Християнізація нашої школи - „Ратуша“, 23 березня

|

Ще за часів колишнього СРСР релігія була під забороною. Ніхто не міг навіть подумати, щоб говорити про релігію, християнство і все те, що з ним пов’язане. Релігію вважали опіумом для народу. Комуністична влада не тільки зводила височезний мур між школою і церквою, а й нерідко змушувала школярів руйнувати храми Божі. Це була політика, що ставила за мету ліквідувати церкву та віру. За незалежності почався цілком протилежний процес відродження церков, а разом із тим з’явилося чимало прихильників появи в школах спеціальних програм вивчення релігійно-церковного світобачення.. Одним із таких кроків стало запровадження в школах предмета “Християнська етика”. Те, як проходить навчання, і чи не виникає у наших школах проблем через запровадження релігійного предмета, досліджував кореспондент “Ратуші”.

“У 1989 — 1990 роках у Західному регіоні в школах почали викладати предмет “Етика і основи загальнолюдської моралі”. Назва предмета періодично змінювалася: в деяких школах це було “релігієзнавство”, в інших — “основи релігії”, — розповіла кореспонденту “Ратуші” заступник начальника головного управління освіти і науки Львівської облдержадміністрації Богдана Біляк. А лише 7 жовтня 1997 року Львівська обласна рада ухвалила рішення про вивчення предмета “Християнська етика” у загальноосвітніх школах.

Релігійна орієнтація предмета

Голова Львівського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка Оксана Гентош говорить, що програма предмета “Християнська етика” є надконфесійною: “Вона не є пристосованою до якоїсь конкретної конфесії. Адже у розробці програми брали участь священики всіх церков. Тому намагалися зняти будь-які акценти, які могли би спонукати до певних переваг однієї конфесії, чи йти на шкоду іншій. Предмет навчає дітей моральних якостей особи, які притаманні людині-християнину — любові до людей, милосердя, доброзичливості, поваги, відповідальності, справедливості…”

Християнська етика ґрунтується на універсальному моральному Законі людства — Десяти Заповідях Божих. Християнська етика закликає шукати найвище добро не тільки своєю розумовою діяльністю, але й через формування в дитини духовного світогляду. Християнська етика базується на абсолютній моралі, що є вічною і незмінною та існує поза простором і часом. Вона має за ціль інформувати слухачів про моральне вчення християнства, яке містить у собі загальнолюдські цінності — виховання учнів на засадах правди та свободи.

“Там нема жодного релігійного навантаження, — продовжує Оксана Гентош. — Дітям не кажуть, що вчитель відвідує греко-католицький храм, тому буде читати предмет “Християнська етика”. Тобто на цих уроках для дітей нема жодних перепон чи обмежень”. За її словами, були поодинокі випадки, коли батьки (наприклад, свідки Єгови) виступали проти відвідування дитиною такого уроку. Але й тоді батькам пропонувалося прийти на урок і послухати, що говорить дітям учитель, а після цього вже приймати рішення. “Якщо вчитель говорить про милосердя, доброту, про любов, то кому це може зашкодити?”, — переконана Оксана Гентош.

Проте, як показали дослідження, у трьох із п’яти шкіл у директорів лежали заяви від дітей, які відмовилися ходити на цей урок. В основному вони надходять від свідків Єгови. І як стверджують учителі, таких заяв із кожним роком стає все більше і більше. Якщо торік їх було одна-дві на школу, то цього року — вже дві-чотири. І схоже, що це не межа. Як зізнався завуч однієї зі шкіл, лише старшокласникам (10 — 11 класи) говорять, що вони мають право відмовлятися від відвідування уроку християнської етики, а до учнів молодших класів таку інформацію не доводять.

Чи є тут елемент примусу? До речі, урок насправді має факультативний статус, що вже надає учням право вибирати: відвідувати заняття чи ні. Насправді маємо приклад, коли учнів просто позбавляють вибору. Це підтвердили і візуальні оцінки відвідуваності уроку в двох класах: якщо за списком у класі вчилися 30 учнів, то на уроці були присутні 15 — 16.

