може йти хіба що про частоту захворювання. Відтак діагностику хвороб проводимо на загальних засадах. У нас непогане діагностичне забезпечення, принаймні порівняно з іншими лікарнями. Звичайно, всього необхідного немає. Однак у консультативній поліклініці працюють лікарі 21 спеціальності, і тим хворим, які потребують стаціонарного перебування (для діагностики чи лікування), ми ніколи не відмовляємо в госпіталізації.

– Яких хворих найчастіше лікуєте? Чи частими є летальні випадки?

– За час роботи лікарні у нас померло троє дітей. Проте не можна однозначно стверджувати, що їхня смерть настала внаслідок чорнобильської трагедії. Варто зазначити, що спільною проблемою для всіх нас є психологічна. Нині кожна доросла особа усвідомлює той факт, що на неї впливає радіація, безпосередньо чи опосередковано. Відповідно, це навіює тривогу за здоров’я дітей. Занепокоєння передається і дітям. На цьому ґрунті є висока частка вегетосудинних дистоній. А ще існує соціальний фактор. Статус чорнобильця психологічно значною мірою руйнує особистість. І ніхто з нас не може відчувати те, що відчувають ті, хто переживає ту трагедію. У людей, які постраждали від аварії на ЧАЕС, уже при перших проявах якоїсь хвороби виникає тривога: а чи не є вона наслідком Чорнобиля.

– Як ви вважаєте, коли українці перестануть боятися впливу Чорнобиля?

– Думаю, що те покоління, яке безпосередньо зазнало його впливу, боятиметься до останнього свого подиху. Наступне якоюсь мірою теж не матиме повної впевненості. І лише згодом, з роками, ми не боятимемося, що Чорнобиль 1986-го матиме на нас вплив. Але прикро буде, якщо ми зітремо з пам’яті аварію на ЧАЕС. Ми повинні пам’ятати про неї.

Хочу побажати всім дорослим, дітям, підліткам, які безпосередньо чи опосередковано постраждали від аварії, доброго здоров’я, оптимізму і віри в те, що вони будуть здоровими та щасливими. А тим, хто має проблеми зі здоров’ям, ми завжди готові допомогти.

Розмовляла Галина Степанюк

ДОВІДКА

Торік у Львівській обласній дитячій спеціалізованій клінічній лікарні госпіталізовано 76 дітей-чорнобильців, які проходили стаціонарне лікування. У попередні роки ця цифра була значно більшою: 100-200 дітей на рік.

За три місяці 2004 року проконсультовано 1243 дитини, з них госпіталізували 23. Найбільше консультацій пройшли діти віком 8-12 років (392 консультації) і діти від 13 до 14 років (327 консультацій). У 2003 році повний диспансерний огляд пройшли 238 дітей.