Перефразовуючи Маяковського, цей літератор у Львові мало кому не знаний як людина і як потяг. В сенсі чільник літературного процесу, його промовтер і центральна фігура. Бо й справді, без грандіозної (в усіх значеннях цього слова) постаті Віктора Неборака важко собі уявити літературне життя Львова останніх двадцяти років. І не тільки літературне, а й загалом мистецьке. До того ж щонайвищої проби. Оте славнозвісне постмодерне, із його щонайширшою амплітудою культур, напрямків, стилів від мінус нескінченості до плюс нескінченості. Бо хоч якого класичного вигляду Віктор Неборак уміє надавати своїм теперішнім літературним академіям, а все ж він напрочуд органічно поєднує у собі ґрунтовність академічного літературознавця із зануреністю в живий літературний потік. От так і виходить, що з одного боку — карнавальна стихія „Бу-БА-БУ“, „Вивиху“, „Реберитацій“, а з іншого — праця в ЛНУ, Інституті літературознавства чи координування львівського осередку АУП. До речі, обидві письменницькі організації — і НСПУ, й АУП — ставляться до Віктора Неборака з неабияким пієтетом, для них він — незаперечний авторитет, пограниччя офіціозу й андеґраунду, точка перетину різноспрямованих векторів, троянда вітрів, вітер, віяння, повітря, мода…
Мода на літературу? Мода на українську літературу? Мода на сучасну українську літературу? Мода на успішну сучасну українську літературу? „Авжеж, — відповідає Віктор Неборак. — Йдеться саме про те, щоб утвердити у свідомості наших сучасників думку, що наша література є успішним і перспективним проектом, адже вона має доволі розкручених репрезентантів. Це зірки першої величини. І їх далеко шукати не доводиться. Варто назвати такі імена, як Юрко Андрухович, Юрко Винничук, Тимофій Гаврилів, Олександр Бойченко — автор „поступівських“ публікацій, до речі. Тому, коли директор міського Палацу культури ім. Гната Хоткевича Ігор Мартиненко запропонував мені розвинути ідею „Побачення зі Львовом“ (це така серія мистецьких вечорів, запроваджених свого часу в палаці концертом INSO-Львів під керівництвом швейцарського дириґента Гунгарда Маттеса), то я одразу подумав про літературний потяг. Якось так все засоціювалося: гуркіт поїздів на підзамчівській колії, за якою одразу стоїть Палац культури, однойменний літературний журнал, авторами якого є згадані письменники, наш спільний любовний потяг до Львова… Так виникла ідея літературних зустрічей під назвою „Потяг прибуває“.
Отож „Потяг прибуває“ — нова низка проваджених Віктором Небораком зустрічей із письменниками та шанувальниками їхньої творчості. „Потяг прибуває“ — освоєння іншої території (взагалі в місті мало знайдеться залів, які не озвучені голосом Неборака, найкоротший перелік становитимуть сцени всіх без винятку львівських театрів, філармонія, Порохова вежа, „Дзиґа“, „Лялька“, Золота зала Музею етнографії, актовий зал університету та Палацу мистецтв). Ігор Мартиненко вважає, що й для міського Палацу культури настав час для літературних зустрічей під орудою Віктора Неборака. Тим паче, що палац відремонтовано до 70-ліття спорудження цього будинку, який на початку 30-х років минулого століття зводили саме як міську громадську споруду в стилі „функціоналізму“. Відколи цей будинок отримав статус міського Палацу культури ім. Гната Хоткевича, то в ньому знайшли прихисток мистецькі колективи, які примножують славу сучасного мистецького Львова. Тут улюблена репетиційна база багатьох відомих хорів, рок-гуртів, зокрема команди Тараса Чубая та „Піккардійської терції“. Ігор Мартиненко сподівається, що Віктор Неборак зможе привезти на „Побачення зі Львовом“ не один ешелон літераторів.
Перша із запланованих акцій „Потяг прибуває“ за участі Юрка Андруховича, Юрка Винничука, Тимофія Гавриліва, Олександра Бойченка та самого Віктора Неборака відбудеться у четвер 22 квітня о 18 годині. Квитки продаються в касі Палацу культури ім. Гната Хоткевича. Для тих же читачів, які воліють стати свідками сольного виступу Віктора Неборака, „Арт-Поступ“ радо називає ще один „перон“: студентський клуб ЛНУ ім. І. Франка. Сьогодні, у середу, о 15 годині.
Надія СЛОБОДЯН
