Побоїще в „Марселі“ - „Молода Галичина“, 1 квітня

|

Дикий випадок стався 27 березня у Львові. Група п’яних кремезних чоловіків жорстоко і безпідставно побила компанію молодих осіб, котрі прийшли відпочити в кафе. Не зупинила розправу навіть присутність серед потерпілих працівника міліції, жінок і малолітньої дитини. А наряд правоохоронців, котрий прибув на місце злочину за викликом, із кривдниками „розібрався на місці“.

25-річний Олексій Денісенко із дружиною Оленою Морозовою, 19-річна Юля Шурин та 24-річний Максим Банковський вирішили того суботнього вечора піти на пельмені в кафе „Марсель“, що на вул. Володимира Великого. Максим, який працює помічником начальника військового наряду міліцейського батальйону, наступного ранку мав заступити на чергування старшим автопатруля, тож перед роботою хотілося відпочити зі своєю дівчиною у компанії із друзями. Олексій і Олена ще взяли із собою п’ятирічну Дарію.

У кафе було гамірно. Та ще й якусь подію святкувала велика компанія – осіб 30-40. Молоді сіли за окремий столик і замовили пельмені. Ніхто з них напідпитку не був. Чекали ще на Максима Скрябіна та Віталія Банковського, котрі мали приєднатися до них. Вони з’явилися у кафе близько 21.20-21.30. Максим зайшов першим. Віталій побачив перед входом кількох чоловіків. Хотів пройти між ними, як несподівано отримав сильний удар у голову, що звалив його з ніг. Тут же до нападника підскочило ще двоє-троє осіб і почали його щосили гамселити ногами. Били, не розбираючи, – по хребту, нирках, але переважно цілили в голову. Віталій, який свого часу займався дзюдо, крутився в’юном, закриваючи обличчя і голову руками.

Коли зловмисники втомилися, вони відійшли від жертви. Кров заливала хлопцеві обличчя, очі. Вона сочилася із розбитого носа, губів, чола. Віталій спробував підвестися. Але як тільки він зіп’явся на ноги, нападники знову наскочили, збили його з ніг на тротуар і вдруге заходилися гамселити. Від сильних ударів ногами Віталію перехопило дихання і він не міг навіть кричати.

Тим часом Максим Скрябін, помітивши в кафе відсутність друга, вийшов за ним. Але швидко повернувся до компанії, сказавши Олексію, що на вулиці невідомі б’ють Віталія. Хлопці поспішили на вихід (Максим Банковський у цей момент був у туалеті).

Скрябін підскочив до нападників: „Це мій друг, за що ви його б’єте?“. „Це твій друг?“ – відволікся від Віталія один із них і ударом звалив на землю Скрябіна. Тут же кілька інших чоловіків почали безжалісно копати його ногами. Та ж сама доля чекала й на Олексія Денісенка. Він тільки встиг запам’ятати, що його друзів б’ють по 3-4 міцних чоловіків середнього віку, зі звірячим виразом на обличчі. А далі – теж одержав сильний удар в обличчя. Били їх довго: ногами, руками, супроводжуючи побиття триповерховим матюччям. Потім дозволяли підвестися і знову збивали з ніг. Хто бив, хлопці розібрати не могли. Лише Олексій побачив, як до хуліганів приєднався охоронець бару, котрий зняв свою бірку і заховав її до кишені.

Не знаючи, що відбувається за стінами кафе, Максим вийшов із туалету на вулицю перекурити.

Підійшов до чоловіка, що стояв у проході, і попросив прикурити. Не встиг він закінчити фразу, як міцний удар у голову відкинув його до стіни. Обличчя залило кров’ю. Але отямитися йому не дали. По тілу, голові посипалася серія ударів. Він крикнув, що працює у міліції – у нагрудній кишені лежало міліцейське посвідчення. Його ніхто не слухав. Навпаки, здається, ця фраза тільки додала злоби нападникам. Правоохоронець знепритомнів. Скільки так пролежав, не пам’ятає. Коли отямився, спробував підвестися, але його знову повалили на землю і заходилися катувати ударами.

Занепокоєна тривалою відсутністю чоловіків, на вулицю вийшла й Олена, залишивши дочку на подругу Юлю. На вулиці Олену охопив жах, коли побачила, як група дужих чоловіків просто добиває хлопців. Ніхто із її друзів вже навіть не ворушився, і вона злякалася, що їх просто вже повбивали. „Що ви робите!?“ – закричала Олена до невисокого кремезного чоловіка, що спостерігав за побоїщем, тримаючи під руку жінку. Замість відповіді коротун ударив її навідмаш рукою по обличчю.

Олена спробувала допомогти підвестися Олексію та Скрябіну, але сильним ударом її відкинули вбік – ледь не розбила голову до бордюру. Жінка закричала: „Не бийте, з нами дитина!“. Реакції – жодної. Садистське побиття продовжувалося. Олена аж захрипла від криків. Нарешті один із чоловіків, що вибіг із кафе на її крики, сказав: „Я – працівник „Сокола“. Ідіть, заберіть дитину. Обіцяю, що бити більше ніхто не буде“.

Дочка в кафе плакала біля розгубленої Юлі. Жінки поспішили до хлопців. Їх уже не били. Але дивитися на них було моторошно. Закривавлені, обличчя і губи – спухлі. Максим із Віталієм викликали міліцію. Хвилин через 25-30 приїхало дві машини. Серед патрульних Максим упізнав знайомих із Франківського райвідділу міліції. Але наряд повів себе доволі дивно. Нападники, за словами потерпілих, показали їм якісь посвідчення, після чого в міліціонерів до побитих зник будь-який інтерес. А коли із „Марселя“ вийшов якийсь літній чоловік і назвався „полковником“, патрульні просто наказали потерпілим розійтися по домівках. Щоправда, цей „полковник“ підійшов до Максима і зауважив: „Я добре знаю твого батька. Давай якось залагодимо справу, щоб не дивитися вовком один на одного“. Але потерпілі, побачивши реакцію патрульних, поспішили додому. Наступного дня потерпілі побували у травмпункті, де лікарі зафіксували їхні тілесні ушкодження. Але у Франківському райвідділі міліції заяви в них не взяли, відправивши до дільничного.

Ми зустрілися з ними через три дні. У Максима Банковського досі обличчя в синцях, губи спухли. Вийти на чергування наступного дня він не зміг – про все, що трапилося, доповів керівництву. В інших потерпілих вигляд трохи кращий. Олексій з Оленою розповідають, що відтоді донька боїться виходити на вулицю, вважаючи, що на її батьків „знову нападуть злі дядьки і будуть бити“. Одна жінка сказала журналістам, що бачила усе з балкона своєї квартири і не розуміє, за що так жорстоко побили хлопців.

Батько Максима та Віталія Банковських, Анатолій Іванович, ще донедавна працював начальником чергової частини, а потім в. о. начальника штабу Франківського райвідділу міліції. Не менше від синів він шокований діями колишніх колег.

– Саме я сказав хлопцям звернутися до Франківського РВ і написати заяви про скоєний злочин, – розповів Анатолій Іванович. – Усі заяви, згідно із наказом МВС України № 500 від 1995 р., які надходять у відділення міліції, повинні прийматися негайно, для цього існує слідчо-оперативна група, котра повинна цим займатися. Але заяви хлопців не прийняли. Вважаю, що з боку нападників однозначно були хуліганські дії із заподіянням тілесних ушкоджень. Судячи з усього, у „Марселі“ тоді відзначали якесь свято працівники одного із міліцейських спецпідрозділів. Мене вкрай дивує поведінка наряду міліції. На місці події вони навіть не з’ясували прізвищ потерпілих, що є порушенням службових повноважень, не взяли прізвищ учасників побиття, хоча бачили посвідчення працівників силових структур. За законом, правоохоронці упродовж трьох діб повинні прийняти рішення про порушення кримінальної справи або відмовити у цьому чи передати по підслідності в інший район. Цього не зроблено.

Дільничний Володимир Калапіщак сказав, що довідки з травмпункту йому передали в понеділок, 29 березня. Кримінальної справи, за його словами, поки що не порушено. Частину заяв у потерпілих він відібрав. А от поспілкуватися зі свідками інциденту із „Марселя“ дільничному не вдалося: охоронець з’явиться на роботі в середу ввечері, а чергова бригада – аж у п’ятницю.

– Під час інциденту я був у черговій частині райвідділу, – пояснив В. Калапіщак. – Послали на виклик охорону і наряд. Ті через деякий час передали по рації, що розібралися на місці…

– З боку працівників міліції тут порушення на кожному кроці, – прокоментував цей випадок правозахисник Анатолій Комаров. – Автопатруль на місці зобов’язаний був з’ясувати особи потерпілих, нападників, встановити свідків, відібрати пояснення, заяви. А повернувшись у райвідділ, написати рапорти про те, що ними зроблено. Що це за повідомлення – „розібралися на місці“? Особи нападників невідомі, свідки, які були, не зафіксовані. Це не просто порушення, це – посадові злочини, не говорячи вже про спробу укриття злочину.

Валентина ШУРИН, Валерій САГАЙДАК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...