Олександр Лавринович: “Я не прийшов обслуговувати владу. Я прийшов у владу” - „Львівська газета“, 18 березня

|

Міністр юстиції Олександр Лавринович для багатьох насамперед не символ успішності, яким цей 48-річний політик є, поза жодним сумнівом. Він – приклад того, як різко може змінити свої погляди людина.

Олександр Лавринович був одним із найперспективніших рухівських політиків (саме його розглядали як імовірного наступника В’ячеслава Чорновола на посаді керівника партії), саме йому парламент довірив керувати комісією із розслідування обставин зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе. Після цього він зробив різкий розворот на 180 градусів і перейшов у табір Леоніда Кучми. Хтось назвав це зрадою, хтось – прагматичним кроком. Сам Олександр Лавринович каже, що він лише став людиною влади.

– Ви сформувалися як політик у середовищі Народного руху України. Ця сила залишається в опозиції, натомість ви пішли у владу…

– Побутує практика міфологізації історії Руху та певних особистостей. І що більше в часі відходимо від дня народження НРУ, то далі опиняємося від правди про нього та конкретних постатей, їхні дії.

Народний рух України як явище народився з двома основними ідеями та напрямками. Перший і основний – це був шлях боротьби за демократизацію суспільства. Другий яскраво окреслився 1990 року – це боротьба за незалежність України. Вони поєднали достатньо різні, часом несумісні групи людей. З одного боку – скривджені, з іншого – ті, хто органічно не сприймав системи обмежень, яка існувала в Радянському Союзі, а треті – це ті, хто абсолютно свідомо, за своїми переконаннями, шукав шляхів для реалізації ідеї української незалежності. Дві останні складові були в тотальній меншості. Шлях, яким пішла організація, виявився зовсім не прямим. Те, що в березні 1992-го відкинули пропозицію першого президента України стати правлячою партією, мало для України негативні наслідки, які можна відчувати до сьогодні. Далі Рух перетворився на звичайну політичну партію – одну з інших. Якщо її представники присутні в уряді, керують областями, то говорити про опозиційність можна лише умовно, в лапках.

Що ж до мого шляху, я надав перевагу парламентській роботі перед партійною тоді, коли побачив, що цей шлях для самореалізації, шлях впливу на суспільні процеси, є набагато ефективнішим за те, що можна було робити всередині партії.

– Це був ваш шлях до влади, адже ви є людиною влади?

– Так, я людина влади з 1994 року. Часто люди, причетні до судової системи, уряду чи парламенту, кажуть про владу як про щось абстрактне, хоча всі вони до неї належать.

– У Києві працює поліграфічне підприємство “Такі справи”, яке стало об’єктом жорсткого пресингу з боку податківців після того, як надрукувало брошурку на замовлення відомого опозиційного політика. “Такі справи”, не знайшовши правди в Україні, звернулися до міжнародного суду. Ця справа для нашої держави, мабуть, програшна. Як почуваєтеся в ситуації, коли вам і вашому відомству доводиться захищати державу, якщо правда не на її боці?

– Абсолютно нормально почуваюся, як і адвокат, який захищає злочинця, або як хірург, який оперує вбивцю. Є функція, яку мусимо виконувати. Наш підзахисний – держава Україна, і ми завжди докладатимемо максимум зусиль, щоб здобути перемогу під час судового процесу, незважаючи на те, хто є позивачем, а хто – підсудним.

– Міністром бути легко?

– Так само легко, як бути народним депутатом України. Я порівнював себе у двох статусах. Не бачу великої різниці.

– Ви наполягали, щоб пенітенціарну систему – тюрми, колонії, ізолятори тощо – передали в підпорядкування Міністерства юстиції. Навіщо вам головний біль із в’язницями?

– Ініціював це питання ще як народний депутат. Нині можу зазначити, що його зазначено серед зобов’язань, які держава взяла на себе при вступі до Ради Європи. І це одна з природних функцій юстиції, саме тому на земній кулі немає жодної іншої держави, крім України, де є окремий орган центральної влади, який опікується пенітенціарною системою.

– Виглядає на те, що ви є одним із найбільш стабільних урядовців. Кажуть, ніби президент обіцяв вам перебування на посаді до 2008 року.

– До 2008 року? Cам президент? А яке в нього прізвище?

– Призначав вас який президент?

– Діючий. Але наскільки мені відомо, то 2004 року він складає повноваження й не має наміру балотуватися, тому цікавить прізвище того, хто обіцяв до 2008 року.

