Віце-президент Асоціації міст України Мирослав Пітцик: „Чогось бракує“

— Нещодавно було ухвалено новий закон про вибори депутатів міських рад. Як Ви оцінюєте запроваджений ним партійний механізм виборів?

— Ми маємо політичні ігри тих партій, які зараз об`єдналися в більшовицьку коаліцію. Новий закон ламає всю систему місцевого самоврядування в Україні. Раніше вона була побудована на сильному міському голові за сильної ради. Та мер разом з виконавчою міською владою були досить автономною структурою. Зараз же, коли за політично структурованій міській раді мер буде іншої політичної орієнтації, це призведе до постійних конфліктів в українських містах. Будуть постійно розбірки. Замість того, аби займатися господаркою, місцеві політики битимуться, хто головніший — чи політичні партії чи міський голова.

— Чи є світова практика пропорційних виборів у місцеві самоврядчі органи?

— В європейських містах ця практика є, але вона створювалася історично. Щоправда, цю тему в Європі зараз активно обговорюють: політикою насправді займаються лише 4% громадян, тож як залучити в процес тих 96% населення, які залишися поза межами політичного процесу. Тобто в Європі хочуть змінити ту систему, яку ми зараз активно творимо. На місцевому рівні самоврядування там — це сьогодні не стільки влада, скільки система послуг, що намагається менше виконувати так званих владних повноважень, а більше займатися суто господаркою. Змінюється навіть суто фінансова політика європейських міст. Відень, наприклад, наполовину формує свій бюджет за рахунок надання послуг. І європейці, і американці йдуть зараз шляхом збільшення послуг, які надає влада. Інформаційні послуги, наприклад, стали такими ж послугами, як водопостачання чи каналізація. Людина має прийти до мерії і там отримати чітку й зрозумілу відповідь на всі запитання. Ми нещодавно на базі „Київенерго“ проводили семінар для керівників житлово-комунальних управлінь, так-от, „Київенерго“ створило інформаційно-консультаційні центри (а це підприємство є конгломератом, де об`єднано електроенергетику із житлово-комунальними послугами). І вони відкриті для населення: коли ти будуєш будинок й хочеш отримати всі потрібні плани, то йдеш у цей інформаційно-консультаційний центр, де тобі пояснюють весь алгоритм, тобі допомагають. Якщо ж людина дуже заклопотана, то може сплатити визначену суму, і їй принесуть готові документи. Якщо щось трапилося в будинку, то достатньо зателефонувати у цей центр і можна довідатися, чому відключили гарячу воду й коли відновлять її постачання, це своєрідна „гаряча“ лінія, що працює цілодобово.

— Наскільки вдалим виявився досвід такого конгломерату, як „Київенерго“? Ви б порекомендували його іншим містам?

— Дуже вдалим. Наприклад, „Київенерго“ чітко розуміє, що підвищувати ціни, скажімо, на електроенергію не можна, бо це відразу ж позначиться на іншому боці його діяльності. Якщо приватним енергокомпаніям на це наплювати, бо в них є своя політика — зібрати гроші й вивезти в офшори, то коли „Київенерго“ підвищить ціни на електроенергію, відразу ж це відіб`ється на вартості водо- теплопостачання тощо. Тому й шукають шляхи, як тарифи на електроенергію не зачіпати. Якщо ви поглянете на статистику, то побачите, що ціни на електроенергію в Києві найменші.

— Проте в який спосіб можна подолати монополію міських структур на надання комунальних послуг?

— Це справді дуже непроста проблема. Ми маємо, наприклад, Комсомольск, де вперше замість ЖЕКів зробили приватні підприємства. Внаслідок цього вони перетворилися на ті ж дотаційні ЖЕКи. Рік чи півроку вони працювали на ентузіазмі, а потім міський бюджет, якому свого часу було складно підтримувати ЖЕКи, змушений був підтримувати нові приватні підприємства.

— То ці приватні підприємства, надаючи послуги за територіальним принципом, повністю дублювали ЖЕКи. Може, треба змінити сам принцип надання комунальних послуг?

— Ми ламали голову, як можна вийти із цієї ситуації. Цікаву ініціативу подав Южноукраїнськ, де міський голова зібрав добру команду. Головне ж не те, щоб замінити ЖЕК, насамперед потрібно, аби населення могло отримати якісні, оперативні та дешеві комунальні послуги. Отже, про южноукраїнське ноу-хау. Насамперед це приватна структура. По-друге, вона працює не в мікрорайоні, як ЖЕК, а розрахована на декілька під`їздів. І вона надає торговельно-побутові послуги населенню, за які можна отримати плату. Наприклад, створює „дворовий“ центр із цілодобовим чергуванням біля паркування автомобілів, там ви можете залишати і велосипед, і коляску. Далі в Южноукраїнську заохочують дітей до сортування сміття: окремо папір, скло, харчові відходи. За це дітям видають талони на пільгове відвідування інтернет-клуби, бо там степ, і хмари поліетиленових кульків створюють серйозну проблему.

Ці ж центри взяли на себе доставку пошти, і їхні скриньки дешевші за поштові. Якщо у вас побутова проблема, то, проходячи повз центр, ви робите заявку: в мене, наприклад, з крану капає вода чи треба замок поміняти. Далі: охорона під`їздів, є система відеоспостереження – хто й куди зайшов та інше.

— Схоже на місто Сонця Кампанелли. А скільки це коштує?

— Чому це вигідно? Бо приватним підприємцям дозволено у цих центрах торгувати й займатися рекламою. Там є міні-крамниця, в якій є молоко, хліб, цукор, сірники й місце для реклами. Це не лише торговельний, але торговельно-рекламний пункт. Перший такий центр було відкрито приблизно місяць тому. Міський голова казав, що виникла навіть серйозна конкуренція за право опіки над будинками: готові платити, будувати, садити своїх людей, ставити відеокамери. Так залучають приватні інвестиції. Тут було знайдено перчик: як залучити інвестора, нехай і невеликого, в комунальну галузь. Розв`язують і проблему безпеки: все освітлюють, і є люди, які оперативно „зав`язані“ і з міліцією, і з рештою служб. Ця система може чудово працювати в тих містах, де є багатоповерхові будинки. І не забуваймо, що це добрий бізнес, а бізнесмен буде сприймати це як ще одне підприємство. Влада з ним укладає угоду про те, які функції він виконуватиме, якщо хтось із них порушує умови договору, то, зрозуміло, домовленість розірве міська влада.

— Які, на Вашу думку, основні проблеми стримують розвиток житлово-комунального господарства?

— Проблема житлово-комунального господарства настільки складна, що про неї просто боялися вголос говорити. Країнам-кандидатам до Європейського союзу як гранти вклали на підвищення рівня комунальних послуг до мінімальних стандартів ЄС 100 мільярдів євро. Тобто близько дві тисячі євро на кожного мешканця, бо якість послуг у ЄС має бути приблизно однаковою і в Польщі, і у Франції. І люди мають знати, за що вони платять гроші, бо в нас, наприклад, 50% води йде в землю, чи половина тепла — у повітря. Змінити ж ніхто цього не може, бо потрібно оці 100 мільярдів. Найскладніша проблема житлово-комунального господарства — фінансова. Має бути, як у магазині: я плачу за якусь послугу й хочу її отримати. Коли я взимку маю 12-13 градусів у квартирі, то я й не хочу платити за тепло. Мерія й населення не розуміють одне одного. Люди не розуміють, чому „клята“ міська влада бере з них гроші за тепло в помешканні, а в помешканні холодно. „Клята“ ж влада і не може зробити тепліше, бо 50% гарячої води, яка йде до вашої квартири, не доходять, бо йде в землю. Щоби це реально зробити, потрібно в середньому дві тисячі євро на одну особу. Замкнене коло.

— Як Ви оцінюєте новий проект закону про місцеве самоврядування, який обговорюють у Верховній Раді?

— Зовсім не означає, що той закон, який подали до Верховної Ради, таким з неї і вийде: Верховна Рада часом вносить такі корективи, що дивуєшся, як вони туди потрапили. Проте цей проект закону було розроблено в нас, він увібрав усі моменти, які потребували негайного вирішення. Ми зібрали потрібну інформацію й розробили нормальний закон, аби можна було нормально працювати. І якщо в такому вигляді він пройде, то слава Богу.

— Асоціація міст лобіює свої розроблення?

— Звичайно, ми лобіюємо. Лобіюємо до того моменту, як у залі розпочинається голосування. Річ у тім, що нас підтримує переважно опозиція, а „більшовики“ часто голосують не за совістю й тверезим розумінням до проблеми, а за командою. Вони зазвичай приватно розуміють всі проблеми, але голосують зовсім по-іншому. Дехто з колишніх мерів, коли бачать щось неприйнятне, просто не йдуть на сесію.

Та навіть якщо зараз складні часи, то все одно треба намагатися, можливо, все ж таки пройде. Ми ж переконалися, що місцеве самоврядування на рівні села не може працювати повноцінно. За чинним законом дали їм такі ж права, що й столиці. Тому там функції місцевого самоврядування виконують районні державні адміністрації. Я ж хотів, (і це, до речі, було записано в одному з варіантів Конституції, але потім під час торгів забрали), щоб місцеве самоврядування реалізувалося на рівні сільського району й міста обласного значення. Якщо б нас було цих тисячу одиниць органів місцевого самоврядування, то вони б свої функції виконували повноцінно. Тому ми додали до законопроекту норму, за якою повноцінні функції місцевого самоврядування має населений пункт, в якому є не менше від 4 тисяч мешканців, інших — ці функції зменшили. Систему місцевого самоврядування ми виводимо на рівень область — район. Тобто ми ліквідуємо районні адміністрації, бо там вони непотрібні, а обласна рада дістане право мати виконком.

