Місце для вокзалу вибирали на референдумі - „Високий замок“, 29 березня

|

Сто років тому, 26 березня 1904 року, у Львові урочисто відкрили та освятили один з найбільших та найгарніших вокзалів тогочасної Європи. Вокзал був найкращим не тільки з архітектурної точки зору, а й щодо зручності для пасажирів та розміщення. Він став одним із символів Львова.

До того у Львові працював Чернівецький вокзал (на його місці тепер Приміський). Перший потяг з Перемишля прибув до Львова 4 листопада 1861 року. “Після довгого очікування зближається радісний день, від якого починається і у нас регулярний рух на залізниці ім. Карла Людвіга, – писала “ґазета Львовска”. – Вона безпосередньо з’єднає Львів з цілою мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається з цивілізованою Європою”. Через Львів пішли великі потоки пасажирів і вантажів, і Чернівецький вокзал вже не встигав їх “перетравити”.

“Новий вокзал побудували у рекордно короткий строк – всього за 24 місяці, – розповідає член Клубу шанувальників Львова, колишня працівниця Львівської залізниці Анна Мільруд. – Над проектом працювали архітектори Купріянов, Садловський і Заріцький. Скульптурне оформлення головного порталу виконали відомі львівські скульптори Петро Війтович і Антон Попель (співавтор пам’ятника Адаму Міцкевичу), а основні будівельні роботи – фірма професора Івана Левицького.

Було кілька проектів. За одним, вокзал мали побудувати у центрі міста, за іншим – на розі теперішньої вул. С. Бандери та вул. О. Невського. Крім того, новий вокзал хотіли побудувати у верхній частині Єзуїтського саду (сьогодні парк ім. І. Франка). Однак цьому проекту також перешкодила висока ціна земельних ділянок. Серед львів’ян навіть провели референдум, щоб вони самі вибрали місце для нового вокзалу”.

…Після двох років будівництва перед очима львів’ян постала велика будова довжиною 150 метрів. Вокзал був одноповерховим. Зліва були господарські приміщення і багажне відділення, справа дещо пізніше розмістилося поштове відділення. Сам головний корпус був архітектурним витвором у сецесійній стилістиці з великим заскленим порталом. Обабіч порталу ніші прикрашали алегоричні статуї “Торгівля” і “Промисловість”, створені А. Попелем, а над порталом вгорі – скульптури П. Війтовича, що символізують Львів і залізничний рух. Львівський вокзал мав покриття над пероном (так званий дебаркадер) зі скла та сталі. Це була краща інженерна конструкція Львова епохи сецесії, предмет гордості львів’ян. Це було чи не єдине європейське місто, яке могло похвалитися таким інженерним дивом. Конструкцію образно порівнювали з павутиною, розтягнутою на стеблинах, що виросли з бетону.

Під головним куполом – незрівнянна брама головного входу, виконана краківською фабрикою Ю. Горецького з кутого заліза за ескізами професора В. Садловського. Вона була прикрашена стилізованим рослинним орнаментом. Білий колір фасаду контрастував з зеленими металевими деталями рослинного орнаменту брами та купола, покритого люмінесцентною сумішшю.

Всередині з правого боку від входу розміщались ложа та вхід до поштового бюро, телеграфу, телефону. Зліва у першому віконечку – газетний кіоск, біля якого продавали тютюн та цигарки. Через великі двері, що оберталися, пасажири входили до просторого вестибюлю. Дуже гарними були ковані поручні кас, що нагадували примхливо зігнуті рослини. Стіни були розмальовані та оздоблені орнаментальною ліпниною. Крім того, вестибюль прикрашали фрески, що символізували етапи розвитку транспорту, та великий вітраж “Архангел Михаїл” на тлі панорами Львова.

Зліва були розташовані п’ять квиткових кас першого та другого класу, справа – п’ять кас третього класу. Для пасажирів першого та другого класів були окремі почекальні, ресторан. У почекальнях стояли гарні меблі, а стіни прикрашали картини та ліпнина. Почекальню для пасажирів третього класу оформили у народних мотивах. Окремо була так звана цісарська (згодом – депутатська) почекальня для почесних гостей. Відповідно інтер’єр тут був по-царськи розкішним. У будинку вокзалу не бракувало найновішої техніки: працювало електричне опалення, освітлення, вентиляція. Тут було 70 електричних годинників, працівники вокзалу з’їжджали до тунелів електроліфтами.

“Під вокзалом було п’ять тунелів, у головний вхід впускали лише пасажирів далекого сполучення – заможних городян, аристократів та промисловців, – веде далі Анна Мільруд. – Селяни у цей будинок не заходили. Вони прямували через тунель відразу на п’ятий перон, звідки вирушали приміські потяги. На вокзалі була ідеальна чистота.

Вокзал зруйновано під час Першої світової війни. У 1916 році будівля зазнала багатьох бомбардувань. Ще більше його зруйнували у 1919 році (фасад, на щастя, не постраждав). Відновили вокзал лише у 1930 році. Добудували другий поверх. А на початку вересня 1939 року, у перший день Другої світової війни, на вокзал посипалися німецькі авіабомби. У 1941 році бомбардування поновилися. Дуже було пошкоджено дебаркадер (фасад зберігся). Після війни велися дискусії, чи відновляти вокзал чи краще побудувати новий. Однак колектив вокзалу наполіг на відбудові”.

Олександра ХАРЧЕНКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *