Анатолій Матвієнко: “Сьогодні крадуть усі. Питають не з усіх” - „Львівська газета“, 23 березня

|

Тиск на місцеве самоврядування, на думку більшості оглядачів, безпосередньо пов’язаний із наближенням президентських виборів. Події у Львові, Мукачевому, Тернополі, інших містах яскраво засвідчили: бажання “шикувати” місцеву владу не знає меж, і при цьому президент і його оточення не гребують жодними засобами.

Але, на думку одного з лідерів опозиції, керівника УРП “Собор” Анатолія Матвієнка, панікувати не варто. Все буде добре, переконаний він. “Газета” вирішила з’ясувати, чим саме зумовлений оптимізм пана Матвієнка.

– Останнім часом значно посилився тиск на органи місцевого самоврядування, зокрема у Мукачевому й Тернополі. Чи зробив ваш комітет якісь висновки із цих подій? Чи є реакція від делегації на чолі з віце-спікером Олександром Зінченком, який на місці вивчав ситуацію?

– Ми маємо розуміти, що Мукачеве, Тернопіль, Васильків, Бровари – це все елементи одного потужного ланцюга й одного певного політичного замовлення. До чого воно зводиться? Я думаю, що адміністративний ресурс буде одним із складових чинників і дуже впливових на наступних виборах. Збереження нинішнього режиму без адміністративного ресурсу є неможливим. Він має певну вертикаль, біля підніжжя якої – місцеві органи влади. І якщо їх відкинуть, то адміністративний ресурс не діятиме ефективно, як на це сподіваються. Підпорядкувати нині органи місцевого самоврядування цьому адміністративному ресурсу – суть завдання нинішньої влади або того, хто хоче її замінити, нічого не змінюючи. Як це зробити? Можна залякати, а потім маніпулювати ними. Ось і відповідь на запитання, чому це все відбувається.

– А хто здатен зупинити тиск? Зінченко?

– Зінченко не зупинить. Уся біда в тому, що ми стоїмо на межі – буде зміна або не буде.

–Треба активно залучати людей. Народ сьогодні, на жаль, не є суб’єктом боротьби опозиції та влади. Проти влади повинен виступити народ. А опозиція має стати лише інструментом у його руках.

– Тобто ви зараз підтримуєте заклик Юлії Тимошенко до повстання?

– Ні, не підтримую. Я не до того, що ми повинні боротися бунтом, якоюсь там масовою акцією непокори. До цього ніхто не мав би прагнути, як до мети. Тому що це не найкраща для України ситуація. Не хочу ні грузинського варіанту, ні сербського. Ви ж бачите, що зараз відбувається на теренах колишньої Югославії. І те, що діється в Грузії. Тому був би дуже обережним із так званим вселенським бунтом. Бо руйнувати дуже просто. Але і влада мусить знати, із чим вона нині жартує. І це має стати для неї пересторогою.

– Якщо люди не піднімуться на захист місцевого самоврядування, це означає, що впадуть останні бастіони демократичного устрою на місцях?

– Зовсім ні. Відбуваються об’єктивні процеси. І незалежно від нашого з вами прагнення, ці процеси триватимуть. Україна прямуватиме до змін. І буде щасливою, заможною, демократичною, європейською. Це є об’єктивно, цього вже не може ніхто заперечити. Питання лише – коли. Оце – проблема. І тому нині все має зосередитися в площині – коли? Або діти проклянуть нас як покоління, яке не скористалося своїми можливостями, або ми станемо в їхніх очах дійсно справжніми українцями. Тому я кажу – перестаньте боятися! Місцева влада повинна припинити остерігатися. Нікого боятися. Народ повинен перестати боятися, бо немає чого. Ми – господарі на власній землі. Просто треба бути сумлінним і чесним. Не лізти туди, куди не можна. І не захищатиму будь-якого демократа, якщо він вчинив щось незаконне. Живемо в суцільно злодійському світі. Сьогодні крадуть усі. Питають не з усіх. Тобто зовсім не з усіх. Але цей режим усе одно впаде.

– Ви переконані в цьому?