— Та ж це революція! А що держадміністрації, хто виконуватиме бюджет?

— Адміністрації матимуть лише наглядові функції, як це було зроблено, скажімо, у Франції чи в Польщі. Бюджет ухвалює рада, а виконком його виконує.

— Ви впевнені, що такий закон пройде?

— Навіть, якщо вдасться переконати Верховну Раду, то я не впевнений, що президент не накладе вето, як це було з розмежуванням комунально-державної власності на землю.

— Зараз із введенням нового законодавства посилиться конфлікт між мером і міською радою. Чи конфлікти між головою обласного чи районного центру й відповідної держадміністрації теж закладено в законодавстві?

— Тут аж низка причин. Не забуваймо, що конфлікт цей природний, бо є дві влади — державна, що дбає про загальні інтереси, і міська — конкретна, що опікується містом. Міська влада думає про те, як і де взяти більше грошей на місто, як взяти землю, аби нею розпорядитися. Держава ж каже: „Ні“. Бо земля наразі державна, ми краще зверху знаємо, як нею оперувати. Є деякі конкретні олігархи, зацікавлені в земельному розподілі. Пам`ятаєте, як поскаржилися на Крим, мовляв, „не дісталося землі на березі“ комусь із родичів чи близького оточення, і почалися розбірки з кримськими мерами. Це природній конфлікт, і це лише один його бік. Є й інший — інтелект наших губернаторів. Це рівень голів колгоспів. Рівень же мислення голови колгоспу — красти все, що погано лежить, смажити все, що рухається.

— Тобто, пересічно, IQ міських голів є вищим від IQ губернаторів?

— Звичайно, подивіться, ким були голови облдержадміністрацій багатьох областей: голова колгоспу, директор свиноферми тощо. Це вже потім вони всі стали докторами й академіками.

— Ви спрогнозували посилення протистояння між мером і радою, що, очевидно, змушує міського голову політизуватися. А чого мало би бути більше в мері — політика чи господарника, такого собі комунального бізнесмена?

— Однозначно, мер насамперед повинен займатися господарською діяльністю та розвитком сфери послуг. Як, наприклад, в Іллічівську, де міська влада всіляко сприяє малому та середньому бізнесу, а також залучає інвестиції у місто. Там відкрито сотні підприємств національного рівня. Цьому, зрозуміло, підігрує порт, але й міська влада не відгородилася від бізнесу. Якщо мер розуміє свою місію (а його місія полягає в тому, що він працює для мешканців, зокрема для бізнесменів), то він має зібрати їх і сказати їм: „Хлопці, ми якщо зробимо щось добре для міста сьогодні, то це буде плюс для вашого міста завтра; місто поверне вам сторицею те, що ви вкладете сьогодні“. До прикладу Чернівці чи Івано-Франківськ Зиновія Шкутяка: нема проблем у стосунках, там влада і бізнес працюють разом, тому й міста відповідно виглядають. Та не можу я цього сказати про Львів. Не везе тут Львову. Не знаю, чи поганий бізнес там, чи погані люди до влади приходять, чогось там бракує. Наприклад, той же Іллічівськ: от де є тісний контакт, де влада не соромиться підприємців, та й місто чудово й динамічно розвивається. Чи Бердянськ. Ніби невеличке місто, але міський голова пройшов бізнес, зрозумів, що значить заробити копійку, заробив копійку, знає їй ціну. Тепер вже безпосередньо з колегами сідає й каже їм: „Хлопці, а робімо“. Почали робити, зробили цю набережну, зробили центральну вулицю. І тепер до них більше приїжджає відпочивальників, ніж у радянські часи.

— Яку роль у процесах зміцнення місцевого самоврядування відіграє Асоціація міст України?

— Я займаюся місцевим самоврядуванням за переконанням, не щоб заробити. І вважаю, що це доконечно потрібний елемент у розбудові громадянського суспільства в Україні. В нашій країні бракує незалежних від влади місцевого самоврядування, засобів масової інформації і суду. Якщо ми ці три інститути не поставимо на ноги, то про демократичну Україну можемо забути.

Основна функція асоціації — це лобіювання міських інтересів. У київському міського голови набагато більше можливостей самому лобіювати інтереси свого міста, ніж, скажімо, у харківського чи львівського. Наприклад, справжньою революцією, на жаль, не поміченою ширшими колами громадськості, стало ухвалення Бюджетного кодексу. Ми міста зробили бюджетно НЕЗАЛЕЖНИМИ від Мінфіну і облдержадміністрацій. Кожне місто наперед знає свій бюджет. Та донеччани знову поламали Бюджетний кодекс тим, що ввели необумовлені законом „подачки“ містам. Тобто знову з`явилися міста, що отримують фінансування поза межами бюджету.

— І які це міста?

— Передусім це міста Донецької області, далі ті, що симпатизують Партії реґіонів.

Розмовляли Орест ДРУЛЬ, Антон БОРКОВСЬКИЙ