– Як пояснити те, що вас не зачіпають перерозподіли урядових портфелів?

– Це означає, що є належним рівень моєї роботи. Переконаний, що можу достатньо зрозуміло й точно відповісти на виклики української дійсності.

– Маєте ворогів?

– Можливо, хтось вважає мене своїм ворогом, а в мене ворогів немає. Нікого не вважаю своїм ворогом. Тут, ймовірно, криється відповідь на закиди колег із НРУ, що я перейшов обслуговувати владу. Я не прийшов обслуговувати владу. Я прийшов у владу. І реалізую владу. І користуюсь нею таким чином, щоб приносити суспільству користь, а не шкоду. Можливо, тут міститься й відповідь на ваше здивування.

– Часто можна почути нарікання на те, що між парламентом і виконавчою владою немає порозуміння. У результаті в законодавчій роботі часто-густо виникає хаос. Що робить Міністерство юстиції, аби такого не було?

– Міністерство юстиції не є ні об’єктом законодавчої ініціативи, ні органом, який ухвалює закони. Але наша пропозиція – давати цьому лад хоча б сегментарно – знайшла підтримку у президента та Кабінету Міністрів. І один із суб’єктів законодавчої ініціативи, який називається урядом, і другий – президент – погодилися, щоб усі проекти законів, які надходитимуть від них, готувало Міністерство юстиції. Після схвалення концепції урядом чи президентом, залежно від того, хто подаватиме проект.

– Для цього треба поміняти сьогоднішню систему?

– Уже є указ президента, що доручає міністерству функції розробника всіх законів виконавчої влади, і є постанова уряду, яка визначила етапи переходу цієї функції до Міністерства юстиції.

– Коли це має відбутися?

– Із першого липня цього року почнеться перехід у частині забезпечення прав і свобод людини, функціонування судової влади, адміністративного права.

– А що покращиться? Як суспільство відчує цю зміну?

– Від сьогодні до завтра не відчує нічого. А післязавтра побачить, що в Україні стали більш підготовленими проекти законів, і те, що вже стало предметом для анекдотів, – це недосконалість українського законодавства.

– Ви від імені України підписали конвенцію ООН проти корупції. А Україна й далі у списку найбільш корумпованих країн…

– Це комплексна проблема. Міністерство юстиції виступає як розробник нормативних актів, починаючи від Конвенції. Працюємо над проектами законів, які відповідали б вимогам цієї Конвенції, і працюватимемо вже при реєстрації нормативних актів інших відомств, які безпосередньо мають займатися правозастосуванням. Це стосується, в першу чергу, Міністерства внутрішніх справ, органів прокуратури й інших, які повинні здійснювати практичні кроки в боротьбі з цим явищем.

– Ваша роль у боротьбі з цим явищем не є головною?

– Я ніяк не визначав би, що головне – закон чи його застосування, бо якщо не буде закону – нічого буде застосовувати. А може бути ідеальний закон, але погане його застосування. Або навпаки: є недосконалий закон, але завдяки вдумливому і творчому застосуванню його застосовують найкращим чином.

– Скажіть, будь ласка, що буде після виборів?

– Після виборів у нас будуть наступні вибори.

– А що робитиме персонально Олександр Лавринович?

– Я думаю, що надалі працюватиму з користю для себе, сім’ї та суспільства.

Розмовляли Вероніка Маковій і Вадим Кастеллі,

інформаційна служба “Панорама” (Київ) спеціально для “Львівської газети”

ДОВІДКА

Олександр ЛАВРИНОВИЧ народився 28 червня 1956 р. у м. Овруч Житомирської області.

Освіта вища, у 1978 р. закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, фізик.

У 1998 р. – Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого.

Кандидатська дисертація “Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням”, кандидатська дисертація “Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення”.

У 1989 р. Установчими зборами Руху обраний заступником голови Ради представників. Із 10.1990 р. по 05.1998 р. – заступник голови НРУ.

Народний депутат ІІ і ІІІ скликань. Член фракції НРУ.

Із 24.07.2001 р. по 07.05.2002 р. – державний секретар Міністерства юстиції. Обраний народним депутатом ІV скликання від блоку “Наша Україна”. Зняв кандидатуру.

Із травня 2002 р. – міністр юстиції.

Автор і співавтор 12 винаходів, 4 монографій, 48 наукових праць у галузі лазерної технології, понад 10 наукових праць у галузі конституційного права. Співавтор Конституції України.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...