– Добре пам’ятаю кінець 80-х. Перебував тоді при владі, у ЦК КПУ. І відчував цей запах краху. Коли йшов до людей і казав, що є представником влади – мене посилали відразу й конкретно. Я переконував, що не вся влада така погана і що не варто узагальнювати. На превеликий жаль, цього не сприйняли. З іншого боку, тогочасна опозиція вміла тільки руйнувати і не мала елементарного уявлення, як будувати. Національно-свідомі комуністи боялися і не змогли згуртуватися. Бразаускас так і не з’явився на теренах України, і ми привели злодіїв до влади. Зараз така ж ситуація. Не сумніваюся, що цей режим впаде, як свого часу сталося із комуністичним. Але чи зможемо опісля віддати владу в чесні руки? Боюся, щоб Леонід Кучма зі своїм недолугим і сірим уявленням про управління державою, не здався нам ідеальним керівником. Тому мусимо задуматися. І Кучма, зрештою, повинен замислитися.

– Ви мали чимало застережень до закону про вибори до місцевих рад, який передбачає запровадження пропорційної системи. Проте його ухвалили в першому читанні…

– Село, селище не можемо нині переводити на “пропорційку”, бо відсутня політична структурованість. Зрештою, такого ніде у світі немає. Міста? Вважаю, що стовідсотково можна було б іти на цей експеримент. І тут немає жодної трагедії. Поки не отримано відповіді на запитання – що робити з районами й областями. Не можемо так просто сказати – оберімо пропорційно. Отримаємо матрьошку, коли обласна рада захоче керувати районними, а районні – територіальними громадами. Ми нищимо основу місцевого самоврядування. Друга проблема – це одночасні вибори до ВР і місцеві. Добре, якщо однакова конфігурація блоків на всеукраїнському рівні та місцевому. А якщо ні? Тоді як голосувати? Як людям визначитися? Ми занурюємо їх у кашу, в якій дуже важко розібратися. Мусимо розвести в часі вибори, і гармонізувати цей закон із нормативним актом про вибори керівних органів і законом про місцеве самоврядування.

– Іноді видається, що важливі закони пишуть і голосують одночасно, в один день…

– На жаль. Це – агонія, і мені бридко це бачити. Але знаю мотивацію. Закони про вибори на пропорційній основі до парламенту, до місцевих рад – хробак на гачку конституційних змін. Це – для комуністів і соціалістів. І вони клюють. Поки що їх не підчепили, але підчеплять, а потім кинуть. І в цьому – відповідь, чому “більшовики” з великою огидою, не підтримуючи ні пропорційного закону, ні закону про місцеве самоврядування, ні закону про вибори президента, так дружно голосують. Чому про це не думає Мороз і Симоненко?

– А чому? Ваша версія тактики і стратегії Мороза?

– Не можу зрозуміти. Мороз нищить партію в ім’я самозбереження. Якщо він піде на таку авантюру… Мороз має ілюзію щодо управління. І на цьому грають люди з його оточення, вони штовхають до таких кроків. Думаю, йдеться не лише про моральну зацікавленість… Але не хочу коментувати й називати прізвища.

– Повернімося до місцевого самоврядування. Не секрет, що конфлікт на місцях виникає між адміністраціями та радами. Закон покінчить із цією війною?

– Закон цього не вирішує. Але вирішують мої правки до Конституції. А відтак, можливість прийняти закон про місцеве самоврядування в другому читанні. Ми вводимо зміни до Конституції про утворення на районному й обласному рівнях таких інституцій, як виконкоми. А от адміністрації на районному варто було б ліквідувати. На обласному – потрібні, проте іншого призначення – наглядового. Можна обирати голову ради, він же голова обласного виконкому. І йому ж делегувати функції державної адміністрації, як це роблять у Києві. Така метода існувала вже в 1994-му.

– Припустимо, що більшість і ліві наберуть 300 голосів за реформу, її запровадять. Але залишаються питання легітимності голосування 24 грудня 2003-го та 3 лютого 2004-го. Чи є ймовірність, що цим скористається новообраний президент і скасує прийняття змін до Конституції, позаяк здійснювали це нелегітимним способом?