Ось що сказав учень 10-А класу СШ № 3, який не захотів називати своє прізвище:

“Мої релігійні переконання не допускають, щоб я приймав віроповчання, які розходяться з релі-гійними нормами конфесії, до якої належу я. На уроці викладають віроповчання різних релігійних конфесій, які йдуть в розріз із біблійними принципами. Відвідування уроку може вплинути на моє духовне формування і правильне вивчення біблійної істини.”

Під час безпосереднього спілкування з іншими учнями в різних школах, діти найчастіше пояснювали небажання вивчати християнську етику тим, що це суперечить їхнім релігійним переконанням. Водночас учениця одного з випускних класів зазначила, що урок їй подобається, хоча сама вона сповідує іслам. Як зазначають самі вчителі, є багато учнів, які за релігійними переконаннями належать до протестантських течій, і вони теж відвідують уроки із задоволенням, часто ці учні є найактивнішими в класі. Нерідко також і батьки приходять, щоб подякувати за викладання християнської етики. До речі, 2000 року міністрові освіти і науки України Василю Кременю було надіслано листа із 3065 підписами за те, щоб у школах викладалася “Християнська етика”.

Підготовка кадрів

“Підготовка кадрів здійснюється за вимогами нормативної бази Міністерства освіти і науки України, тобто предмет мають викладати працівники з педагогічною освітою. Разом із тим вони повинні пройти спеціальні курси викладачів уроку “Християнська етика”. Ці курси проводить обласний Інститут післядипломної педаго-гічної освіти разом із Богословською академією. Ми говоримо про те, щоб у школі викладали педагоги, бо якщо це буде представник церкви, то він може пропагувати, що є недоцільно”, — говорить заступник начальника головного управління освіти і науки Львівської облдержад-міністрації Богдана Біляк. Проте голова Львівського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка Оксана Гентош розповіла, що викладати мають право і монахині та священики, але якщо вони мають педагогічну освіту і посвідчення про проходження курсів із християнської етики, які, до речі, тривають три роки.

Незважаючи на те, що в статті 35 Конституції йдеться: “Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви”, — школа змушена співпрацювати з церквою, адже держава за час викладання християнської етики не виділяла коштів, тоді як церква фінансує цей проект, за її рахунок і видаються всі підручники з цього предмета.

Думки зі школи

Людмила Михайлова, заступник директора початкової школи СШ № 9:

“Це дуже хороший предмет. Бо це є виховання наших дітей, тому, що сімейного виховання просто недостатньо. Правда, така система не завжди вдала тому, що не всі вчителі є фахівцями. Тут повинна бути глибоке пізнання предмета, навіть філософська думка. В перше півріччя у нашій школі викладали студенти з Богословської академії. Вони подавали предмет не тільки зі сторони релігії, там були й ігрові форми, і пісні. На віковому рівні уроки повинні бути цікавими і пізнавальними, вони саме такими й були. А от учителі не можуть дати такого уроку.”

Любов Ляліна, заступник директора з виховної роботи СШ № 3:

“Християнська етика викладається з першого по одинадцятий класи, але в навчальному плані заплановано на вивчення предмету лише 2,5 години. А решта — за рахунок факультативів, а це завжди після уроків. Урок розпочинається з молитви і нею закінчується, а якщо це шостий чи сьомий урок, то на дітей припадає велике навантаження. Взагалі, урок християнської етики повинен бути, може, просто потрібно змінити програму, зміст. Це потрібно обов’язково зробити, бо діти багатьох конфесій не хочуть сприймати предмет. Але якщо б той зміст був для всіх однаковий, незалежно від того, хто ти: католик, буддист чи протестант, то було б дуже добре.”

У деяких школах знання з цієї дисципліни не оцінюються. Хоча є рекомендації оцінювати знання за дванадцятибальною системою. Проте самими ініціаторами того, щоб не оцінювати знання, є батьки. На що вчитель християнської етики СШ № 50 Надія Кручениця каже: “Я погоджуюся з цими вимогами батьків, бо то такий предмет, що не можна сказати: якщо дитина знає на 12 балів, значить, вона все знає, вона зросла у духовному плані на найвищий рівень. Просто дітям, які активно брали участь у дискусіях, ходили на уроки, потрібно зараховувати. А для тих що не ходили, існують контрольні роботи, опитування, “літучки”.

Чого хочуть діти?

Конституція України також гарантує кожному громадянину держави свободу віросповідання. Насправді в школах урок духовного виховання зведено до ознайомлення з єдиною релігією — християнською. Водночас, наприклад, у дуже християнській Італії через судові позови батьків у шкільних класах знімають розп’яття. По-дібна проблема існує й у Франції, а в США релігію взагалі не викладають, найперше через поліконфесійність американського суспільства.

Щодо викладання предмета в молодших класах, то діти переважно задоволені предметом, їм це цікаво, і вони з нетерпінням чекають наступного уроку. Проте більш свідомі десяти- й одинадцятикласники прагнуть дещо іншого. Учні хочуть, щоб їм викладали історію релігії, щоб звертали увагу на всі релігії світу. Щоб мати хоч якесь уявлення про ці релігії, адже 2 — 4 години, виділені на ознайомлення зі світовими релігіями, — це дуже мало.

Дмитро ПЕЛИХ

Коментар

Андрій ЮРАШ, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка:

“Потреба викладання християнської етики виникла на початку 90-х років, коли відбувались кардинальні зміни в суспільстві. Викладання церковних або пов’язаних із церквою дисциплін — це традиції школи доциркулярного періоду. І закономірно, коли почалися політичні зміни, вони викликали ренесанс релігійний, а разом із ним і всі ознаки, які були притаманні тому періоду. Тому зародилася потреба озна-йомити молодь із основами релігії, як це було тоді, коли це був обов’язковий предмет. По-друге, питання про викладання християнської етики виникло саме на Заході України, в регіоні з найбільшим впливом релігій, де значення цієї сфери життя є надзвичайно важливим.

Щодо втілення цієї дисципліни в життя, то це викликало багато проблем. Тому, що підготувати кваліфікованого фахівця для предмета “Християнська етика” в такій кількості, яка зараз потрібна, — проблематично. Тому одним із виходів із цієї складної ситуації стало залучення людей із церков чи монастирів. Хоча в такій ситуації священик чи монахиня, як би не прагнули до неупередженого і надконфесійного викладання, це їм не завжди вдається. Крім того, поки предмет є факультативним, викладання священнослужителями допускається. Але якщо цей предмет буде обов’язковим для шкіл усієї держави, то, звісно, викладання цього предмета людьми, які мають стосунок до якоїсь релігії, відкидається.

Конфлікти, які іноді виникають, не залежать від того, що батьки не хочуть пускати, чи діти не бажають слухати. Це залежить від того, хто викладає. Якщо це священик, то він усе-таки трохи спирається на певне віровчення. А в громаді, де присутні люди різних віросповідань, це викликає незадоволення. Наприклад, свідки Єгови не можуть слухати цей курс тому, що в програмі є елементи церковності й церковна догматика, яка викладається з позиції традиційних церков, — вона принципово суперечить основним віроповчальним принципам свідків Єгови, адже в них божество Христа і пресвятої Трійці заперечується. Тому вони не можуть виходити з цих засад, і зрозуміло, чому діти відмовляються від цих уроків.

Тепер проблема є й у самій назві предмета. Тому слід запровадити іншу назву, скажімо, “Основи релі-гієзнавства”, — це було би більш нейтрально, адже християнська етика викликає спротив у людей нехристиянської віри.

Існування всіх цих проблем свідчить про те, що система ще не відпрацьована, що потрібно її вдосконалювати”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...