Іван Стефанишин: До капіталізму ми ще не доросли - „Поступ“, 1 квітня

|

— Пане Стефанишин, наскільки Львівщина готова до початку весняних робіт на полі?

— За весняні роботи взялися фактично усі райони. насамперед ми підживлюємо озимі, на сьогодні ці роботи виконані на 32% площ, і до Паски ми їх завершимо. Ярими зерновими вже засіяли 10% від запланованих площ. Загалом усі посівні роботи ми плануємо завершити до 25 квітня. Цього року, відповідно до державної програми „Яра пшениця-2004“, ми плануємо засіяти нею 44 тисячі гектарів землі, тобто дещо більше, ніж завжди. Якщо у зв`язку з цим у господарств виникатимуть проблеми із посівним матеріалом, його можна буде отримати у державному страховому фонді за 25% вартості. Решту коштів виробник може повернути уже після збору врожаю. Проблем з пальним також немає. Стосовно ж добрив. то великі сільськогосподарські підприємства мають квоти на їх закупівлю за ціною, втричі нижчою від ринкової — 220 гривень за тонну. Тобто можна сказати, що наша область готова до весняно-польових робіт на 80%.

— Які райони зараз вважають проблемними і що є причиною цих проблем?

— Що стосується районів, то у нас проблемні райони були і такими вони залишаються. Це насамперед Городоцький, Жидачівський, Золочівський, Перемишлянський, Радехівський і, звичайно, Яворівський райони. За короткий час відновити їх буде важко, хоча позитивні тенденції уже простежуємо. Що ж до причин, то проблеми виникають, по-перше, там, де ще не завершені процеси реформування, тобто селяни мають претензії до керівників сільськогосподарських підприємств стосовно майна чи землі. І тому постійні конфлікти не дають спокійно господарювати. По-друге, якщо майнові взаємовідносини не визначені юридично, інвестори не вкладатимуть коштів у це господарство, у нього не буде законних підстав для цього. Оце і є гальмом для ведення господарства. На сьогодні відкрито понад 20 кримінальних справ з приводу незаконного заволодіння майном, і я думаю, що у майбутньому їх буде більше. Причини ж цього потрібно шукати у 1990-х роках, коли ми лише розпочинали реформувати колгоспи.

— Чи готове українське село до аграрних реформ?

— Спочатку ми хочемо зняти з порядку денного юридичне оформлення права власності. А вже наступний етап, на основі цього, — подальше інвестування і післяприватизаційний розвиток. У післяприватизаційний розвиток ми входимо дуже важко. Протягом 1990-2000 років ми втратили близько 1 мільярда гривень. Маю на увазі, що ціна трактора у 1990 році становила 9 тисяч карбованців, зараз же такий трактор коштує в 10-15 разів більше, а ціна продукції залишилася приблизно такою ж. Ціни на промислову продукцію зросли у 6 разів порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію, і все це відбилося на господарстві. Приватне підприємництво на селі розвивається дуже погано через недостатню кваліфікацію селян, через психологію. Адже ж може підприємливий селянин завантажити машину городиною і продати її на Шуварі. Ми домовилися з керівництвом Шувару про безкоштовні торгові площі. Крім того, зараз можна брати під реалізацію, наприклад, насіння овочевих культур, але чомусь за це ніхто не береться. Тобто до капіталізму ми ще не доросли.

— Іване Миколайовичу, а куди ж може звертатися підприємлива людина з села, щоб, наприклад, отримати кредит на купівлю транспорту чи закупівлю того ж насіння?

— Насамперед в управління сільського господарства і продовольства у Львові чи районі. По-друге, у нашій області зараз діє 15 державних програм на загальну суму 50 мільйонів гривень: компенсація кредитних ставок банку, короткотермінові та довготермінові кредити. Проте їх може отримати тільки організований товаровиробник, тобто реформоване господарство чи зареєстроване фермерське господарство, якщо воно не має заборгованості з зарплати і платежів до бюджету. Сума кредиту відповідає можливостям господарства і розмірам застави. Цього року Львівщина може отримати кредитів на суму більш ніж 100 мільйонів гривень. Фермери мають можливість фінансуватися через фонд підтримки фермерів. Їм компенсують не лише ставки кредиту, а й 15% суми кредиту за рахунок бюджету. А якщо фермер купує перший трактор чи першу машину, йому ще і надають знижку. Окрема компенсація передбачена і тоді, коли фермер користується допомогою науковців. Тобто будь-хто має можливість доступу до будь-якої програми за умови виконання всіх вимог.

— Наскільки охоче люди з капіталом вкладають гроші у сільське господарство?

— Я хотів би відзначити великий інтерес комерційних структур щодо землі, який, до того ж, постійно зростає. Я не знаю, чим це викликано, але думаю, що сільське господарство — це одна з галузей, які розпочинають відроджуватися. Туди можна вкладати гроші і отримувати прибутки. Минулого року бізнесові структури вклали близько двадцяти мільйонів гривень у ферми. У деяких районах є навіть по 2-3 претенденти на майно одного господарства. У Пустомитах, наприклад, продають 8 приміщень для розвитку птахівництва. Створюють робочі місця. Отже, повертається частина грошей з майна, воно не пропадає, не розвалюється. Сподіваюся, що цей рік не стане винятком і ми продовжимо те, що розпочали.

— Яким Ви бачите майбутнє агропромислового комплексу області?

— Минулого року реформовані підприємства отримали близько 40 мільйонів гривень прибутку. Проте великі господарства — це лише 10% валового виробництва продукції. Тому ми маємо намір поступово зменшувати питому вагу виробництва у приватному секторі, щоб створювати нові господарства з високою технологією. Зрештою, ми маємо готуватися до вступу у СОТ. І найбільш боляче вступ у СОТ вдарить по сільському господарству. Адже там, де дрібнотоварне виробництво, там і низька якість продукції. Ми у вимоги СОТ не вписуємося. До того ж доводиться конкурувати з дешевою польською сировиною. Тому ми повинні реформуватися і на перше місце ставити бізнес, йти від бізнесу до технологій та високої якості продукції.

Розмовляла Ірина СИРИВКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...