– Безперечно, систему треба міняти. Є три складові ефективної влади: право, обов’язок і спроможність. Право й обов’язок мають бути збалансованими. Не можна людині дати більше прав, ніж у неї є обов’язків, і навпаки. У нас такого ніколи не було, тому й спостерігаємо таку потворність. Президент володіє величезними правами й не має обов’язків. В уряду – багато обов’язків, але відсутні права. Тому й міняють його часто. Але в нас немає спроможності, а це: виборче законодавство, моральність суспільства, його рівень громадянськості, права громадян і громад, захищені свободи.

– Ця політреформа вирішить увесь клубок питань?

– Не вирішує, на жаль. Ті, хто її відстоює, переслідує іншу ціль: як зберегти свою владу, але вже в інших координатах. Куплений парламент через чотири місяці підпорядкує уряд, дасть невдоволеним декілька міністерських портфелів, назбирає 240-250 голосів. Достатньо. І триматися, як воша кожуха. Хоч якась пролонгація. А за два роки, може, щось призабудуть, і ніхто не потягне до криміналу за злодійства, вчинені в минулому. Ось для чого здійснюють цю “реформу”. А треба зробити сильними і президента, і парламент, і уряд, що формується парламентом. Окрім повноважень, передбачених проектом реформи, вважаю, президентові слід надати контроль над СБУ. Парламент призначає, але зняти може президент в односторонньому порядку. Тоді набуде сенсу і поняття безпеки держави. Нинішнє казнокрадство стане недопустимим. Віддати президентові контроль над Генеральною прокуратурою, зменшивши її загальний нагляд, і надати йому можливість знімати генпрокурора. Віддати президенту під контроль Вищу раду юстиції, і очолити її повинен саме він. Міліцію передати під контроль уряду. Разом з усіма спецпідрозділами. Розведення міліції та СБУ, які контролюють одне одного, дозволить позбутися нинішнього політичного зрощеного монстра. Що зробив Кучма? Політизував силові структури. Розбив країну на шматки й усім силовикам дозволив пастися в окремих секторах, не заважаючи один одному. Вони домовились і грабують Україну, аж дрантя летить. А Кучмі несуть подать.

– А де ж місце вашому оптимізму?

– Усе буде добре. Президентом буде Ющенко, ми йому допоможемо. Це буде перехідний президент, і не треба ображатися на його слабкі сторони, але він – професіонал, українець, він – моральний, християнин. І ми таки наведемо лад у державі. Внесуть зміни в Конституцію – трохи довше, але порядок усе одно наведемо. Не допустимо таких змін, як пропонують, проведемо політреформу, яку віддавна пропонуємо, і здійснимо їх до 2006-го.

– Є шанс, що ви не допустите прийняття змін до Конституції?

– Ну, я ж апелюю до народу через вашу газету.

– Пройде політреформа, ратифікують ЄЕП, уряд Януковича – недоторканий на рік і з новими повноваженнями, парламент – той самий. Де підстави для оптимізму?

– Не все таке чорне, як малюється. Будь-яка влада – амбітна, вона не дозволить собою керувати і так просто віддати Україну Росії. Але при ультиматумі цій владі “смерть, або зрада”, якщо ми заженемо її в глухий кут, то, безперечно, вона вибере зраду. Тому слід діяти спокійніше. Так званих “патріотів-професіоналів” треба попросити менше кричати. Варто підвести історичну риску під тим ідіотським періодом первинного накопичення капіталу. Треба сказати: ми тебе не питатимемо, де ти заробив перший мільйон, але більше не дозволимо красти і не платити податків. І час жити за світовими правилами. А просто махати довбнею стає небезпечним нині для майбутнього держави. І цьому підіграє Путін. Я його розумію – він є російським націоналістом, який намагається, хоч і не тим шляхом, але повернути Росії її геополітичну роль. І хай собі йде тією дорогою. А нам потрібно жити за можливостями, а не за крайнощами.

Розмовляв Роман Чайка, Київ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...