Володимир Жук: „Втрати води майже не зменшаться“ - „Поступ“, 15 квітня

— Пане Володимире, чи реально було забезпечити Львів цілодобовим водопостачанням за два роки?

— Якщо говорити загалом, то, мабуть, нереально. На мою думку, основний момент у цій справі — водопостачальна мережа. Це основна проблема „Водоканалу“. Я завжди наголошував, що основний акцент треба робити на заміні водопровідних труб. У Комплексній програмі покращання водопостачання Львова на 2002-2004 роки, яку розробляли під кредит Світового банку, „Водоканал“ визнає, що 26% магістральних водогонів є в незадовільному технічному стані. Це приблизно 120 кілометрів. У місті 76% міських мереж — а це близько 608 кілометрів — теж в незадовільному стані. І це корінь проблеми. Програма написана вдало, але завданням найбільшої ваги має бути заміна мережі, а у цьому документі передбачено перекладення лише 12 кілометрів для утворення зон тиску і заміна восьми кілометрів аварійних водопроводів. Тобто, загалом лише 20 кілометрів. Отже, економити воду за рахунок зменшення витоків за таких умов практично неможливо. Натомість у програмі головний акцент зроблено на створення зон тиску та реконструкції насосних станцій. Для чого це? Для економії електроенергії. Тобто, програма націлена в одну точку — на зменшення основної затратної статті „Львівводоканалу“. Це для них дуже актуально, але програма не вирішує комплексно усю проблему, бо не зменшує витрат води. Думаю, втрати навіть зростуть, бо більшість споживачів поставить лічильники і платитиме лише за те, що споживає, а збільшені витрати тягарем ляжуть на „Водоканал“.

— Чому у програмі не було цього враховано?

— Це величезні кошти.

— А скільки коштує ремонт, скажімо, одного метра мережі?

— Це залежить від діаметра труби та від місця розташування, бо зрозуміло, що ремонт в центі міста коштуватиме дорожче, ніж за містом. Вартість ремонту найбільш поширених у місті 300-міліметрових у діаметрі труб приблизно 1000 гривень за метр. Отже, за ремонт кілометра треба заплатити мільйон гривень. Тобто за ті кошти, які виділені на програму вода можна відремонтувати близько 170 кілометрів водопроводу, тобто, четверту частину від потреби.

— Що ж робити, якщо полатати усі водопровідні труби неможливо?

— Я думаю, що треба працювати над найбільш ефективними заходами. І кожен захід, запропонований в програмі, оцінювати з погляду техніко-економічної ефективності. Бо, наприклад, у початковій програмі було записано, що один захід коштує 100 гривень — тобто, аби забезпечити постачання одного додаткового кубометра води у місто треба затратити 100 гривень, а іншого — 1-2 гривні. Скажімо, заходи, які треба вжити, аби покращити роботу Стрийського водозабору коштують дешево, а на дальших водозаборах задля додаткового кубометра води треба затратити коштів ледь не в сто разів більше. Це, скажімо, стосується будівництва станції знезалізнення. Але за цих умов такі заходи зовсім невигідні і непотрібні.

— Схоже, що програма спрямована на те, аби зменшити витрати „Львівводоканалу“, а не на те, щоб надати мешканцям якісні послуги?

— Ні, тут є і перше, і друге. Я підтримував цю програму, адже є реалії, обмеження у часі і в грошах. Навіть якби ми мали необмежену кількість коштів, однаково їх не можна засвоїти у такий короткий період часу, як два роки. Це ж треба розрити фактично весь центр міста і поміняти усі труби. Але є ідея, і це позитивно. Завдяки кредиту є концентрація капіталу, яка дала можливість зробити перший поштовх, а далі процес піде. Хоча у програмі Світового банку я бачу бажання надати нам їхні нові технології, бо усе насосне обладнання буде західним, тобто, у нас гроші не залишаться, а одразу ж і підуть назад.

— Якщо ми використаємо усі кошти, як заплановано в програмі, чи можна тоді говорити про цілодобове водопостачання? Який взагалі буде результат?

— Дуже важко сказати. Треба робити комплексний фаховий висновок.

— На Вашу думку, що буде з тарифами на воду?

— Основне джерело фінансування — це тариф, і тарифи зростатимуть і далі, ще років три-чотири, поки не виконають основні роботи. Неможливо отримати якісне цілодобове водопостачання без збільшення тарифів.

— Що ж робити мешканцям?

— Я би порадив мешканцям Львова, аби вони встановлювали лічильники, бо це вигідно як для них, так і для справи загалом. Бо буде краще видно, де втрачається вода. До речі, дуже багато води втрачається і в середині помешкань. Скажімо, через несправний зливний бачок за добу може витекти близько 720 літрів. Це справді серйозне питання.

— Добре, але чому, скажімо, у Києві є цілодобове водопостачання, і тариф у них не надто відрізняється від нашого?

— Основний момент: ми на вододілі, а Київ — біля величезної річки. Там вода відкрита, отже, дешевша. Ну а все решта — робочі моменти. Можливо, Київський водоканал фінансується краще. Щодо тарифів — то вони середні, як в Україні, так і у області. У нас є райцентри, мешканці яких давно вже платять за воду більше, ніж львів`яни.

— Як зробити так, аби кошти використовувалися якнайефективніше?

— Насамперед треба, щоб процес реалізації програми був більш прозорим і громадськість тримала руку на пульсі. Тоді кошти витрачатимуть ефективніше. Бо у кредиті Світового банку є така графа, як операційний фонд. Що це таке — наперед не розписано, але це 10 мільйонів доларів, тобто серйозна сума. Ці кошти мають піти на „супровід і додаткові заходи, якщо вони будуть необхідні“. Які це конкретно заходи, не вказано. В процесі реалізації має бути видно, чи треба, скажімо, запускати нові свердловини, чи ні? Адже в цілому програма скерована на зменшення споживання води. Для чого ж тоді розвивати непродуктивні свердловини? Краще їх законсервувати і не користуватися ними.