Як кореспонденти “Газети” разом із фанатами “Карпат” до Одеси їздили - „Львівська газета“, 23 березня

|

Поїздки фанатів на виїзні матчі львівських “Карпат” стали вже хорошою традицією. Щоправда, нещодавній виїзд до Одеси на гру з місцевим “Чорноморцем” хоч і став продовженням традиції, але через певні нюанси (відсутність окремих вагонів для вболівальників, надмірна увага правоохоронців, міні-ув’язнення на стадіоні тощо) заслуговує окремої уваги.

Що ж, нюанси з’явилися ще на Львівському вокзалі, – обіцяних окремих вагонів до потяга “Львів – Одеса” так і не прикріпили. Як наслідок – уболівальників поменшало, хоча не настільки, щоб зменшити загони транспортної міліції у всіх потягах, які того вечора їхали через “місто-герой” Одесу. Та й відсутність окремого “халявного” засобу пересування уболівальників не надто розчарувала: частина львів’ян таки відшукала не менш “халявний”, хоч і не окремий транспорт. Через це звичні вагони з пересічними пасажирами віддалено нагадували звичні вагони з пересічними фанатами – з прогнозуванням результатів матчу, колективним розпиванням пива (і не тільки) і з традиційним зелено-білим забарвленням. Та й львівські правоохоронці, як виявилося згодом, набагато привітніші від своїх одеських колег – дехто не відмовлявся від запропонованої лящини пива, від чого до зелено-білого забарвлення вагонів і тамбурів додалися сині барви.

Однак одеські міліціонери виявилися не такими невимушеними і привітними. Частину фанатів, які добиралися на матч іншим потягом, на вокзалі зустрів почесний ескорт місцевої міліції та “Беркуту”. Через кілька хвилин уболівальників не менш почесно посадили в автобус і відвезли на стадіон, не випускаючи з нього аж до початку гри. Іншим фанам пощастило більше: дізнавшися про долю вранішніх візитерів “перлини біля моря”, частина вболівальників одразу поховала символіку клубу, тому до початку матчу дехто залишився на волі.

До речі, з приводу моря: для декого з уболівальників екскурсія містом обмежилася відвідуванням стратегічних об’єктів, тобто вокзалу та стадіону. На щастя, з футбольної арени було видно Чорне море, тому на останніх рядах можна було не лише побачити синю гладінь, а навіть відчути легкий подих морського бризу.

…Що менше хвилин залишалося до “часу-пік”, то частіше на одеських вулицях можна було зустріти правоохоронців. А навколо стадіону їх, здається, було більше, ніж уболівальників обох команд разом із футболістами. Щоправда, ніхто не заперечував проти присутності “людей у формі”… до того моменту, доки своєю поведінкою правоохоронці не почали заважати львів’янам спостерігати за грою “Карпат”. Не знаю, як інших, але авторів цих рядків, незважаючи на посвідчення “Преса”, міліціонери обшукували по три-чотири рази. Аж надто небезпечними виглядали наплечники з їжею та змінним одягом…

Після свистка арбітра увага представників правоохоронних органів тільки посилилася. Час від часу ревіння трибун глушили вигуки беркутівців на кшталт “Парєнь! Забери ногу з державного майна!”, або “стій тут, і не стій там!” А вигуки в рацію “головного” – майора Одеського УМВСУ: “ми щас пасьом западноукраїнській калхоз” просто язик не повертається коментувати. Хоча сам майор виглядав як справжній “сержант Петренко”, на історії про якого багаті українські анекдоти.

Після закінчення першого тайму настрій уболівальників поліпшило повідомлення, що до завершення гри ніхто не те що зі стадіону, навіть із сектора не вийде. Тільки після пожвавлення фанатів міліціонери згодилися на таку небезпечну для життя львівського фана “вилазку”. Як результат – увесь другий тайм супроводжували крики правоохоронців: “пять чєлавєк – пісать!”

Після фінального свистка арбітра львів’яни ще не скоро покинули свій сектор. І якщо очікування міліції, доки останній вболівальник “Чорноморця” не покине трибуни, можна логічно пояснити, то для чого було тримати львівських фанів на порожньому стадіоні ще майже впродовж години – не зовсім зрозуміло. Що ж, фанати мирно дочекалися свого – тобто автобуса, який відвіз їх на вокзал. Ніхто б і не заперечував проти безкоштовного транспорту з охороною (з автоматами Калашнікова та бійцівськими собаками), якби не один нюанс: уболівальників на вокзалі під пильною охороною протримали ще понад дві години. А потім, не послаблюючи контролю (під гаслом: “Крок вліво, крок вправо – розстріл”), фанатів “завантажили” у львівський потяг.

На щастя, авторам цих рядків пощастило більше, ніж фанатам: і море побачили, і Одесою прогулялися. Причому як до початку гри, так і після її завершення. Ні, прихильність правоохоронців пояснювалася аж ніяк не журналістським статусом. На щастя, допоміг жіночий шарм, а також активне ховання після матчу одягу, колір якого хоч трохи нагадував зелений.

Уляна Куйдич, Анна Шпакова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...