Микола Петрук: “Забезпечення військових житлом – це наш головний біль” - „Львівська газета“, 31 березня

|

Ще з повоєнних часів Прикарпатський військовий округ (від 1997 року – Західне оперативне командування) був найпотужнішим серед “собі подібних” у тодішньому СРСР. На його західних кордонах було зосереджено військовий потенціал, спроможний не лише зупинити, але й завдати неухильного удару. ПрикВО наводив острах на країни “агресивного імперіалістичного альянсу” кількістю та якісно новими бойовою технікою й озброєнням, надсучасними боєприпасами, високим вишколом особового складу, розгалуженою системою військових містечок і навчальних центрів, інфраструктурою тощо. Усю цю армаду в західному регіоні успадкувала Україна, яка з перших кроків своєї новітньої історії зробила наголос на обов’язковому скороченні Збройних сил, зокрема могутнього ПрикВО, війська якого дислокувалися у десяти областях правобережної України. Оголошений курс на реформування збройних сил поставив перед керівництвом ЗОК чи не найскладніші завдання. Про перебіг реформи розповідає командувач ЗОК, генерал-лейтенант Микола Петрук.

– Доволі часто доводиться чути таке запитання: невже процес реформування Збройних сил потребує стільки часу?

– В Україні не відразу визначилися з тим, як впроваджуватимуть реформи у щойно створеному українському війську. Натомість відтепер цей процес проходить згідно з Державною програмою реформування та розвитку ЗСУ, затвердженою на найвищому рівні. І що суттєво: вона надзвичайно виважена, а не з’явилася “зі стелі” або ж в угоду якомусь посадовцю чи керівникові. Над нею працювали фахівці, які й визначилися з часовими показниками реформування.

Безумовно, далеким від цього процесу людям важко уявити його масштабність як у перші роки нашої незалежності, так і нині. Тому, гадаю, доречно буде навести факт щодо регіону моєї нинішньої діяльності та відповідальності.

Будьмо відвертими: задекларований процес реформування Збройних сил України так і залишився б, як кажуть, на папері, якби до керма оборонного відомства не стали свідомі люди. Вони саме з державницьких позицій підійшли до цієї надзвичайно складної справи. Відтепер цей процес невідворотний, адже дійсно має підтримку президента України, Верховної Ради, Кабміну. З’явилися конкретні кошти на реформування.

– Які, власне, заходи щодо реформування військ Західного ОК визначені на цей рік?

Їх не мало, не багато, а близько 400. Для цього, до речі, сплановано і призначено коштів на суму 14 млн. 504 тис. гривень. А найважливішими вважають ті, що покликані сформувати три бригади. Натомість розформувати мусимо понад тридцять військових колективів. Переформуванню підлягають близько сорока частин, перепідпорядкуванню – сорок сім, передислокації – три. Передбачені також заходи щодо внесення змін до штатів, перейменування військових частин тощо.

Щоб масштабність зазначеного процесу була більш зрозумілою , зазначу, що нам необхідно лише перемістити майже 7 тисяч одиниць техніки (за два місяці 2004 року перемістили майже 20 %), близько 16 тисяч тонн боєприпасів і 64 тисячі тонн матеріальних засобів (переміщено 34 %)…

Як бачите, процес складний, а тому знаходиться під моїм постійним контролем. У січні-лютому цього року ми не лише своєчасно виконали поставлені завдання, але й здійснили заходи, суттєво випереджаючи плани реформування. Приміром, до кінця лютого виконали не п’ятнадцять запланованих до виконання заходів, а тридцять два!..

– І що дає такий підхід?

– Передусім – змогу відібрати та залишити у військах оперативного командування найкращі офіцерські кадри, новішу техніку й озброєння. Окрім того, саме так щомісячно зменшуватимемо витрати на утримання військ Західного ОК.

– Чи не позначиться обраний вами темп реформування на військовослужбовцях частин, які підлягають реформуванню, їхніх родинах?

– Переконаний, що ні. Передусім, докладаємо значних зусиль, аби оперативно вирішувати проблеми колективів, які потрапляють під реформування. Реагуємо на найменше погіршення морально-психологічного стану. Проводимо серед військовослужбовців і членів їхніх сімей широку роз’яснювальну роботу.

Нині в армії загалом узгоджені плани взаємодії військових частин, установ і закладів із дев’ятьма регіональними наглядовими радами з питань реалізації програми соціальної та професійної адаптації звільнених військовослужбовців, центрами зайнятості, трьома осередками перепідготовки та працевлаштування.

Згідно з вимогами чинного законодавства, командири частин регулярно приймають військовослужбовців і членів їхніх родин, діють “гарячі телефони”. На кожного, чию посаду під час реформування скоротять, заведені так звані соціальні картки. Особливу увагу приділяємо годувальникам багатодітних сімей, батькам-одинакам і сім’ям із дітьми-інвалідами.

– А як вирішуєте питання забезпечення житлом військовослужбовців, які підпадають під реформування?

– Це – наш головний біль. У зв’язку з реформуванням військ 3117 військовослужбовців, яких звільнять, потребують поліпшення житлових умов. Однак уже маємо позитивні зрушення: черга на отримання житла за останній рік (маю на увазі загалом серед оперативного командування) зменшилася на 933 військовослужбовців. Покладаємо великі сподівання на незавершене будівництво: тридцять чотири таких об’єкти передаємо новоствореним регіональним замовникам – Західному та Подільському УКБ МО України.

Розраховуємо також отримати приблизно 45 мільйонів гривень для купівлі житла від 55-ти вивільнених військових містечок у Львівській, Чернівецькій, Волинській, Хмельницькій, Закарпатській, Вінницькій та Івано-Франківській областях. Очікуємо від цього обміну 1051 квартиру.

– Раніше керівники вашого рівня намагалися уникати оприлюднення цих цифр у ЗМІ…

– Саме тому, що процеси, які відбувалися в українському війську, свого часу були позбавлені прозорості, Україна згаяла роки на шляху реформування та побудови сучасних Збройних сил. На жаль, раніше головувало бажання окремих керівників обов’язково видати, як кажуть, бажане за дійсне. Переконаний: саме прозорість, поєднана з відповідальністю кожного з нас, забезпечать невідворотність процесу реформування українського війська, а військовослужбовцям і членам їхніх родин – упевненість у їхньому стабільному майбутньому.

Ігор Махно

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *